1/2092
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 вересня 2021 року м. Київ № 640/21021/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 у відповідності з наданою довідкою Київської міської прокуратури про розмір заробітної плати у встановленому раніше відсотковому співвідношенні заробітної плати, без обмеження рівня пенсії граничним (максимальним) розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у встановленому раніше відсотковому співвідношенні заробітної плати у відповідності з наданою довідкою, без обмеження рівня пенсії граничним (максимальним) розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої частини основного розміру пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», виходячи з раніше встановленого відсоткового співвідношення від суми місячної заробітної плати на відповідній посаді прокурора по момент вирішення справи по суті, яка виникла як різниця між пенсією, яку вже отримано ним, та тією, яку він мав би отримувати, без обмеження рівня пенсії граничним (максимальним) розміром, починаючи з 01 січня 2020 року, із виплатою різниці між фактичною отриманою та перерахованою пенсією, що виникне на день перерахунку з урахуванням проведених виплат.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок неправомірних дій суб'єкта владних повноважень щодо перерахунку пенсії у не належному розмірі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що пенсійним органом під час здійснення перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки наданої уповноваженим органом було протиправно зменшено розмір відсотка грошового забезпечення та обмежено граничний розмір виплати пенсії.
На переконання позивача вказані вище дії пенсійного органу суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки обмежують права позивача на отримання належного пенсійного забезпечення, що стало підставою звернення останнього до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Не погоджуючись с викладеними позивачем у позовній заяві аргументами та доводами, представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за вислугу років призначену відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Представник відповідача не погоджуючись з аргументами позивача щодо протиправності виплати пенсії останньому з обмеженнями граничного розміру пенсії зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Представник пенсійного органу зауважив, що починаючи з 01 січня 2018 року обмеження максимального розміру пенсії у розмірі 10 740,00 грн, втратило свою дію, однак згідно із статтею 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зазначений Закон є чинним та неконституційним не визнавався.
Щодо частини позовних вимог позивача про здійснення перерахунку пенсії у розрахунку 90 % від заробітної плати замість застосованих 60 %, представником відповідача було вказано наступне.
В частині 2 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» ( чинної редакції) визначено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Представник пенсійного органу зазначив, що на дату звернення позивача до управління із зверненням від 15 лютого 2021 року чинною редакцією Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 № 1697-УІІ передбачено, що пенсія за вислугу років призначається та перераховується в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати,
За твердженнями представника відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві при здійсненні перерахунку пенсії позивачу на підставі довідки № 21-67зп від 05 лютого 2021 року, керувалось вимогами передбаченими чинними нормами Закону України «Про прокуратуру» та у зв'язку з чим, до пенсійного забезпечення позивача застосовано 60 % від суми місячної (чинної) заробітної плати.
На підставі викладених обставин, за твердженнями представника відповідача, пенсійний орган під час перерахунку пенсії позивача на підставі нової довідки діяв відповідно та в межах передбачених чинним законодавством, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог адміністративного позову позивача.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, Київською міською прокуратурою позивачу видано довідку про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких Постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівникам прокуратури» та рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-11/2019, яку разом із заявою від 09 березня 2021 року про перерахунок раніше призначеної пенсії з відповідною довідкою, було надана пенсійному органу, який здійснив перерахунок призначеної мені пенсії.
Після здійснення перерахунку пенсії з 01 квітня 2021 року, позивачем було надано уточнюючий запит до пенсійного щодо підстав можливого обмеження відсоткового та граничного розміру пенсії.
Надалі, Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 12 травня 2021 року № 12541-11552/Ф-02/8-2600/21 було надано відповідь, в якій зазначено про відсутність підстав для врахування при перерахунку пенсії попереднього розміру відсоткового спввідношення пенсії до заробітної плати, а також неможливість на виплати пенсії понад максимальний розмір, визначений Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
У зв'язку з вищевикладеними обставинами та вважаючи дії пенсійного органу, які полягають у зменшенні відсотка виплати пенсії та обмеження виплати суми пенсії десятьма прожитковими мінімумами протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України є Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (надалі - Закон України «Про прокуратуру»).
Із набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, крім, зокрема, частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1.
До скасування вищевказаних норм, стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII передбачала, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII та Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, визначивши, що з 01 січня 2015 року умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 18 ст. 50-1 та ч. 20 ст. 86 відповідно).
Водночас, суд звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 у справі № 3-209/2018 (2413/18, 2807/19) (надалі - рішення № 7-р(ІІ)/2019) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Положення частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
При цьому, пунктом 3 установлено такий порядок виконання цього рішення:
- частина 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення;
- частина 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: «20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
У своєму рішенні № 7-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України також зазначив, що працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.
Судом в свою чергу враховується, що частина 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII у первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Однак, згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічна за змістом норма міститься в статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.
Як було зазначено судом вище, у пункту 2 резолютивної частини рішення № 7-р(ІІ)/2019 визначено, що положення частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, виходячи з аналізу викладеного вище, суд приходить до висновку, що відповідні положення втратили чинність з 13 грудня 2019 року, а тому Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII з вказаної дати не містить вимоги про необхідність визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначене рішення Конституційного Суду України стало підставою для звернення пенсіонерів, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру», за отриманням актуальних довідок про заробітну плату та згодом до органів Пенсійного фонду України із заявами про перерахунок пенсії.
В свою чергу, з аналізу матеріалів справи судом було встановлено, що позивачу на підставі викладених обставин та нової довідки від 02 березня 2021 року № 21/78 виданої Київською міською прокуратурою було проведено перерахунок пенсії виходячи з 60 % загального відсотку пенсійного заробітку та з обмеженням виплати пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Розмір пенсії після перерахунку з обмеження становить 17 690,00 грн.
В свою чергу, суд звертає увагу, що предметом розгляду даної справи є саме питання щодо проведення перерахунку пенсії позивача зі зменшенням відсотка виплати пенсії та обмеження виплати пенсії.
Щодо позовних вимог позивача в частині перерахунку та виплати пенсії у встановленому раніше відсотковому співвідношенні заробітної плати, тобто у 90 % від місячного заробітку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Суд звертає увагу, та як вже було встановлено судом вище, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за вислугу років призначену відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90 % від суми місячної заробітної плати без обмеження максимальним (граничним) розміром.
В даному випадку, суд звертає увагу, що на момент призначення позивачу пенсії, діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII, в тій редакції, яка відповідно до частини 2 статті 50-1 якого передбачала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
В свою чергу, Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування норм матеріального права у спорах, пов'язаних з оскарженням дій пенсійного органу стосовно перерахунку пенсії, призначеної за нормами Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, із застосуванням при здійсненні такого перерахунку відсоткового значення розміру пенсії, яке на час здійснення її перерахунку було зменшено внаслідок змін у законодавстві.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 308/11498/16-а, висловлена правова позиція згідно з якою при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому зміни у законодавстві щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 310/6638/16-а.
Також, суд звертає увагу, що в ухвалі від 04 лютого 2021 року по справі № 400/6132/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо розгляду як зразкової справи за позовними вимогами, в яких постають питання в якому відсотковому розмірі має право позивач на здійснення перерахунку пенсії, а саме, у відсотках, передбачених статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII, чинний на момент призначення пенсії, або у відсотках, передбачених статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, чинного на момент здійснення перерахунку пенсії позивачу, зазначив, що відступу від вищенаведених правових позицій суду касаційної інстанції не відбувалось.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто, виходячи з викладеного вище в сукупності, суд приходить до висновку, що при перерахунку пенсії позивачу має застосовуватися норма, що визначала розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, у даному випадку 90 %.
Отже, у даному випадку суд приходить до висновку щодо протиправного зменшення позивачу основного розміру пенсії за вислугу років з 90 % відповідних сум грошового забезпечення до 60 % відповідних сум грошового забезпечення під час її перерахунку на підставі довідки, виданої Київською міською прокуратурою.
Стосовно максимального розміру пенсії, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Згідно із частиною 12 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина 17 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ).
Судом враховується, що обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI.
Так, приписами статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, визначено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв'язку дає підстави для висновку, що вказані норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» стосуються виплат пенсії, призначеної до 01 жовтня 2011 року, та розмір якої на час призначення перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.
Таким чином, указану норму не можна тлумачити як підставу для скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». У даному випадку ця норма не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.
Наведені у пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).
Отже, положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв'язку з цим приписи пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв'язку між собою.
