1/2001
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 вересня 2021 року м. Київ № 640/19625/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не перерахунку та невиплати ОСОБА_1 належного пенсійного забезпечення з 01 січня 2016 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», здійснити перерахунок та виплати ОСОБА_1 , одноразово, своєчасно недоотримані суми пенсії з 01 січня 2016 року, з урахуванням надбавок встановивши основний розмір пенсії 79 % від грошового забезпечення, з вислугою 28 років, виходячи із наступних видів грошового забезпечення: посадовий оклад; оклад за військове звання; процентна надбавка за вислугу років 50%; із додатковими видами грошових забезпечень: особи, які працюють в умовах режимних обмежень 15 % 15 % надбавка за особливо важливі завдання 50 %; надбавка за оперативно-розшукову діяльність 50 %; премія 74,2 %.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок неправомірних дій суб'єкта владних повноважень щодо неналежного перерахунку пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він після звільнення з військової служби він перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII.
На дату виходу на пенсію позивачу було встановлено основний розмір пенсії за вислугу років на рівні 79 % від сум грошового забезпечення, однак з отриманих від пенсійного органу розрахунків пенсії, позивачем було встановлено, що пенсія останнього була розрахована починаючи з 01 січня 2016 року, лише у розмірі 70 % від суми грошового забезпечення, та відповідно до таких розрахунків було виключено зі складу грошового забезпечення певні його види.
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Не погоджуючись з аргументами викладеними позивачем у позовній заяві, представником відповідача було подано відзив, в якому останній зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в міста Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Щодо зменшення відсотка пенсійного забезпечення, представником пенсійного органу було зазначено, що під час застосування 70 % від суми грошового забезпечення при нарахуванні позивачу пенсії відповідач керувався статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що свідчить про відсутність протиправних дій з боку відповідача в цій частин.
Також, представником відповідача було зазначено, що відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 103 (у редакції на час здійснення перерахунку), перерахунок пенсії військовослужбовцям та деяким іншим особам здійснюється із урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначеного на 1 березня 2018 року окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.
При цьому, за твердженнями представника відповідача, врахування інших видів грошового забезпечення цією постановою не передбачено.
Відповідно до Закону України № 2262-ХІІ, Порядку № 45, постанови № 103 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснило перерахунок пенсії на підставі довідки, в якій визначено розмір грошового забезпечення для такого перерахунку. Форма довідки про розмір грошового забезпечення Позивача, в тому числі складові грошового забезпечення, передбачена додатком 2 Порядку № 45.
Крім того, представник відповідача зауважив, що права самостійно визначати розміри грошового забезпечення позивачу пенсійний орган не має.
З урахуванням вищевказаного, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та з 06 січня 2000 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Також, на підставі розрахунку пенсії позивача судом встановлено, що розмір пенсії позивача з моменту призначення було обчислено з розрахунку 79 % сум грошового забезпечення за 28 років вислуги.
Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок вбачається, що починаючи з 01 січня 2016 року, відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача, відповідно до якого розмір пенсії позивача було зменшено з 01 січня 2016 року до 70 % грошового забезпечення.
Також, з наданих до суду розрахунків судом встановлено, що починаючи з 01 січня 2016 року пенсійним органом було перераховано загальний розмір пенсії позивача без врахування додаткових видів грошового забезпечення, а саме: надбавки за особливо важливі завдання (50 %) ; надбавки за оперативно-розшукову діяльність (50 %).
У зв'язку з вищевикладеним та вважаючи дії пенсійного органу, які полягають у протиправному зменшенні розміру пенсії та не врахування додаткових видів грошового забезпечення при проведені позивачу перерахунку, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії), максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Як вже було зазначено вище, позивачу, на час призначення пенсії а саме 06 січня 2000 року, пенсія була обчислена в розмірі 79 % грошового забезпечення.
Згідно Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, було внесено зміни до частини 2 статті 13 Закону України № 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 % відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 %, до категорії 2, - 95 %.
