ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 вересня 2021 року м. Київ № 640/16220/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомГоловного управління державної податкової служби у м. Києві
до профізичної особи - підприємця ОСОБА_1 стягнення податкового боргу
представники сторін:позивача - Крижевська Я.В., відповідача - не з'явився,
16.07.2020 Головне управління ДПС у м. Києві (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - відповідач), в якому просить стягнути з ФОП ОСОБА_1 податковий борг в розмірі 1 760 511,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у відповідача обліковується податковий борг перед бюджетом в розмірі 1 760 511,00 грн., який складається із: адміністративного штрафу та інших санкцій в розмірі 510,00 грн. та штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій в розмірі 1 760 001,00 грн.; сума боргу виникла на підставі податкових повідомлень-рішень № 0031491309 від 17.07.2017, № 0031531309 від 14.07.2017, № 0031501309 від 14.07.2017; відповідно до ст. 59 ПК України відповідачу було винесено податкову вимогу № 87763-17 від 20.10.2017; згідно із п.п. 95.3, 95.4 ст. 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини; контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.
Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями було передано судді Пащенку К.С.
Ухвалою суду від 22.07.2020 позовну заяву Головного управління ДПС у м. Києві було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Позивач усунув недоліки позовної заяви.
10.08.2020 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/16220/20; ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 08.10.2020.
В судовому засіданні 08.10.2020 суд оголосив про відкладення розгляду справи на 12.11.2020.
В судове засідання 12.11.2020 представники сторін не з'явились.
Ухвалою суду від 12.11.2020 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.12.2020.
17.12.2020 до суду від представника позивача надійшло клопотання про оголошення перерви у справі.
В судовому засіданні 17.12.2020, зважаючи на неявку представників сторін, суд оголосив про відкладення розгляду справи на 18.02.2021.
В судовому засіданні 18.02.2021, зважаючи на неявку представників сторін, суд оголосив про відкладення розгляду справи на 18.03.2021.
В судовому засіданні 18.03.2021 суд, заслухавши представника позивача та дослідивши докази по справі, ухвалив адміністративну справу, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
03.04.2013 ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис номер: 20650000000032925.
З 04.04.2013 ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку у ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДПС м. Києва як платник податків.
ГУ ДФС у м. Києві було проведено фактичну перевірку господарської одиниці салон краси « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , суб'єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 . Під час перевірки встановлено порушення:
- ст. ст. 24, 26 КЗпП України;
- п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004;
- п. 85.2 ст. 85 ПК України;
- п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
За результатами перевірки складено акт № 13/26-15-13-10 від 30.06.2017.
На підставі вказаного акта податковим органом прийнятті податкові повідомлення-рішення:
- № 0031491310 від 14.07.2017, яким відповідачу на підставі п.п. 54.3.3. п. 54.3 ст. 54, абз. 2 п. 121.1 ст. 121 ПК України нараховано штрафні (фінансові) санкції за незабезпечення зберігання первинних документів в розмірі 510,00 грн.;
- № 0031501310 від 14.07.2017, яким відповідачу на підставі п.п. 54.3.3. п. 54.3 ст. 54 ПК України, ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» № 436/95 від 12.06.1995 нараховані штрафні (фінансові) санкції в п'ятикратному розмірі від суми не оприбуткування - в розмірі 1 760 000,00 грн.;
- № 0031531310 від 14.07.2017, яким відповідачу на підставі п.п. 54.3.3. п. 54.3 ст. 54 ПК України, ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 01,00 грн.
Вказані податкові повідомлення-рішення були надіслані відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 та повернуті до податкового органу у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
20.10.2017 позивачем оформлено податкову вимогу форми «Ф» № 87763-17, відповідно до якої загальна сума податкового боргу платника податків становить 1 760 511,00 грн., з яких: 0,00 грн. - основний платіж, 1 760 511,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Податкова вимога була надіслана відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 та повернута до податкового органу у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Відповідач податковий борг не сплатив, відтак позивач звернувся із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України (в редакції станом на час звернення позивача із позовом до суду) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Згідно із п.п. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Строки сплати податкового зобов'язання встановлені ст. 57 ПК України, відповідно до п. 57.1 якої платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 57.3 ст. 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у п.п. 54.3.1-54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Як встановлено в абз. 4 п. 56.18 ст. 56 ПК України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу, податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
З аналізу наведених положень слідує, що у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, визначених контролюючим органом грошових зобов'язань та не оскарження у зазначений строк відповідного рішення контролюючого органу, такі податкові зобов'язання вважаються узгодженими.
В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані докази оскарження податкових повідомлень-рішень № 0031491310 від 17.07.2017, № 0031501310 від 14.07.2017, № 0031531310 від 14.07.2017.
Доказів сплати відповідачем визначених контролюючим органом грошових зобов'язань матеріали справи також не містять.
Крім того, із наявної в матеріалах справи копії інтегрованої картки платника податків вбачається, що податковий борг відповідача станом на день звернення позивача із позовом до суду становить 1 760 511,00 грн.
Доказів на спростування вказаного факту відповідачем не надано.
Отже, станом на момент звернення позивача із позовом до суду та станом на момент розгляду даної справи, спірні грошові зобов'язання вважаються узгодженими.
У той же час, зазначені грошові зобов'язання не сплачені у встановлений строк, що підтверджується обліковими даними, та, відповідно, набули статусу податкового боргу.
Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Підпунктом 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Слід зазначити, що позивачем виставлено відповідачу податкову вимогу форми «Ф» № 87763-17 від 20.10.2017. Доказів оскарження та скасування зазначеної податкової вимоги та визначеної у ній суми податкового боргу відповідачем не надано.
Згідно із п. 59.5 ст. 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Порядок реалізації права органу державної податкової служби на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу визначено ст. 95 ПК України. Зокрема, відповідно до п. 95.1 ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 ПК України).
У п. 95.3 ст. 95 ПК України зазначено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Зазначена норма встановлює послідовність стягнення податкового боргу за рахунок різних джерел: спочатку за рахунок коштів, а у разі їх недостатності - за рахунок майна, яке перебуває в податковій заставі. Таким чином законом закріплено пріоритет погашення податкового боргу за рахунок коштів.
Отже з наведеного вбачається, що, по-перше, позивачем дотримані вимоги п. 95.2 ст. 95 ПК України, а відтак і дотримана встановлена ПК України процедура, яка передує зверненню до суду із позовом про стягнення податкового боргу; по-друге, вимоги позивача про стягнення податкового боргу відповідають приписам чинного законодавства.
Таким чином, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення податкового боргу за рахунок грошових коштів платника податків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Принагідно суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, як зазначає Верховний Суд в постанові від 13.11.2018 по справі № 805/528/17-а (адміністративне провадження № К/9901/3571/17, К/9901/3590/17), згідно з принципом змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Натомість відповідач по справі не надав жодного доказу на спростування позовних вимог.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки у цій справі не залучалися свідки та не проводилися експертизи, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд
1. Адміністративний позов Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ) кошти з рахунків у банках, які обслуговують такого платника, що належать такому платнику, на суму податкового боргу у розмірі 1 760 511 (один мільйон сімсот шістдесят тисяч п'ятсот одинадцять) грн. 00 коп.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко