Справа №200/15127/15-ц
Провадження №2 /932/187/20
27 вересня 2021 року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
Головуючого судді - Лукінова К.С.,
При секретарі - Киричок Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, -
Позивач ОСОБА_1 23.07.2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, вказуючи на те, що 21.07.2008 року він передав відповідачу ОСОБА_2 в борг грошові кошти в розмірі 50000 гривень, які відповідач зобов'язався повернути в строк до 04.08.2008 року, про що склав відповідну розписку. В зв'язку з тим, що вказані грошові кошти своєчасно повернуті не були, ОСОБА_2 16.11.2011 року було написано власноручно ще одну розписку, згідно якої він отримав в борг у ОСОБА_1 50000 грн. 21.07.2008 року та зобов'язується повернути вказану суму в строк до 20.01.2012 року. 18.11.2011 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого позичальник повинен повернути позику до 20.01.2012 року. Проте свої обов'язки за договором позики ОСОБА_2 до 20.01.2012 року не виконав. Відповідно до п. 5 цього договору позики у разі неповернення грошових коштів в строк до 20.01.2012 року ОСОБА_2 боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 10% за кожен місяць від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 20.02.2012 року ОСОБА_2 передав йому особисто 5000 грн., 10.04.2012 року ОСОБА_2 передав йому ще 5000 грн. особисто та 20.05.2012 року ОСОБА_2 передав йому ще 2500 грн. особисто. Одночасно із цим ОСОБА_2 повідомив про те, що буде перераховувати суми коштів в подальшому на картковий рахунок позивача. З 15.08.2012 року по 29.05.2015 року на його картковий рахунок було перераховано 34982,40 грн. ОСОБА_4 . В червні 2015 року ОСОБА_2 повідомив про те, що за його підрахунками сума боргу сплачена повністю і надалі він не має наміру сплачувати борг. Станом на 21.07.2008 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , а оскільки гроші були взяті в борг для придбання квартири, яку в подальшому оформили на ім'я ОСОБА_3 , то він вважає, що це є спільним боргом подружжя як борг в інтересах сім'ї. Посилаючись на норми ст.ст. 1046, 1047, 525, 526, 530, 625 ЦК України просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на його користь 141737,47 грн. з яких: 15017,60 грн. - сума основного боргу, 115247,67 грн. - відсотків та інфляційних витрат в сумі 11472,20 грн. та судові витрати.
09.03.2016 року позивач уточнив позовні вимоги та вказав на те, що співвідповідачем у справі має бути ОСОБА_4 , яка в дійсності є дружиною відповідача ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 є матір'ю відповідача, а тому вважає, що ці особи мають солідарно відповідати за борговими зобов'язаннями.
Відповідач ОСОБА_2 подав до суду заперечення проти позову в яких зазначив, що 21.07.2008 року він отримав від позивача в борг 50000 грн., але не повернув його. 18.11.2011 року на вимогу позивача він підписав нотаріально посвідчений договір позики на умовах, визначених в договорі. Вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки минув 3-річний строк звернення до суду з цим позовом. Крім того зазначає, що договір позики від 18.11.2011 року є неукладеним, оскільки за ним не відбулася передача грошей, а в позові позивач підтверджує ту обставину, що грошові кошти були передані 21.07.2008 року. Крім цього, сума боргу була погашена особисто ним та його матір'ю, як акт доброї волі.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та пояснив суду, що грошові кошти він передав 21.07.2008 року в сумі 50000 грн. ОСОБА_2 , але через те, що він вчасно не повернув їх, то 16.11.2011 року він взяв від ОСОБА_2 ще одну розписку з новим строком повернення грошових коштів. А 18.11.2011 року вирішив оформити вказану подію нотаріально, через що вони звернулись до нотаріуса, де нотаріально посвідчили договір позики грошових коштів. Дійсно, ОСОБА_2 віддавав йому особисто грошові кошти, а також грошові кошти надходили на його картку, але він вважав це сплатою відсотків, а не погашення суми боргу. У нотаріуса грошових коштів ОСОБА_2 він не передавав, оскільки передав їх раніше. Хто перераховував кошти на його картку він не знає, але думав, що це дружина ОСОБА_2 , оскільки гроші бралися в борг на придбання квартири, яку оформили на дружину відповідача. Потім він дізнався, що ці кошти перераховувала мати відповідача. Він вважає, що вони в-трьох мають відповідати за цим позовом, оскільки є однією сім'єю і кошти бралися в інтересах сім'ї.
Представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти позову вказуючи на пропуск строку позовної давності за розпискою, а також на те, що договір позики грошових коштів від 18.11.2011 року не є укладеним, оскільки за ним не відбувалась передача грошових коштів.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи судом були сповіщені належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.
Згідно копії розписки від 21.07.2008 року ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 50000 гривень і зобов'язався повернути борг до 04.08.2008 року.
Згідно копії розписки від 16.11.2011 року ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 50000 гривень 21.07.2008 року і зобов'язується його повернути до 20.01.2012 року.
Згідно договору позики від 18.11.2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позикодавець при укладенні цього договору передав у власність позичальникові до 20.01.2012 року грошові кошти в розмірі 50000 грн. Позичальник повинен повернути позику до 20.01.2012 року. Якщо позичальник не поверне суму позики до 20.01.2012 року він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10% за кожен місяць від простроченої суми.
Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
В ході розгляду справи сторонами було визнано, що ОСОБА_2 сплатив особисто ОСОБА_1 12500 грн. за період з 20.02.2012 року по 20.05.2012 року, а також те, що на виконання боргових зобов'язань ОСОБА_2 його мати ОСОБА_3 перерахувала на картковий рахунок ОСОБА_1 34982,40 грн. в рахунок погашення боргу, що також не було заперечено сторонами під час розгляду справи судом.
Суд вважає, що відповідачем ОСОБА_2 , в тому числі через ОСОБА_4 було сплачено на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 47482,40 грн., щ обуло підтверджено сторонами в ході розгляду справи.
Таким чином до стягнення могла б підлягати сума 2517,60 грн. за розпискою від 21.07.2008 року, але в стягненні цієї суми слід відмовити виходячи з пропуску позивачем строку позовної давності.
Так, позивач звернувся до суду 23.07.2015 року. Відносини між сторонами виникли 21.07.2008 року і в розписці було зазначено строк виконання зобов'язання до 04.08.2008 року. Розпискою від 16.11.2011 року між сторонами було узгоджено продовження терміну виконання зобов'язання до 20.01.2012 року.
Тобто, строк позовної давності слід обчислювати з 21.01.2012 року.
При цьому судом не приймаються до уваги доводи позивача про те, що він просить стягнути борг в тому числі й за нотаріальним договором позики від 18.11.2011 року, оскільки він вважав, що кошти йому були сплачені саме за ним відповідним боржником у зобов'язанні, оскільки, як підтвердили самі сторони в ході розгляду справи, під час укладання цього договору грошові кошти не передавались, договір стосувався раніше переданих - 21.07.2008 року грошових коштів.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як встановлено в ході розгляду справи, 18.11.2011 року грошові кошти за договором позики не передавались, а за договором позики у вигляді розписки від 21.07.2008 року - було передано грошові кошти. Тобто, договір позики грошових коштів від 18.11.2011 року не є укладеним, оскільки за ним не відбулося передачі грошових коштів, визначених договором.
За таких обставин відсутні підстави для застосування штрафних санкцій та передбаченої відповідальності у вигляді 10% від суми боргу за кожен місяць прострочення за цим договором.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідач ОСОБА_2 просив суд застосувати позовну давність до спірних відносин.
Натомість позивач не надав доказів поважності причин пропуску позовної давності.
Як зазначалося вище, строк позовної давності розпочав свій перебіг 21.01.2012 року, тоді як позивач звернувся до суду з позовом лише 23.07.2015 року.
За таких обставин в задоволенні позовних вимог слід відмовити в зв'язку із пропуском позивачем строків позовної давності.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 256, 257, 267, 1046 ЦК України, ст.ст. ст. 4, 10, 13, 81, 82, 141, 178, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми боргу - відмовити в повному обсязі.
Судові витрати у вигляді сплаченого позивачем ОСОБА_1 судового збору в сумі 1417,38 грн. - покласти на позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2021 року.
Суддя К.С. Лукінова