вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
30.09.2021м. ДніпроСправа № 923/942/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармер Атлантик" (смт. Варва, Чернігівська область)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоотехнологія" (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором поставки Д-4 системного обладнання № ДО 2030/020320 від 02.03.2020 у загальному розмірі 23 642 грн. 00 коп. (з урахуванням заяви від 10.08.2021)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармер Атлантик" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоотехнологія" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки Д-4 системного обладнання № ДО 2030/020320 від 02.03.2020 у загальному розмірі 23 642 грн. 00 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 17 625 грн. 96 коп. - основний борг;
- 2 384 грн. 49 коп. - пеня;
- 3 631 грн. 55 коп. - 20% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки Д-4 системного обладнання № ДО 2030/020320 від 02.03.2020 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем 21.05.2020 та 09.09.2020 товар, та відповідно наявністю заборгованості у розмірі 17 625 грн. 96 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.08.2020 по 06.07.2021 у сумі 2 384 грн. 49 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 7.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 20% річних за загальний період прострочення з 01.08.2020 по 06.07.2021 у сумі 3 631 грн. 55 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. 00 коп.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 14.07.2021 матеріали справи №923/942/21 передано за підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області у зв'язку з тим, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоотехнологія" є: 49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна, будинок 55, офіс 426, у той час, як в позовній заяві позивачем вказана наступна адреса відповідача: м. Херсон, вулиця Тираспольська, будинок 31, офіс 409.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2021 матеріали справи № 923/942/21 передано для розгляду судді Фещенко Ю.В.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2021 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду №39206/21 від 10.08.2021). У вказаній заяві позивачем також було зазначено, що під час підготовки позовної заяви у прохальній її частині позивачем було допущено описку та помилково вказано, що сума основного боргу становить 16 625 грн. 96 коп. Фактично, як вказано по всьому тексту позовної заяви, а також в розрахунках, основний борг за договором становить 17 625 грн. 96 коп. та саме вказану суму просить суд стягнути позивач
Враховуючи вказане, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Слід відзначити, що поштові відправлення на адресу відповідача, в яких містилася ухвала суду від 10.08.2021, а також раніше надіслана ухвала від 30.07.2021, були повернуті за зворотною адресою з довідками АТ "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.58-67).
З цього приводу суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна, будинок 55, офіс 426, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.44).
При цьому, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Більше того, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв'язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:
- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);
- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).
Таким чином, зберігання відділенням АТ "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 10.08.2021, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 30.09.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати; правомірність заявлених до стягнення пені та 20% річних у розрахованих позивачем сумах.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 02.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармер Атлантик" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зоотехнологія" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки Д-4 системного обладнання № ДО 2030/020320 (далі - договір, а.с.8-11), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник продає, а покупець купує на умовах договору товар у кількості, асортименті, цінах та на умовах поставки (Інкотермс 2010), що обумовлюється в додатках або специфікаціях або у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.
У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності в момент підписання його сторонами та скріплення печаткою його тексту і діє до 31.12.2020, а в частині зобов'язань, які виникли під час дії договору - до повного їх виконання.
Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
У пункті 1.2. договору сторони визначили, що товаром згідно з договором є обладнання, яке постачається покупцю для встановлення на об'єкті реконструкції.
Згідно з пунктом 2.1. договору ціни на товар наведені у специфікаціях та/або рахунках-фактурах та включають вартість доставки товару покупцю.
Відповідно до пункту 2.3. договору загальна вартість (ціна) договору становить 1 158 815 грн. 88 коп. з урахуванням ПДВ. Валюта платежу та валюта договору - гривня.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Згідно з умовами пункту 1.3 договору право власності переходить від постачальника до покупця в момент отримання товару покупцем згідно встановлених договором умов (базисів) поставки.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки Д-4 системного обладнання № ДО 2030/020320 від 02.03.2020, позивачем 21.05.2020 та 09.09.2020 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 17 625 грн. 96 коп. відповідно до:
- видаткової накладної № ФАТ00000083 від 21.05.2020 на суму 13 386 грн. 60 коп. (а.с.12);
- видаткової накладної № ФАТ00000172 від 09.09.2020 на суму 4 239 грн. 36 коп. (а.с.13).
Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними видатковими накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані представником відповідача та скріплені печаткою підприємства.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаними вище видатковими накладними відповідачем також не заявлено.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
Так, пунктом 3.1. договору передбачено, що оплата вартості товару (партії товару) проводиться покупцем у розмірів 100% вартості товару до дати відвантаження, датою відвантаження є дата, вказана у видатковій накладній.
У пункті 3.2. договору визначено, що датою оплати є день зарахування коштів на рахунок постачальника в банківській установі.
У пункті 2.2. договору визначено, що грошові зобов'язання покупця існують і підлягають сплаті у гривні.
Як зазначає позивач, відповідачем зобов'язання за договором поставки Д-4 системного обладнання № ДО 2030/020320 від 02.03.2020 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем 21.05.2020 та 09.09.2020 товар були порушені, поставлений товар відповідачем оплачений не був, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 17 625 грн. 96 коп. Крім того, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.08.2020 по 06.07.2021 у сумі 2 384 грн. 49 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 7.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 20% річних за загальний період прострочення з 01.08.2020 по 06.07.2021 у сумі 3 631 грн. 55 коп. Вказане і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, суд зазначає, що порядок та строки оплати поставленого за видатковими накладними від 21.05.2020 та від 09.09.2020 товару сторонами визначено не було, оскільки умови договору не передбачають умови оплати поставленого на його виконання товару (крім умови щодо попередньої оплати).
