Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 вересня 2021 р. Справа№200/10874/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Логойди Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 та Новосельцева Юрія Олександровича в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в інтересах своєї доньки ОСОБА_3 звернулися до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначали, що по досягненню донькою шістнадцятирічного віку вони з донькою звернулися до відповідача з обґрунтованою заявою про видачу їй паспорта громадянина України у формі книжечки. При цьому їх донька повідомляла про відмову від оформлення і отримання паспорта у формі ID-картки.
Між тим листом Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 14 липня 2021 року № Н-128/6/1455-21/1402.58/95-21 в задоволенні заяви було відмовлено з посиланням на те, що може оформити та видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки лише на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
При цьому відповідачем не прийнято до уваги правову позицію, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в справі №806/3265/17 з аналогічних правовідносин.
Вважаючи, що права доньки порушені, просили:
- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по досягненню нею 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по досягненню нею 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номеру запису у Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру та без надання згоди на обробку персональних даних.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що правовідносини, які регламентують порядок надання адміністративної послуги щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України, врегульовані Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», Положенням про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456.
Пунктом 35 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, та п. 1 розд. ІІІ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456, передбачено, що заявник для оформлення паспорта подає, зокрема рішення суду.
10 липня 2021 року до Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області засобами поштового зв'язку надійшла заява довільної форми (вх. № Н-128/6/1455-21 від 10 липня 2021 року) від неповнолітньої ОСОБА_2 та її батьків ОСОБА_1 , ОСОБА_3 щодо оформлення та видачі неповнолітній паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, яке затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. В своїй заяві вони заявили, що не надають згоду на збір і обробку персональних даних, Забороняють передачу будь-яких даних про себе до Єдиного державного демографічного реєстру, формування УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів, цифрових, штрих-кодових (кодових, біометричних тощо), використання будь-яких засобів ЄДДР.
Заява була подана не в порядку, який передбачений п. 13 Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, оскільки до неї було додано лише копію свідоцтва про народження.
За результатами розгляду заяви у встановлений законом строк підготовлено та направлено відповідь (вих. № Н-128/6/1455-21/1402.58/95-21 від 14 липня 2021 року) з роз'ясненнями вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», якою затверджено зокрема Порядок оформлення та видачі паспорта, а також вимог Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456.
У зв'язку з наведеним вважав, що ні відповідач, ні його структурний підрозділ не відмовляли в оформлені неповнолітній особі паспорта громадянина України, а заява позивача не створювала підстав для надання адміністративної послуги.
Відповідач просив в задоволенні позову відмовити.
Позивачі подали відповідь на відзив, якою підтримали доводи позовної заяви. Додатково зазначали, що за відсутності рішення суду, яке вимагав відповідач на підставі п. 35 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, та п. 1 розд. ІІІ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456, вони не могли подати наявні у них оригінали документів, оскільки відповідач все рівно відмовив би у видачі паспорта у формі книжечки, чим би позбавив дитину отримання паспорту громадянина України.
Просили задовольнити позов в повному обсязі.
Судом встановлено, що 10 липня 2021 року громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по досягненню шістнадцятирічного віку разом з батьками - батьком ОСОБА_3 та матір'ю ОСОБА_1 вперше звернулася до Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, який є територіальним структурним підрозділом відповідача і не є юридичною особою, із заявою, яка датована 10 липня 2021 року, про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року - у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, до якої додала копію свідоцтва про народження.
Така заява була подана через відмову за релігійними переконаннями від обробки персональних даних, від застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру і від оформлення та отримання паспорта у формі ID-картки. В заяві містилося посилання на правову позицію, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в справі №806/3265/17 з аналогічних правовідносин.
Вказана заява Слов'янським міським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області зареєстрована 10 липня 2021 року під вх. № Н-128/6/1455-21.
Листом Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 14 липня 2021 року № Н-128/6/1455-21/1402.58/95-21 в задоволенні заяви відмовлено з посиланням на те, що він (відділ) може оформити та видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки виключно у разі подання заявником оригіналів документів, перелік яких встановлено Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456, в тому числі заяви встановленого зразка та рішення суду, яке набрало законної сили.
Отже, ОСОБА_2 фактично було відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частинами 1 та 2 ст. 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, згідно з яким неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
В питанні, що стосується позивача, відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Виходячи з наведених норм законодавства особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Разом з вказаними нормами суд враховує наступне.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» до документів, що підтверджують громадянство України, віднесено паспорт громадянина України.
06 грудня 2012 року набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Відповідно до ч. 1 ст. 13 вказаного Закону до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належать, зокрема документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До таких документів належить, зокрема паспорт громадянина України.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом.
Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 та 5 ст. 21 вказаного Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб'єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону (тобто, центрами надання адміністративних послуг, державним підприємством, що належить до сфери управління розпорядника Реєстру).
Частиною 2 ст. 21 вказаного Закону визначено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302.
Відповідно до п. 10 вказаного Порядку оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Головний обчислювальний центр Реєстру) у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (далі - Центр).
Отже, відповідно до вказаних норм позивач як громадянка України має не право, а обов'язок отримати паспорт громадянина України (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»).
У разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Разом з тим, відповідно до п.п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
Згідно з п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 вказаної Постанови установлено, що:
прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;
паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Пунктом 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, як, зокрема: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи); засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством.
Отже безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.
Відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо:
1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа;
2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті);
3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа;
4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
При цьому положення п. 1 ч. 7 ст. 16 цього Закону в частині звернення заявника, який не досяг шістнадцятирічного віку, не можуть бути застосовані для звернень за отриманням паспорта громадянина України, адже інше передбачено ч. 2 ст. 21 цього Закону, відповідно до якої кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Наявність визначених Законом підстав для відмови у видачі позивачу паспорта ні суб'єктом владних повноважень, ні судом не встановлено.
Як вже зазначалося, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.
Позивач посилалася на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону).
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, що ратифікована Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено, що будь-якій особі надається можливість, зокрема: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції».
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37). Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що чинні на час розгляду заяв позивача від 06 березня 2019 року та від 25 травня 2019 року норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (яке також було чинним на час виникнення спірних правовідносин і є чинним натепер), не лише звужували, а й фактично скасовували право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Це не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «GropperaAG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у виглядікартки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
На час звернення позивача із заявою про видачу паспорта діяло два нормативних акта: Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, і постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи ДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Крім того, 07 червня 2019 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302», якою внесені зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», доповнивши його абзацом, згідно з яким Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
21 червня 2019 року набрав чинності Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456.
Пунктом 2 розд. І Тимчасового порядку визначено, що паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України».
Згідно з п. 3 розд. І Тимчасового порядку оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС):
1) особі, яка досягла 16-річного віку,- на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто;
2) особі, яка досягла 16-річного віку та яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною,- на підставі заяви одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники).
Заява є згодою на обробку персональних даних згідно із Законом України «Про захист персональних даних». Під час заповнення заяви особою або її законним представником (далі - заявник) працівник територіального підрозділу ДМС інформує заявника про вимоги Закону України «Про захист персональних даних».
Відповідно до п. 1 розд. ІІІ Тимчасового порядку для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає:
1) заяву;
2) рішення суду;
3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави;
4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України;
5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см;
6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи;
7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);
8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Отже, Тимчасовим порядком визначений загальний перелік документів для оформлення паспорта у виді книжечки, і він має застосовуватися в кожному конкретному випадку окремо.
Верховний Суд в постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 200/2694/19-а звернув увагу на те, що заява щодо паспорта має подаватися разом із об'єктивно необхідними для цього документами.
Посилання суб'єкта владних повноважень на недотримання заявником форми заяви про оформлення та видачу паспорта громадянина України є неприйнятними, оскільки це не може позбавляти особу можливості виконати свій обов'язок щодо отримання паспорта громадянина України.
Вимога територіального органу Державної міграційної служби України щодо необхідності надання судового рішення в даних правовідносинах є безпідставною, оскільки і народження, і громадянство позивача, і інші дані, які б могли бути підтверджені судовим рішенням, позивачем мають були підтверджені відповідними документами, достовірність яких не має викликати сумніву. І лише в разі їх відсутності відповідні дані можуть бути підтверджені судовим рішенням.
Фактично така вимога спонукала позивача, який має обов'язок отримати паспорт громадянина України, звернутися до суду задля можливості виконання свого обов'язку.
Такі дії з боку суб'єкта владних повноважень є недопустимими, адже передбачений п. 3 розд. І Тимчасового порядку перелік документів, як вже зазначалося, є загальним, і саме на суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок застосовувати його розсудливо та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) в кожному випадку окремо.
Отже, суб'єктом владних повноважень під час вирішення питання про оформлення та видачу позивачу паспорта громадянина України положення законодавства, які регулюють спірні правовідносини, в повному обсязі враховані не були.
Разом з тим ним правильно звернуто увагу позивача про необхідність додавання до поданої заяви інших відповідних документів, перелік яких встановлений Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
В даному випадку для прийняття територіальним органом Державної міграційної служби України рішення про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки позивачем виконані не всі умови, визначені законом, а саме до поданої заяви не додано оригінали відповідних документів, в тому числі свідоцтво про народження, дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см.
Відсутність таких документів об'єктивно унеможливлювало видачу особі паспорта громадянина України у формі книжечки.
З огляду на наведене задля реалізації обов'язку громадянина України отримати паспорт громадянина України та враховуючи наведені вимоги законодавства позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень в особі територіального органу Державної міграційної служби України без статусу юридичної особи, до повноважень якого належить оформлення та видача паспорта громадянина України, повторно розглянути заяву про оформлення та видачу ОСОБА_2 паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні (ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому для реалізації обов'язку з отримання паспорта громадянина України громадянином України до територіального органу Державної міграційної служби України мають бути подані оригінали відповідних документів, перелік яких встановлений Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456.
Разом з тим, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача оформити та видати паспорт без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номеру запису у Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру та без надання згоди на обробку персональних даних, - не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачу паспорта у формі, що визначена Положенням про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, не передбачено внесення даних про особу до Єдиного державного демографічного реєстру та вчинення зазначених дій.
Вирішуючи спір судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 з аналогічних правовідносин, які мали місце після 01 листопада 2016 року (п.п. 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302) і які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ) в інтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) в особі Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (84100, Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Університетська, 58) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області повторно розглянути заяву про оформлення та видачу ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 30 вересня 2021 року.
Суддя Т.В. Логойда