01 жовтня 2021 р. Справа № 440/6697/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Перцової Т.С. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2021, (головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк) по справі № 440/6697/21
за позовом ОСОБА_1
до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
17 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік та щорічної разової допомоги до 05 травня за 2021 ріку у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;
- зобов'язати Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є учасником бойових дій, проте щорічна разова грошова допомога до 05 травня за 2020-2021 роки виплачувалася йому в меншому розмірі ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, що є порушенням ч.5 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” внаслідок протиправної бездіяльності відповідача.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 у справі №440/6697/21 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху через її невідповідність вимогам частин 4 та 6 статті 161 КАС України та запропоновано усунути вказані недоліки шляхом надання належним чином засвідчених копій документів, доданих до позовної заяви та заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску із заявленими позовними вимогами.
На виконання вимог суду, 07.07.2021 позивачем подано належним чином засвідчені копії документів та заява про поновлення строку звернення до суду.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що він є пенсіонером, людиною похилого віку, не може користуватися інформаційними технологіями у зв'язку з чим потребує сторонньої допомоги для надання юридичних послуг. Своєчасно звернутися до суду йому завадив запроваджений на території країни карантин, оскільки він знаходився на самоізоляції вдома. Тому просить визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року по справі №440/6697/21 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено.
Позовна заява ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язання нарахувати та виплатити йому недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги - повернута позивачеві.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції в частині повернення позовної заяви, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року по справі № 440/6697/21, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги запровадження на території країни карантину, дотримання рекомендацій лікарів щодо перебування осіб похилого віку на самоізоляції, що завадило позивачу своєчасно звернутися для надання юридичної допомоги і, відповідно, стало причиною пропущення строку для звернення з адміністративним позовом до суду.
Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції, зазначену в пункті 3 ч.1 ст. 294 цього Кодексу(повернення позову), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, керуючись п.9 ч.4 ст.169 КАС України, враховуючи неповажність причин пропуску строку звернення до суду, наведених позивачем, виходив з того, що звертаючись до суду 17.06.2021 з позовними вимогами за 2020 р. ОСОБА_1 пропустив, встановлений ч.2 ст. 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.
Частиною першою вказаної статті визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 та надано строк для усунення недоліків.
Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що позовна заява була подана з порушенням вимог статей 160, 161 КАС України, в тому числі, до позовної заяви не додано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Зокрема суд зазначив, що перебіг строку звернення до суду з цим позовом щодо вимоги про стягнення допомоги до 5 травня за 2020 рік розпочався з 01 жовтня 2020 року та закінчився 01 квітня 2021 року.
Разом з цим, до суду позов поданий 17 червня 2021 року, що свідчить про пропуск встановленого законом строку для звернення до суду, проте клопотання про його поновлення не подане.
На виконання ухвали суду позивачем подано клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в якому він зазначив, що своєчасно звернутися до суду йому завадив запроваджений Кабінетом Міністрів України на території країни карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відповідного до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Тобто, повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.
Позивач вважається таким, що не усунув недоліки, якщо до закінчення встановленого судом строку не усунув усіх або хоча б одного недоліку, зазначеного в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції, виходив з того, поважним причин пропуску строку позивачем не зазначено.
Колегія суддів звертає увагу, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До таких обставин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позовної заяви.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду.
Щодо доводів позивача стосовно пропуску строку звернення до суду у зв'язку із запровадженням карантину колегія суддів зазначає наступне.
17.07.2020 року набрав чинності Закон України від 18.06.2020 року №731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», (далі - Закон №731-IX), яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України.
Пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач має право на продовження встановленого строку, за умови подання відповідної заяви та у разі надання доказів неможливості вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк через впровадження карантину.
Посилання позивача на перебування його з березня 2020 на самоізоляції внаслідок запровадження на всій території України карантину з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби COVID-19, не свідчить про поважність причин пропуску такого строку, оскільки період знаходження на самоізоляції не може тривати рік, при цьому ОСОБА_1 не був позбавлений можливості, навіть перебуваючи на самоізоляції, звернутися за отриманням правової допомоги з питань складання позовної заяви та направити її самостійно на електронну пошту суду (або через програму «Електронний суд») або здійснити це через свого представника (адвоката).
Доказів перебування сина позивача ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення із цим позовом до суду не надано, оскільки інформаційна довідка від 05.01.21р. КНМП «ЦПМСД №1» м. Кременчука та результат дослідження крові на SARS-CoV-2 від 03.02.21р. не свідчать про неможливість звернення до суду з позовом у строк до 30.03.21року.
При цьому будь-якого обмеження в роботі органів влади та місцевого самоврядування не встановлювалось.
Також, суд зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Колегія суддів зауважує, що допомога до 5 травня є платежем, розмір якого в будь-якому разі відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений розрахунок одноразової грошової допомоги.
Отже, з дня отримання допомоги до 5 травня, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання такої допомоги, демонструючи свою необізнаність щодо підстав нарахування одноразової грошової допомоги в меншому розмірі звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні відповіді на подану нею заяву.
В той же час, суд зауважує, що відповідно до статті 17-1 Закону № 3551-XII особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Тобто, Законом № 3551-XII встановлено розумний строк для звернення до органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги для отримання її доплати, у разі якщо виплату не здійснено або здійснено в розмірі меншому ніж встановлено Законом.
При цьому, колегія суддів зауважує, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Як наслідок перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 01 жовтня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
У зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що перебіг шестимісячного строку звернення позивача до суду із цим позовом щодо ненарахування та невиплати позивачу разової грошової допомоги до 05 травня слід обраховувати з 30 вересня відповідного року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №420/718/21.
Тобто, строк звернення до суду з позовною вимогою про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати щорічної разової допомоги за 2020 рік - 30 вересня 2020 року та сплив 30 березня 2021 року.
З позовної заяви вбачається, що звертаючись в квітні 2021 року з заявою щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, позивач зазначав про отримання ним в 2020 році разової грошової допомоги до 5 травня у сумі 1390 грн., що свідчить про обізнаність позивача про розмір разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік і виплату відповідно до постанови Кабінету Міністрів, якою встановлено такий розмір.
Таким чином, враховуючи обізнаність позивача про порушення свого права при отриманні виплати грошової допомоги до 5 травня в 2020 році та встановлений шестимісячний строк для звернення до суду, останній за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк не звернувся.
Між тим, позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом 17.06.2021 року, тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, встановленого п.2 ст.122 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, а нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом “Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt”, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди відповідач був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання та така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо соціального забезпечення.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Колегія суддів зазначає, що поновлення процесуального строку зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначено в п. 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Також у рішенні від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим в пункті 47 Рішення ЄСПЛ, Високий Суд вказав, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі Пономарьов проти України (Ponomaryov v. Ukraine), заява 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі Мушта проти України зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
Отже, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цим позовом, належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено, колегія суддів погоджується з висновками судів першої інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви.
З огляду на викладене, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що судом ухвалено судове рішення з додержанням норм процесуального права, законне і обґрунтоване, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 по справі № 440/6697/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Т.С. Перцова Л.В. Любчич