Таким чином, суд звертає увагу, що з 01 жовтня 2011 року положення частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо визначення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 90 % відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність у зв'язку з внесенням змін Законом України № 3668-VІ до редакції цієї статті.
Надалі, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII внесено зміни у частину 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно яких цифри « 80» замінено цифрами « 70».
Однак, суд зазначає, що зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії відбулася вже після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Аналізуючи встановлені у справі обставини та враховуючи положення процитованих норм у їх сукупності, суд приходить до висновку, що положення статті Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якими встановлено розмір пенсії виходячи з 70 % від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, які виникли після 01 квітня 2014 року, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку. Адже до останнього застосовуються спеціальні норми, що регулюють умови та підстави встановлені саме щодо перерахунку пенсії.
Наведене в сукупності свідчить про те, що оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, внесені зміни до частини 2 статті 13 Закону щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80 і згодом 70 процентів грошового забезпечення не стосуються до перерахунку вже призначеної пенсії, отже при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 квітня 2018 року у справі № 175/1665/17, від 24 квітня 2018 року справа № 686/12623/17.
Згідно з частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з аналізу вищевикладеного, суд зазначає, що при здійснені перерахунку пенсії позивача, відповідач безпідставно керувався положеннями Постанови Кабінету Міністрів України № 103, та застосував норми, які регулюють питання призначення пенсії, а не її перерахунку.
Так, відповідно до статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-420а13.
Відповідно до частини 4 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» умови, порядок та розміри вказаного перерахунку визначені Постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (надалі Постанова № 103), якою постановлено здійснити перерахунок призначених до 01 березня 2018 року на підставі вказаного Закону пенсій з 01 січня 2018 року.
Стаття 13 Закону № 2262-ХІІ регулює порядок призначення пенсій, а стаття 63 визначає підстави, умови і порядок їх перерахунку.
Зміни до статті 63 Закону № 2262-ХІІ ні Законом № 3668-VI, ні Законом № 1166-VII у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.
Постанова Кабінету Міністрів України № 45 і Постанова Кабінету Міністрів України № 103 також не містять жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.
Також, суд звертає увагу, що у рішенні від 04 лютого 2019 року по зразковій справі № 240/5401/18 Верховний Суд вказав: «Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом № 3668-VІ та Законом № 1166-VII зміни до статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону № 2262-ХІІ, яка змін у зв'язку з прийняттям Закону № 3668-VІ та Закону № 1166-VII не зазнала».
Згідно частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За сукупністю наведених обставин, суд погоджується з доводами адміністративного позову про протиправність дій відповідача щодо перерахунку пенсії позивача з 01 січня 2016 року та зменшення відсотку основного розміру пенсії з 79 % на 70 % при проведені перерахунку пенсії позивача.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій пенсійного органу щодо зменшення відсотку основного розміру пенсії з 79 % на 70 % при проведені перерахунку пенсії позивача з 01 січня 2016 року та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугу років з 01 січня 2016 року у відповідному розмірі з урахуванням висновків суду.
Щодо позовних вимог в частині врахування додаткових видів грошового забезпечення при проведенні перерахунку пенсії позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у редакції, чинній на момент проведення позивачу перерахунку пенсії, визначено підстави перерахунку раніше призначених пенсій.
Так, частиною першою та четвертою цієї статті визначено, що перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Отже, стаття 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає як обов'язкову підставу для здійснення перерахунку пенсії - підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Ця норма також делегує Кабінету Міністрів України визначення умов, порядку та розмірів перерахунку пенсії за цим Законом.
Згідно з положеннями пунктів 1-3 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45, перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.
