ДК 021:2015 Єдиний закупівельний словник 09130000-9: Нафта і дистиляти (Дизельне паливо (налив))

відповідь На Ваше питання щодо надання інформації та відповідні документи, на підставі яких Замовником здійснено обґрунтування розміру витрат, технічних та якісних характеристик предмета закупівлі та визначено його очікувану вартість повідомляємо: - В Законі дано визначення терміна «предмет закупівлі» та на виконання норм Закону розроблено порядок його визначення (наказ МЕРТУ від 17.03.2016 № 454 «Про затвердження Порядку визначення предмета закупівлі»), а також чітко зазначено вартісні межі, за яких замовник в обов’язковому порядку застосовує процедуру закупівлі згідно із Законом, то про те, яке значення закладено у вираз «очікувана вартість предмета закупівлі» в тексті Закону, не йдеться взагалі. Єдиний припис із цього приводу, який містить Закон про публічні закупівлі, вказує на те, що в оголошенні про проведення процедури відкритих торгів обов’язково зазначають, зокрема, очікувану вартість закупівлі товарів, робіт або послуг із зазначенням інформації про включення до очікуваної вартості податку на додану вартість (ПДВ) та інших податків і зборів (абз. 5 ч. 2 ст. 21 Закону). Уповноважений орган вказує на те, що при визначенні очікуваної вартості закупівлі під час складання річного плану закупівель замовники можуть виходити з планових вартісних показників, які можуть розраховувати, зокрема, виходячи з потреби у відповідних товарах, роботах і послугах у минулих роках з урахуванням економічних факторів, які впливають на ціноутворення на ринках відповідних товарів, робіт і послуг тощо. Разом з тим відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства регулює Бюджетний кодекс України (ст. 1 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI). Тобто для того, аби сформувати очікувану вартість, замовникові необхідно знати чотири речі: що йому необхідно купити, скільки необхідно купити, скільки коштів замовник може витратити на таку закупівлю, якою є середньоринкова ціна товару/роботи/послуги. Комплексні відповіді на ці питання і є формуванням потреби в закупівлі. Наприклад, довідатися про те, який товар та скільки його необхідно придбати, аби задовольнити річну потребу підприємства/установи/організації, тендерний комітет/уповноважена особа може визначити, аналізуючи подібну потребу минулих років та/або здійснюючи запити до підвідомчих структурних підрозділів. Хоча на етапі формування потреби можна та доцільно враховувати потребу минулих років, однак щоб інформація була актуальною, доцільно її оновлювати, тобто звертатися з письмовим запитом до структурних підрозділів, аби вони повідомили у відповідь, чого та скільки їм потрібно для здійснення відповідної діяльності протягом року. Законодавство про ціни і ціноутворення ґрунтується на Конституції України та складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Податкового кодексу України, законів України «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції», «Про ціни та ціноутворення» та інших нормативно-правових актів. Так, у статтях 189–192 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV зазначено, що ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовують у системі оподаткування. Суб’єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Тобто законодавство виокремлює два види цін. Вільні ціни визначають на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначають суб’єкти господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах — також за рішенням суб’єкта господарювання. Державні регульовані ціни запроваджує Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, державні колегіальні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін відбувається згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 № 5007-VI. Зазначений закон визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення. Щодо державних регульованих цін варто зробити ремарку. Так, державні регульовані ціни запроваджують на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляють суб’єкти, які посідають монопольне (домінуюче) становище на ринку, також можуть бути запроваджені на товари суб’єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції. Зміну рівня державних регульованих цін здійснюють у порядку і строки, що визначають органи, які відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» здійснюють державне регулювання цін. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюють виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України. До речі, Податковий кодекс України також містить положення стосовно визначення терміна «ціна». Так, відповідно до підпункту 14.1.219 статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна — ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах. Таким чином, залежно від виду предмета закупівлі (виду товару/роботи/послуги) замовник при формуванні очікуваної вартості буде керуватися вільними середньоринковими або регульованими цінами. Перефразовуючи вищевикладене в даному розділі цієї статті простими словами, можна сказати, що ціна є економічною категорією, що означає суму грошей, за якою продавець хоче продати, а покупець готовий купити товар. Ціна — це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Також ціна відображає корисність товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції, силу державного контролю тощо. Ціна на будь-який товар складається з окремих елементів. Основними з них є собівартість і прибуток. Крім того, до складу ціни можуть входити: акцизний збір, податок на додану вартість, націнки постачальницько-збутових організацій, торговельні надбавки або знижки. На розмір ціни впливають такі фактори, як склад витрат виробництва, відстань від виробника до споживача, структура ціни, розмір прибутку, який бажає отримати виробник, кількість посередників і т. д. У кожного товару або послуги є власна вартість, яка відрізняється від ціни, зазначеної продавцем при реалізації. Доволі часто люди використовують ці два слова як рівноправні, не зважаючи на їхню економічну природу. У чому різниця цих двох, здавалося б, таких схожих понять? Вартість схожа на собівартість, тобто це витрати виробника продукції на її виготовлення. Це можуть бути грошові, часові, матеріальні витрати, кожні з яких можуть бути виражені у фізичних одиницях, а потім і в грошовій формі. Ціна — сума коштів, за яку продавець згоден передати покупцеві свої товари або послуги. У ціну включають усі витрати при виготовленні продукції, а також ту суму надбавки, яку передбачає одержати продавець при реалізації товарів. Тобто ціна — це грошове вираження вартості предмета з додаванням частки прибутку, одержуваної продавцем. Законом не визначено органів, які уповноважені надавати офіційну інформацію щодо вартості товарів, робіт і послуг та переліку документів, якими замовник має послуговуватись під час визначення очікуваної вартості предмета закупівлі. З огляду на викладене, замовник самостійно визначає очікувану вартість предмета закупівлі, зважаючи на його специфіку, з дотриманням принципів, закріплених у статті 3 Закону, та законодавства в цілому. Замовником на порталі ProZorro можливо знайти вже здійснені закупівлі та переглянути, як відбувались торги, якою була орієнтовна ціна, яку очікувану вартість заклав замовник та яку ціну запропонував учасник. Тобто замовник має право скористатися інформацією, яка наявна в системі ProZorro. Також визначення ціни здійснюється з використанням мережі Інтернет. щодо обгрунтування технічних характеристик предмета закупівлі зазначаємо, що таке обгрунтування здійснюється виключно тільки певними категоріями замовників, а саме розпорядниками бюджетних коштів, а ХКП "Електротранс" не є розпорядником бюджетних коштів