В той же час, відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Враховуючи вказане, оскільки строк оплати поставленого за видатковими накладними від 21.05.2020 та від 09.09.2020 сторонами не було встановлено, то такий товар підлягав оплаті після його прийняття у відповідності до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України.
Отже, граничним строком оплати поставленого 21.05.2020 та 09.09.2020 товару, є 21.05.2020 та 09.09.2020, відповідно.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 21.05.2020 та 09.09.2020 товару на суму 17 625 грн. 96 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 17 625 грн. 96 коп.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 7.1. договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення, за кожен день прострочення платежу та 20% річних за неправомірне користування грошовими коштами за весь час прострочення. Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку покупцем.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.08.2020 по 06.07.2021 у сумі 2 384 грн. 49 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, наведеного у позовній заяві (а.с.4), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості, але невірно розраховано кількість днів у визначених позивачем періодах (в періоді з 01.01.2021 по 06.07.2021 - 187 днів, а не 233, як розрахував позивач), крім того арифметично розрахунок проведено невірно.
Отже, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с.4), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що:
- за видатковою накладною № ФАТ00000083 від 21.05.2020 на суму 13 386 грн. 60 коп. граничний строк оплати - 21.05.2020; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені (з урахуванням періоду визначеного позивачем) за період з 01.08.2020 по 06.07.2021 на суму 13 386 грн. 60 коп., яка за розрахунком суду складає 1 540 грн. 00 коп.;
- за видатковою накладною № ФАТ00000172 від 09.09.2020 на суму 4 239 грн. 36 коп. граничний строк оплати - 09.09.2020; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 10.09.2020 по 06.07.2021 на суму 4 239 грн. 36 коп., яка за розрахунком суду складає 432 грн. 10 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 972 грн. 10 коп.
Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 7.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 20% річних за загальний період прострочення з 01.08.2020 по 06.07.2021 у сумі 3 631 грн. 55 коп.
При цьому, судом встановлено, що у вказаному розрахунку в частині визначенні періодів нарахування позивачем допущено декілька описок, з приводу яких суд зазначає таке
В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.
Виходячи з принципів розумності та справедливості і не допускаючи проявів надмірного формалізму, оцінивши всі вказані обставини в їх сукупності, судом розцінюються неточності у визначенні періодів нарахування 20% річних, як описки, які під час здійснення системного аналізу всього змісту позовної заяви, а також аналізі та співставленні розрахунків пені та 20% річних, які фактично здійснені за однакові періоди, дозволяють суду встановити фактичні періоди, в якій позивач здійснив нарахування заявлених до стягнення 20% річних (періоди нарахування пені та 20% річних, фактично, збігаються).
В той же час, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 20% річних, наведеного у позовній заяві (а.с.5), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості, але невірно розраховано кількість днів у визначених позивачем періодах (в періоді з 01.01.2021 по 06.07.2021 - 187 днів, а не 233, як розрахував позивач), крім того арифметично розрахунок проведено невірно.
Отже, розрахунок 20% річних, наведений у позовній заяві (а.с.5), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 20% річних, судом встановлено, що:
- за видатковою накладною № ФАТ00000083 від 21.05.2020 на суму 13 386 грн. 60 коп. граничний строк оплати - 21.05.2020; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування 20% річних (з урахуванням періоду визначеного позивачем) за період з 01.08.2020 по 06.07.2021 на суму 13 386 грн. 60 коп., які за розрахунком суду складають 2 490 грн. 88 коп.;
- за видатковою накладною № ФАТ00000172 від 09.09.2020 на суму 4 239 грн. 36 коп. граничний строк оплати - 09.09.2020; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування 20% річних за період з 10.09.2020 по 06.07.2021 на суму 4 239 грн. 36 коп., які за розрахунком суду складають 696 грн. 16 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 20% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 3 187 грн. 04 коп.
При цьому, судом під час прийняття рішення у даній справі проаналізовано фактичні обставин справи на предмет можливості застосування до них права суду на зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідками чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).
Санкції за прострочку виконання грошових зобов'язань передбачені статтями 217, 230, 231 Господарського кодексу України. При цьому, частина 1 статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 218 Господарського кодексу України та статті 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій або бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Між тим, суд звертає увагу, що:
- відповідач не навів суду жодного аргументу та не надав жодного пояснення з приводу причин неналежного виконання умов спірного договору;
- матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про майновий стан відповідача;
- сторони знаходяться в рівних економічних умовах та штрафні санкції є спірозмірними порівняно з допущеним відповідачем порушенням та його наслідками;
- відсутність будь-яких об'єктивних поважних причин невиконання відповідачем зобов'язань за договором;
- інфляційні процеси в Україні: зростання загального рівня цін і зниження купівельної спроможності гривні за період прострочення.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 187 грн. 72 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармер Атлантик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоотехнологія" про стягнення заборгованості за договором поставки Д-4 системного обладнання № ДО 2030/020320 від 02.03.2020 у загальному розмірі 23 642 грн. 00 коп. (з урахуванням заяви від 10.08.2021) - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоотехнологія" (49006, м.Дніпро, проспект Пушкіна, будинок 55, офіс 426; ідентифікаційний код 32853429) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармер Атлантик" (17600, Чернігівська область, смт. Варва, вулиця Шевченка, будинок 82, офіс 8А; ідентифікаційний код 39277598) - 17 625 грн. 96 коп. основного боргу, 1 972 грн. 10 коп. пені, 3 187 грн. 04 коп. 20% річних, 2 187 грн. 72 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 30.09.2021.
Суддя Ю.В. Фещенко