На підставі зазначеного в пункті 1 цього Порядку рішення Кабінету Міністрів України державні органи повідомляють у п'ятиденний строк ПФУ про підстави перерахунку пенсій військовослужбовцям. ПФУ повідомляє у п'ятиденний строк з моменту надходження інформації від державних органів своїм головним управлінням про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку (далі - списки). Головні управління ПФУ складають у десятиденний строк з моменту надходження зазначеної інформації списки за формою згідно із додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
На підставі списків уповноважені органи готують для перерахунку пенсії довідки про розмір грошового забезпечення кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно із додатком 2 (далі - довідка) та у місячний строк подають їх головним управлінням ПФУ. Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком. У разі ліквідації таких органів, установ, організацій чи підприємств довідки видаються правонаступниками.
З аналізу даних норм вбачається, що органи Пенсійного фонду України здійснюють перерахунок пенсії виключно на підставі розміру грошового забезпечення, який визначається довідкою уповноваженого органу, в якому працював пенсіонер.
З аналізу матеріалів справи, судом було встановлено та відповідно до викладених у відзиві пояснень пенсійного органу, що вданому випадку пенсія позивача була перерахована починаючи з 01 січня 2016 на підставі довідки уповноваженого органу станом на 01 березня 2016 року, до якої не було включено суми додаткових видів грошового забезпечення, а отже питання врахування у складі грошового забезпечення середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення не належить до повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Вказаний вище перерахунок пенсії позивача на підставі оновленої довідки наданої уповноваженим органом підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком пенсії позивача, з якого вбачається, що починаючись з 01 січня 2016 року, пенсія позивача була перерахована з урахуванням збільшення розміру складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад - 3 800,00 грн; оклад за військове звання - 2 200,00 грн; процентна надбавка за вислугу років (50 %) - 3 000,00 грн; особи, які працюють в умовах режимних обмежень (15 % 15 %) - 570,00 грн; премія (74,2 %) - 7 100,94 грн; ВСЬОГО 16 670,94 грн; Основний розмір пенсії: 70 % грошового забезпечення (вислуга років 28) у розмірі - 11 669,66 грн
Таким чином, з урахуванням встановлених вище обставин, суд приходить до висновку про відсутність з боку Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві порушень прав та законних інтересів позивача, оскільки законодавством чітко визначено процедуру, за якою провадиться перерахунок розміру пенсії, відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому покладення обов'язку на відповідача діяти не у відповідності до Порядку, означало б спонукання до виходу за межі своїх повноважень.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що Верховний Суд у своїй постанові від 13 березня 2019 року у справі № 240/6263/18 висловив правову позицію стосовно відсутності у територіальних органів Пенсійного фонду України повноважень самостійно визначати розміри грошового забезпечення військовослужбовцям при здійсненні їм перерахунку пенсії на підставі отриманих довідок про грошове забезпечення, до яких не увійшли додаткові види грошового забезпечення.
Отже, з огляду на викладене вбачається, що органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір пенсії, а здійснюють її нарахування на підставі наданих їм відповідними органами довідок про розмір грошового забезпечення, а розмір пенсійних виплат залежить від розміру складових грошового забезпечення, зазначених у довідках, таким чином Пенсійний фонд не зможе нараховувати позивачу надбавки та премії у разі їх відсутності в довідці про розмір грошового забезпечення.
Таким чином, у зв'язку з встановленням обставин відсутності порушення з боку Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві прав та законних інтересів позивача, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Також, що стосується позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити виплату одноразово та своєчасно, суд зазначає наступне.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Також, суд зазначає, що спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду в межах даної справи, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.
Отже, виходячи з аналізу викладеного, суд приходить до висновку, що заявлена позовна вимога щодо виплати одноразово та своєчасно, на думку суду, є передчасною та задоволенню не підлягає.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 771,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не перерахунку та невиплати ОСОБА_1 належного пенсійного забезпечення з 01 січня 2016 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, улиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», здійснити перерахунок та виплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 січня 2016 року розмір пенсії, з урахуванням основного розміру пенсії 79 % від грошового забезпечення, з вислугою 28 років.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 771,80 грн (сімсот сімдесят одна гривня 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, улиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова