Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
22 вересня 2021 р. справа №520/9414/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Мар'єнко Л.М.,
при секретарі судового засідання - Рєзнік Е.О.,
за участю: представника позивача - Фадєєва О.П.,
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-АГРО" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-АГРО" з позовною заявою до Головного управління ДПС у Харківській області, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.03.2021 року №0033270724 форми "Р";
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.03.2021 року №0033270724 форми "В4".
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувані рішення є протиправними, а тому підлягають скасуванню, оскільки реальність господарських операцій ТОВ "РВ-Агро" не може бути поставлено в залежність від технічних помилок при складенні первинних документів, що відображають певні господарські операції за умови, що під час таких операцій відбувся рух активів позивача.
Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - Виноградова В., через канцелярію суду, надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач під час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством.
Від представника позивача, через канцелярію суду, надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про безпідставність обґрунтувань зазначених у відзиві на позовну заяву.
Представник позивача - Фадєєв О.П., в судовому засіданні, підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив на позов, а також додаткових письмових поясненнях.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час, місце розгляду справи - повідомлений належним чином, причини неприбуття суду не відомі.
Відповідно ч.3 ст.205 КАС України суд розглядає справу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ТОВ "РВ-Агро" перебуває на обліку в контролюючих органах з 28.10.2020 року №202320247479, станом на 16.02.2021 року перебуває на обліку в ГУ ДПС у Харківській області.
ГУ ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "РВ-Агро” з питань правомірності визначення суми від'ємного значення з податку на додану вартість, відповідно до податкової декларації з ПДВ за грудень 2020 року, результати якої зафіксовано актом від 01.03.2021 № 3341/20-40-07-24-09/43889474.
Висновком вказаного акту перевірки встановлені наступні порушення:
- вимог абз. "а", п.198.1, абз.1 та 2 п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 382226 грн. за грудень 2020 року.
В результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, в сумі 174667,00 грн., за грудень 2020 року, та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду всього у сумі 207559,00 грн. за грудень 2020 року.
На підставі висновків акту перевірки ГУ ДПС було прийнято оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення від 17.03.2021:
- № 0033270724 форми “В4”, яким визначено суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 207 559,00 гривень;
- № 0033270724 форми "Р" на загальну суму 218 333,75 гривень, у тому числі за податковим зобов'язанням - 174 667,00 гривень, за штрафними санкціями - 43 666,75 гривень.
Позивач не погодився із вказаними рішеннями про застосування штрафних санкцій та звернувся до суду із зазначеною позовною заявою.
Стаття 19 Податкового кодексу України визначає, що контролюючі органи виконують функції щодо здійснення ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами та контроль за таким виробництвом.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Відповідно до положень ст.109 Податкового кодексу України, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
Стаття 110 Податкового кодексу України встановлює, що платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Отже, відповідальність за порушення норм податкового законодавства настає у разі вчинення платником податків протиправних дій.
Судом встановлено, що у грудні 2020 року податковий кредит з ПДВ у розмірі 382226,00 гривень було сформовано позивачем за рахунок:
- придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю “Мілл-Агро” (далі - ТОВ "Мілл-Агро") Ультрасил ДУО, ТН (5л); Матадор, ТН (5л); Добриво комплексне мінеральне "Авангард", РК (NРК+М/Е Старт) /5л/; Паскаль, ТН /5л/; Добрива гранульовані комплексні мінеральні NРК 16:16:16. біг-бег 820 кг; Пшениця, на загальну суму ПДВ 209 003,90 гривень;
- придбання послуг (виконання сільськогосподарських робіт) у Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України (далі - Інститут овочівництва і баштанництва НААН України) на загальну суму ПДВ 173 221,61 гривень.
Згідно пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з вказаною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Судом встановлено, що між ТОВ «РВ-АГРО» - зберігач, та ТОВ «МІЛЛ-АГРО» - поклажодавець, був укладений договір відповідального зберігання № 1 від 30.10.2020 (а.с.49).
Факт передачі сировини підтверджується актом приймання-передачі від 09.11.2020 року (а.с.31), видатковою накладною №104 від 01.12.2020 (а.с.32).
Також, на підтвердження господарських відносин між позивачем та ТОВ "МІЛЛ-АГРО" надано податкову накладну №6 від 01.12.2020 року (а.с.33).
Суд зазначає, що відповідач вказує, що наданий для перевірки примірник договору відповідального зберігання від 30.10.2020 містить недостовірні відомості, оскільки наявна в ньому інформація про реквізити банківського рахунку, а також Індивідуальний податковий номер платника, не існували на момент його укладання.
Як встановлено в ході розгляду справи - дана ситуація склалася помилково під час копіювання та формування копії договору відповідального зберігання від 30.10.2020 та замість останньої сторінки зазначеного договору на якій викладено реквізити ТОВ «РВ-АГРО», які існували на момент укладення договору - 30.10.2020, позивачем було покладено останню сторінку іншого договору між тими самими юридичними особами ТОВ «МІЛЛ-АГРО» та ТОВ «РВ-АГРО», який був укладений пізніше у часі та відповідно містив інформацію про банківський рахунок та індивідуальний податковий номер ТОВ «РВ-АГРО».
Водночас, до матеріалів справи надано належним чином завірену копію договору відповідального зберігання від 30.10.2020 року з правильними реквізитами.
Щодо ненадання актів виконаних робіт за договором відповідального зберігання № 1 від 30.10.2020 суд зазначає, що такий акт складається відповідно до п. 4.1 у випадку повернення майна з відповідального зберігання протягом 10 днів.
В даному випадку майно, що було передано на зберігання ТОВ «РВ-АГРО» не було повернуто ТОВ «МІЛЛ-АГРО», а було придбано у останнього, що підтверджується видатковою накладною № 104 від 01.12.2020, у зв'язку із чим такий акт наданих послуг не складався.
Судом встановлено, що місце зберігання ТМЦ було - 62420, Харківська область, Харківський р-н, с. Селекційне, де ТОВ «РВ-АГРО» зберігав сировину відповідно до договору №1 від 30.10.2020 року, де здійснює свою діяльність Інститут овочівництва і баштанництва НААН України, між яким позивачем було укладено договір підряду на виробництво сільськогосподарської продукції з давальницької сировини №129 від 09.11.2020.
Щодо твердження відповідача про ненадання документів, що підтверджують доставку ТМЦ до місця зберігання судом встановлено, що ТМЦ отриманні ТОВ «РВ-АГРО» від ТОВ «МІЛЛ-АГРО» на момент їх передання на зберігання ТОВ «РВ-АГРО» вже знаходилися за адресою Харківська область, Харківський р-н, с. Селекційне та були доставлені та розвантажені ТОВ «МІЛЛ-АГРО» у зв'язку із чим фактичне транспортування та розвантаження ТМЦ при їх передачі від ТОВ «РВ-АГРО» до ТОВ «МІЛЛ-АГРО» не відбувалося.
Щодо акту приймання-передачі сировини складений 09.11.2020 на виконання договору відповідального зберігання з правом викупу №1 від 30.10.2020, який на ствердження відповідача не містить даних щодо подальшого викупу, суд зазначає, що така інформація не існувала та не могла існувати на момент складання такого акту, оскільки викуп (придбання у власність ТОВ «РВ-АГРО») відбувся пізніше у часі - на підставі накладної № 104 від 01.12.2020, що була підписана між ТОВ «РВ-АГРО» та ТОВ «МІЛЛ-АГРО».
Таким чином, суд зазначає, що ТМЦ, які були передані на зберігання ТОВ «РВ-АГРО», на момент їх придбання відповідно до видаткової накладної № 104 від 01.12.2020 перебували за адресою їх місця зберігання Харківська область, Харківський р-н, с. Селекційне.
Також, слід зазначити щодо посилання відповідача на недостовірність даних в реквізитах акту, а саме індивідуального податкового номеру зберігача ТОВ «РВ-АГРО» є помилковим, оскільки дана обставина зумовлена технічною помилкою при копіювання відповідного акту.
В ході розгляду справи підтверджено, що позивач взятий на облік, як платник податків за основним місцем обліку 28.10.2020 року за номером 202320247479.
Щодо посилання відповідача на відсутність станом на 01.12.2020 документів, що підтверджують перехід прав власності від ТОВ «МІЛЛ-АГРО» до ТОВ «РВ-АГРО», суд вважає за необхідне зазначити, що таким документом є видаткова накладна №104 від 01.12.2020 та відповідна зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна № 6 від 01.12.2020.
Крім того, слід зазначити, що право викупу ТМЦ, що передавалося на зберігання ТОВ «РВ-АГРО», також передбачалось п. 2.3. вищезазначеного договору.
Також, судом встановлено, що між позивачем ТОВ «РВ-АГРО» та Інститутом овочівництва і баштанництва НААН України було укладено договір підряду на виробництво сільськогосподарської продукції з давальницької сировини №129 від 09.11.2020 (а.с.31).
На підтвердження виконання господарських операцій позивачем надано технологічні карти (а.с.35-37), акт приймання-передачі давальної сировини від 10.11.2020 року (а.с.38), податкові накладні (а.с.39-41), рахунок №187 від 01.12.2020 року, №197 від 04.12.2020, №204 від 15.12.2020, виписки з рахунків.
Відповідно до акту приймання-передачі від 10.11.2020 - роботи, які є предметом зазначеного договору були виконанні Інститутом овочівництва і баштанництва НААН протягом листопада 2020, акти виконаних робіт складені пізніше у часі, що підтверджується відповідною інформацією наданою Інститутом (а.с.48).
Щодо передачі ТМЦ від ТОВ «РВ-АГРО» до Інституту овочівництва і баштанництва НААН України судом встановлено, що відсутність документів щодо навантаження, розвантаження та транспортування ТМЦ зумовлена їх перебуванням за адресою: Харківська область, Харківський р-н, с. Селекційне, де здійснює свою діяльність Інститут овочівництва і баштанництва НААН України та відповідно не було необхідності їх транспортування, навантаження та розвантаження.
Відповідно до пункту 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складання якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого дим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Пунктом 85.2 статті 85 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені у абзаці другом пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадки виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платник податків на час складення такої звітності (пункт 44.6 статті 44 ПК України).
Згідно частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
У свою чергу, слід враховувати, що норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки, оскільки положення пункту 44.6 статті 44 ПК України визначають статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. В іншому випадку, обмеження судом предмету дослідження призвело би до неповноти дослідження та порушення справедливого судового розгляду.
Таким чином ненадання під час перевірки окремих документів не свідчить про нереальність господарських операцій позивача.
При цьому з метою повного та об'єктивного розгляду справи позивач звернувся до своїх контрагентів - ТОВ «МІЛЛ-АГРО» та Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України щодо надання копій документів, що підтверджують реальність господарських операцій у період часу, що перевірявся відповідачем.
Так, на підтвердження транспортування товарно-матеріальних цінностей від постачальника до покупця ТОВ «МІЛЛ-АГРО» надало копії товарно-транспортних накладних, що підтверджують переміщення таких цінностей на адресу: Харківська область, Харківський р-н, с. Селекційне, які у подальшому були передані на зберігання Інституту овочівництва і баштанництва НААН України.
Також, від Інституту овочівництва і баштанництва НААН України, на вимогу позивача надано звіт про фактичне використання давальницької сировини від 01.12.2020, що підтверджує виконання позивачем умов договору по вирощуванню сільськогосподарської продукції із давальницької сировини №129 від 02.11.2020.
Крім цього, Інститут овочівництва і баштанництва НААН України, як особа уповноважена на складання спеціалізованих форм первинних документів з обліку виробничих запасів в сільськогосподарських підприємствах, складених в порядку визначеному наказом Міністерства аграрної політики України від 21.12.2007 №929.
Зазначені копії документів повністю підтверджують реальність господарських операцій, що перевірялися відповідачем та за наслідками такої перевірки були винесені спірні повідомлення-рішення.
Стосовно наявності окремих недоліків первинних документів, що надавалися позивачем під час проведення перевірки слід зазначити наступне.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.
Суд зазначає, що деякі помилки в документах чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.
Зазначена правова позиція також викладена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного суду у постанові по справі №820/1124/17 від 05.01.2021.
Таким чином реальність господарських операцій ТОВ «РВ-АГРО» не може бути поставлено в залежність від технічних помилок при складанні первинних документів, що відображають певні господарські операції за умови, що під час таких операцій відбувся рух актів позивача.
Відповідно до п. 198.6 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ПКУ.
Відповідно до п. 201.10 ПКУ при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг і платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених п. 201.1 та/або п. 192.1 ПКУ, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до п. 201.16 ПКУ, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.
Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Верховним Судом у постанові від 20 червня 2018 року у справі №819/1383/17 викладено висновок про те, що відсутність квитанцій про неприйняття податкових накладних свідчать про наявність у позивача підстав для формування сум податкового кредиту за такими податковими накладними.
Тобто, при реєстрації податкової накладної контролюючий орган здійснює масштабну перевірку. Якщо контролюючий орган в ході перевірки не знаходить порушень і податкова накладна не відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків господарської операції та оцінки ступеня ризиків платника податків, серед яких є і перевірка номенклатури товарів, в такому випадку податкова накладна приймається до реєстрації та реєструється, а платнику податків надсилається засобами електронного зв'язку підтвердження про реєстрацію - квитанція. Платник податків, якому надіслано Квитанцію, як підтвердження реєстрації податкової накладної, фактично пройшов перевірку законності формування податкового зобов'язання ним, як продавцем, та законність формування податкового кредиту його контрагентом- покупцем, який зазначений у зареєстрованій податковій накладній, а отже, неможливо припускати, що має місце незаконність дій або підміна номенклатури у платника податків, якого контролюючий орган вже перевірив та підтвердив законність цієї дії.
Суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (постанови Верховного суду від 10 вересня 2018 року справа № 826/8016/13-а,адміністративне провадження № К/9901/4058/18, від 10 вересня 2018 року справа № 826/25442/15, адміністративне провадження № К/9901/24925/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 810/2677/17, адміністративне провадження № К/9901/47242/18 та ін.).
Тобто, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду №808/3412/16 від 29.03.2019 року.
Надані до перевірки первинні документи, що підтверджують господарські операції між товариствами, згідно даних акту перевірки, не мають таких дефектів, що свідчили б про нереальність таких операцій. Складені та зареєстровані податкові накладні, що не заперечується відповідачем - відповідають вимогам законодавства.
Згідно з підпунктами "а", "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг згідно приписів пункту 187.1 статті 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (пункт 188.1 статті 188 ПК України).
Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пунктом 198.3 встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані (зареєстровані) з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Таким чином, підставою для включення платником податку - покупцем (отримувачем) товарів/послуг сум податку до складу податкового кредиту є:
- податкова накладна, належним чином складена та зареєстрована в ЄРПН;
- інші документи, визначені пунктом 201.11 статті 201 ПКУ.
Формування податкового кредиту та витрат підприємства обумовлено придбанням товарів, послуг з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції, і власне її результат, підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, що підтверджується наданими до перевірки та долученими до матеріалів справи первинними документами
За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Отже, фактичне здійснення господарської операції підтверджується наступним: 1) дією або подією; 2) зміною в структурі активів та зобов'язань або власному капіталі; 3) відомостями про господарську операцію; 4) економічним ефектом (приріст/збиток) у часі.
Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.
Отже, допущені контрагентом порушення вимог законодавства при творенні підприємства та веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.
Таким чином, висновки перевірки, які ґрунтуються лише на даних електронних баз без проведення зустрічних звірок із реальним дослідженням первинної документації контрагентів є безпідставним.
Крім того, що отримання податковим органом податкової інформації, в якій викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентами платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, податкова інформація, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Натоміть нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.
Вказана правова позиція, також, зазначена у ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30.08.2017 року №820/618/17.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (ст.2 КАСУ).
Захист прав суб'єктів господарювання є однією з найважливіших категорій права. Способами захисту прав суб'єктів господарювання є ті законодавчо закріплені заходи, за допомогою яких проводиться відновлення порушеного права. Здійснення такого захисту передбачає органічне поєднання конкретних способів, засобів і форм з активними, цілеспрямованими діями суб'єкта господарювання, права якого були порушені, перелік способів захисту прав суб'єктів господарювання не має вичерпного характеру, що допускає можливість захисту прав суб'єктів господарювання іншими способами, які передбачені законом.
Відповідно до положень ст. 5 КАСУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.
Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.
За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Загальні положення ст. 61 Конституції України та спеціальні норми Податкового кодексу передбачають індивідуальну відповідальність особи за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.
Європейський суд з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо особи, яка допустила порушення. Ця обставина не є підставою для позбавлення іншого платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Аналогічний висновок Європейський суд з прав людини виклав у справі «Інтерсплав проти України» (заява №803/02) у рішенні від 09.01.2007 року: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.»
Отже, платник податків не має повноважень та обов'язку відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов'язків із складення та подання декларації з податку на додану вартість, обов'язку сплати податку, а також вчинення інших дій, пов'язаних з провадженням господарської діяльності контрагента.
Якщо податковий орган володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, він може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання.
А тому дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій.
Так, статтею 16 Закону України «Про інформацію» податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.
Положеннями ст. 83 ПК України встановлено, що матеріалами, які є підставами для висновків під час проведення перевірок є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Порядок отримання податкової та іншої інформації встановлено ст. ст.72-73 ПК України та відповідною постановою КМУ.
Суд зазначає що відповідно до вимог ст. 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.
А функціями податкового органу, відповідно до положень ст. 61 ПК України є контроль правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, адміністративне провадження № К/9901/2848/18, від 06 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження № К/9901/5919/18) та від 13 березня 2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження № К/9901/19905/18).
Водночас, слід зазначити, що відповідачем не надано жодного вироку суду по контрагентам позивача та не наведено належних доказів, які б вказували на фіктивність підприємств та їх установчих, первинних документів.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що порушення, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Також, суд зазначає, що первинні документи, надані позивачем - за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань.
Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-АГРО" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.03.2021 року №0033270724 форми "Р".
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.03.2021 року №0033270724 форми "В4".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ ВП 43983495) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-АГРО" (код ЄДРПОУ 43889474, вул.Кооперативна, 8, смт Бабаї, Харківський район, Харківська область, 62403) судовий збір у розмірі 3114,00 грн. (три тисячі сто чотирнадцять гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, з урахуванням ч.3 Розділу VІ Прикінцевих положень КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 30.09.2021 року.
Суддя Мар'єнко Л.М.