Справа № 199/3548/21
(2/199/2430/21)
Іменем України
22.09.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Божко А.В., за участі представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання права на постійне користування житловим приміщенням,зобов'язання надати дозвіл на укладання договору найму житлового приміщення -, -
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання права на постійне користування житловим приміщенням, зобов'язання надати дозвіл на укладання договору найму житлового приміщення, посилаючись на те, що 18.11.1997 року виконавчим комітетом Дніпровської міської ради народних депутатів був виданий ордер №004617 її матері ОСОБА_3 , на житлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 18,7 кв.м. За вказаною адресою її мати ОСОБА_3 постійно мешкала та користувалась вказаною житловою площею. З 2018 року позивач постійно мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , так як її матері необхідний був постійний догляд, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я та літнім віком. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті окрім позивача інших спадкоємців не має.
Позивач посилається на те, що досить тривалий час мешкає у спірній квартирі, а до неї у квартирі мешкала її мати та вони вели спільний побут, позивач користувалися спірною квартирою та має намір на подальше користування нею, однак, зареєструватися за вказаним місцем мешкання вона не може оскільки не зазначена у ордері та не визначено порядок користування спірним майном. Вважає спірне майно спадковим та просила суд визнати за нею право на постійне користування житловим приміщенням, а також зобов'язати відповідача надати дозвіл на укладання з нею договору найму жилого приміщення - спірної квартири.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити в повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, надав письмовий відзив на позов, в якому зазначено, що позивачем не надано будь яких належних та законних доказів постійного проживання за адресою АДРЕСА_1 . Крім того зобов'язання відповідача надати дозвіл на укладання договору найму житлового приміщення до компетенції суду не входить.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що 18.11.1997 року виконавчим комітетом Дніпровської міської ради народних депутатів був виданий ордер №004617 матері позивача - ОСОБА_3 , на житлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 18,7 кв.м.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Як передбачено ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, добросовісність та розумність.
Як передбачено ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 58 Конституції України року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України). Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).
Згідно ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло: ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Як передбачено п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності: щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» , передбачає, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до статті 61 ЖК Української РСР , користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно ч. 1 ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Судом встановлено, що ордер №004617 був наданий матері позивача ОСОБА_3 , на житлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в складі сім'ї з однієї особи. Позивач по справі є спадкоємцем першої черги після смерті матері. Відповідно до заяви про реєстрацію місця проживання позивача станом на 21.12.2020 року місцем її проживання було: АДРЕСА_2 .
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини переходять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права.
Главою 2 розділу 3 ЖК України передбачений порядок користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду. Вказаними нормами Закону порядок спадкування права користування даним майном не передбачений. Отже право користування житловим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , було особистим немайновим правом ОСОБА_3 та до складу спадщини не входить.
Відповідно до ст.824 ЦК України, у разі смерті наймача наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, дна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.
Відповідно до ст. 106 ЖК України, повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, а також у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 182/8114/15-ц, які відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦПК України враховані судом при застосуванні норм права.
Посилання позивачки на факт проживання з матір'ю з 2018 року та ведення з нею спільного господарства, а також чи було це приміщення постійним місцем проживання позивача, чи дотримано встановлений порядок при її вселенні будь-якими належними, достовірними та допустимими доказами суду не підтверджено. Таким чином, відсутні підстави для задоволення позову.
У зв'язку із відмовою у позові на підставі ст. 141 ЦПК України суд залишає судові витрати позивача у вигляді судового збору за її рахунок.
Керуючись ст.ст. 10-13,263-265 ЦПК України, ст.ст.61,63 ЖК України, ст.ст.1218,1219 ЦК України,суд, -
У позові ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання права на постійне користування житловим приміщенням,зобов'язання надати дозвіл на укладання договору найму житлового приміщення,- відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня виготовлення повного рішення.
Суддя