Справа № 211/3600/20
Провадження № 2/211/341/21
про залишення позову без руху
30 вересня 2021 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Сарат Н.О.,
при секретарі Зоріній С.М.,
без участі сторін
розглядаючи у підготовчому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк» про стягнення моральної шкоди,
встановив:
позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації, Акціонерного товариства «СБЕРБАНК», в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 1 000 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, пов'язаної зі збройною агресією Російської Федерації проти України та з його безпосередньою участю у зв'язку з цим у бойових діях по захисту суверенітету України, її територіальної цілісності та недоторканості.
Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 липня 2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено по справі підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 07 вересня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід судді Папариги В.А.
Ухвалою суду від 09 жовтня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід судді Гіди О.С.
Ухвалою суду від 30 березня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід судді Середньої Н.Г.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2021 справа передана в провадження судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Сарат Н.О.
Ухвалою суду від 16 квітня 2021 року прийнято до розгляду справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Відповідно до ч.1 ст.187 ЦПК України, суд відкриває провадження у справі за позовною заявою за відсутності підстав для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження.
Разом з тим, зі змісту ч.1 ст.185 ЦПК України слідує, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення її без руху.
Можливість залишення позовної заяви без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам ст.ст.175, 177 ЦПК України також передбачена й після відкриття провадження по справі, що визначено п.8 ст.257 ЦПК України.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
До початку розгляду справи по суті, було встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175,177 ЦПК України.
Суд, враховуючи надані сторонами докази, вважає, що позовна заява подана без додержання вимог, передбачених ст.ст.175, 177 ЦПК України, оскільки вона не містить:
- повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
- зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Зі змісту заявленого ОСОБА_1 позову слідує, що у останнього виник міжнародний цивільний публічно-правовий спір між ним, як громадянином України, та державою Російська Федерація з приводу збройної агресії останньої.
Відповідно ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Згідно п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 16.05.2013 року № 24-754/0/4-13 «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Позивач основним відповідачем у позовній заяві зазначив державу Російську Федерацію в особі Посольства Російської Федерації. Натомість держава може бути залучена у цивільній справі в якості відповідача в особі відповідних органів державної влади, діями або бездіяльністю яких завдано шкоди, або в особі тих органів державної влади, які мають компетенцію за чинним законодавством захищати інтереси держави у судовому проваджені.
Відповідно до змісту Віденської Конвенції про дипломатичні зносини, підписаної 18 квітня 1961 року, та Віденської Конвенції про консульські зносини, підписаної 24 квітня 1963 року, дипломатичною службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності посадових осіб дипломатичної служби, пов'язаної із реалізацією зовнішньої політики відповідної держави, із захистом національних інтересів держави у сфері міжнародних відносин, а також із захистом прав та інтересів своїх громадян і юридичних осіб за кордоном.
Відповідно до змісту Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України №198/93 від 10 червня 1993 року, посольства та консульства іноземних держав в Україні є постійно діючими органами дипломатичної служби своїх країн, які виконують лише ті функції, які закріплені у Віденській Конвенції про дипломатичні зносини та у Віденській Конвенції про консульські зносини. Зазначені нормативно-правові акти не визначають, що Посольство Російської Федерації в Україні є тим компетентним органом, який може приймати участь від імені Російської Федерації у судових процесах, що розглядаються в національних судах.
Відповідно до принципу юрисдикційного та судового імунітету, яким наділені держави, вищезазначений позов не може бути розглянутий національним судом без прямої згоди на це компетентних органів Російської Федерації. Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, а також Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, у часником яких є Україна та Російська Федерація, передбачено, що вчинення щодо іноземної держави таких процесуальних дій, як пред'явлення позову, залучення її до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування до такого майна інших заходів забезпечення позову, звернення стягнення на таке майно, є можливим лише за наявності згоди компетентного органу відповідної держави. За офіційною інформацією Постійного бюро Гаазької конференції єдиним офіційним органом, який уповноважений представляти інтереси Російської Федерації при розгляді цивільних справ в іноземних юрисдикціях є Міністерство юстиції Російської Федерації.
Згідно положень ст. 5 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 (далі Конвенція) держава користується імунітетом, щодо себе і своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.
Статтею 7 вищезазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді в суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи в силу: міжнародної угоди; письмового договору; або заяви в суді або письмового повідомлення в рамках конкретного розгляду.
Так, позивач звертаючись із позовом до Російської Федерації помилково зазначив місцезнаходження цієї держави за місцем розташування Посольства Російської Федерації в Україні (03049, м. Київ, Повітрофлоцький проспект, 27), що судом помилково сприйнято як пред'явлення позову до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації при попередньому прийнятті рішення про прийняття до розгляду та відкриття загального позовного провадження.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позивач звертаючись із позовом до Російської Федерації, невірно зазначив адресу для листування - яка є адресою Посольства Російської Федерації в України.
Відповідно до змісту Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України №198/93 від 10 червня 1993 року, посольства та консульства іноземних держав в Україні є постійно діючими органами дипломатичної служби своїх країн, які виконують лише ті функції, які закріплені у Віденській Конвенції про дипломатичні зносини та у Віденській Конвенції про консульські зносини.
Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18.04.1961 року, ратифікована Україною і Російською Федерацією, не містять положень, які надають дипломатичним представництвам іноземних держав повноваження виступати від імені цих держав в судах України.
В свою чергу, відповідно до вимог ч.1 ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно зі ст.1 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, що укладена 15.11.1965 та набрала чинності 01.12.2001, ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.
А відповідно до ст. ст.2, 3 цієї Конвенції, кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6. Кожна Держава організовує Центральний Орган згідно із своїм правом. Орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей.
Законом України «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» ( в редакції від 26.11.2000) Верховна Рада України постановила приєднатися від імені України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада 1965 року в м. Гаага, з такими заявами та застереженнями: 1) до статті 2 Конвенції: Центральним органом України є Міністерство юстиції України; 2) до статті 6 Конвенції: органами, компетентними складати підтвердження про вручення документів, є Міністерство юстиції України та його територіальні управління юстиції; 3) до статті 8 Конвенції: вручення судових документів через дипломатичних або консульських агентів іншої держави на території України може здійснюватися лише громадянам держави походження цих документів; 4) до статті 9 Конвенції: органом, компетентним отримувати документи, які передаються консульськими каналами або, якщо цього вимагають надзвичайні обставини, дипломатичними каналами, є Міністерство юстиції України; 5) до статті 10 Конвенції: Україна не використовуватиме на своїй території способів передачі судових документів, передбачених статтею 10 Конвенції
Слід також зазначити, що представництво інтересів держави в судах України забезпечує Міністерство юстиції України (п.3 Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 02.07.2014 року №228).
Такого правового висновку щодо застосування норм права дійшла Велика палата ВС у постанові від 14.03.2018 у справі №522/3454/16-ц (провадження №14-6цс18).
Отже,оскільки в позові зазначено відповідачем державу Російська Федерація, як суб'єкта міжнародних цивільних приватно-правових відносин, при цьому не зазначено центральний орган цієї держави та межі його компетенції, встановленої законом, який має право здійснювати представництво цієї держави при розгляді цивільних справ в судах України, що має суттєве значення для подальшого прийняття процесуальних рішень та вирішення справи, позивачу необхідно уточнити відповідача у справі, за згодою останнього, або вказати правову норму, визначену міжнародним договором України або законом України, що визначає можливість пред'явлення позову саме до цього відповідача компетентного органу Російської Федерації, враховуючи вищезазначені положення норм процесуального закону.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно першочергово отримати офіційну інформацію щодо того, чи існує згода компетентних органів відповідної держави на розгляд справи у судах України, оскільки це впливає на зміст подальших процесуальних дій. У разі, якщо такої згоди не отримано, то посольство не може набувати процесуального статусу відповідача у цивільному процесі. Надсилання судових викликів до посольств іноземних держав в Україні має здійснюватись виключно через Міністерство закордонних справ України».
Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду: від 13 травня 2020 року у справі № 711/17/19 (провадження № 61-10776св19), від 03 червня 2020 року у справі № 357/13182/18 (провадження № 61-12202св19), від17 червня у справі № 711/15/19 (провадження № 61-12427св19), від 24 червня 2020 року у справі № 711/16/19 (провадження № 61-12669св19), від 04 листопада 2020 року у справі № 280/1380/19-ц (провадження № 61-13348св20), від 09 червня 2021 року у справі № 265/7703/19 (провадження № 61-9187св20) та від 11 серпня 2021 року у справі № 542/1323/18 (провадження № 61-20738св19).
Оскільки позовна заява ОСОБА_1 не містить жодних із зазначених вище відомостей, а отже, не відповідає вимогам ст.ст.175, 177 ЦПК України, то згідно ч.1 ст.185 ЦПК України її необхідно залишити без руху та надати позивачеві 10-денний строк для усунення виявлених недоліків, перебіг якого обчислювати з дня вручення копії даної ухвали.
Відповідно до ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175і177 цього Кодексу, позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Зважаючи на те, що провадження у справі відкрито, за позовною заявою поданою без додержання вимог,викладених уст.ст.175-177 ЦПК України, суд вважає за необхідне надати позивачу строк для усунення зазначених вище недоліків, при цьому роз'яснити позивачу, що відповідно до положень п.8 ч.1ст.257ЦПК України в разі не усунення вказаних недоліків у зазначений судом строк, його позовна заява буде залишена без розгляду.
Керуючись ст.ст.175-177, 185, 257, 260 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк» про стягнення моральної шкодизалишити без руху та надати позивачеві строк для усунення недоліків, зазначених в мотивувальній частині ухвали, який не може перевищувати 10 днів з дня отримання копії ухвали.
Копію ухвали надати або направити позивачу та її представнику після складання її повного тексту за адресою, вказаною в позовній заяві для виконання.
У разі невиконання ухвали суду позовна заява буде залишена без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає.
Повний текст ухвали складено 30 вересня 2021 року
Суддя: Н. О. Сарат