Таким чином, пункт 2 розділу ІІ Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» у контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, на момент набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» пенсія позивача не перевищувала законодавчо встановленого максимального розміру, то на нього не поширюються норми пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
Аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» у контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії:
1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»;
2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності Закону №3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»).
Норми статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» кореспондуються з положеннями частини 3 статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відтак, суд приходить до висновку, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Як вбачається зі встановлених по справі обставин, внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.
Відтак, оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку у період дії загальної норми частини 1 статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зазначені положення Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та частини 3 статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування.
Отже, на переконання суду, відмова пенсійного органу у нарахуванні (перерахунку) і виплаті пенсії позивача без обмеження граничного розміру пенсії є законною і обґрунтованою та не призвела до зменшення розміру пенсії останнього, яку він отримував до цього. У даному випадку така відмова за своєю суттю не є звуженням обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.
Правова позиція з цього питання викладена Верховним Судом у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19 та згодом неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі №580/492/19, від 05 листопада 2020 року у справі № 440/2423/19, від 24 вересня 2020 року у справі № 640/5854/19.
Слід зазначити, що Верховним Судом неодноразово здійснювався касаційний розгляд справ, де позивачами виступали особи, яким пенсії були призначені відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, а вимоги позовних заяв було звернуто до пенсійного органу стосовно неправомірності його дій та рішень щодо здійснення перерахунку такої пенсії із застосуванням обмеження її максимальним розміром, передбаченим статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, в редакції зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 205/8204/16-а, від 03 квітня 2018 року у справі № 361/4922/17, від 02 травня 2018 року у справі № 704/87/17, від 15 серпня 2018 року у справі № 161/9572/17, від 17 січня 2019 року у справі № 161/713/17, від 15 травня 2019 року у справі № 554/4191/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 161/14321/16-а, від 21 травня 2020 року у справі № 554/10510/16-а, від 28 жовтня 2020 року у справі № 686/2428/16-а.
Розглядаючи вищевказані справи, Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої положення норм чинного законодавства, якими обмежувався максимальний розмір пенсії, не визнавались у встановленому порядку Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), отже, є чинними і підлягають виконанню. Тобто, на момент проведення перерахунку пенсії позивачам, наведеними положеннями встановлюються тимчасові обмеження розміру виплачуваної пенсії, які мають імперативний характер, неконституційними не визнавались, є чинними та обов'язковими до виконання органами Пенсійного фонду України.
З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача (відповідного територіального органу Пенсійного фонду України) законних підстав для здійснення виплати нарахованої пенсії без обмеження граничного розміру відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (в редакції на час призначення пенсії), оскільки положення цієї статті втратили чинність.
Також, суд звертає увагу, що в ухвалі від 04 лютого 2021 року по справі № 400/6132/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо розгляду як зразкової справи стосовно застосування вимоги, яка передбачена частиною 18 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, щодо максимального розміру пенсії до осіб, яким пенсія була призначена до встановлення у законодавстві зазначеної вимоги про максимальний розмір пенсії, звернув увагу, що відступу від вищенаведених правових позицій суду касаційної інстанції не відбувалось, а процесуальний закон не наділяє такими повноваженнями суд першої інстанції, в тому числі й Верховний Суд, при розгляді ним справи як зразкової.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування обмеження максимальним розміром пенсії позивача у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Поряд з цим, приходячи до висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача щодо зменшення відсоткового розміру пенсії позивача при проведенні перерахунку пенсії, однак, правомірність рішення відповідача в частині обмеження розміру пенсії, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині здійснення позивачу перерахунок та виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, оскільки зміна відсоткового значення розміру пенсії, враховуючи встановлені обмеження її максимального розміру, не призводить до збільшення розміру пенсії позивача, що відповідно свідчить про відсутність підстав для зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням виплачених сум.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 771,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 у відповідності з наданою довідкою Київської міської прокуратури про розмір заробітної плати у встановленому раніше відсотковому співвідношенні заробітної плати.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію у встановленому раніше 90 відсотковому співвідношенні заробітної плати у відповідності з наданою Київською міської прокуратурою довідкою від 02 березня 2021 року № 21/78.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 771,80 грн (сімсот сімдесят одна гривня 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова