Справа № 758/8119/20
Категорія 65
(ЗАОЧНЕ)
26 серпня 2021 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Гальчинській А.О.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
В липні 2020 р. позивач звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .
Позов мотивує тим, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у його особистій приватній власності, на підставі свідоцтва про право власності від 25.12.2012 р., виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 24.12.2012 р. № 2067-С/КІ, та право власності на яку було зареєстровано належним чином. Проте відповідач, яка є колишньою дружиною позивача, будучи зареєстрованою за вказаною адресою не проживає з березня 2019 року, при цьому, залишила спільних дітей позивачу, що змусило його в квітні 2019 року звернутись до Подільського суду міста Києва з позовом про розірвання шлюбу (справа № 758/5101/19). Оскільки на теперішній час у вказаній квартирі відповідач зареєстрована, але не проживає у строк понад 1 рік без поважних причин, особисті речі відповідача в квартирі відсутні, за надані житлово-комунальні послуги вказана особа не сплачує, позивач несе додаткові фінансові затрати на їх оплату. Вважає, що відповідач втратила право користування житловим приміщенням як така, що не користується ним більш 1 року без поважних причин.
Ухвалою суду від 07.08.2020 р. провадження у справі відкрито з призначенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позові, та в письмових поясненнях. Зазначив, що з відповідачем перебував в шлюбі з 2009 по 30.07.2019 р., втім в березні 2019 року відповідач залишила його та дітей, і наразі проживає з іншим чоловіком за іншою адресою.
Відповідач, будучи повідомленою про час та місце розгляду справи відповідно до вимог закону, в судове засідання повторно не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, заяв про відкладення розгляду не надала, не подала відзив на позовну заяву, в зв'язку з чим відповідно до вимог ст.ст.223, 280 ЦПК України розгляд даної справи проведений в заочному порядку.
При цьому, представник відповідача - адвокат Коноваленко Є.О. через електронну пошту суду, подала клопотання про відкладення судового розгляду справи, у зв'язку з чим, судове засідання, призначене на 13.04.2021 р. було відкладено на 26.08.2021 р., про що повідомлена відповідач належним чином та вчасно 26.07.2021 р., про що свідчить її підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення на раніше повідомлену нею адресу.
Суд, вислухавши позивача, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Спірним житловим приміщенням є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що у Подільському районі м.Києві, яка перебуває у приватній власності позивача на підставі свідоцтва про право власності від 25.12.2012 р., виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 24.12.2012 р. № 2067-С/КІ, та право власності на яку було зареєстровано за позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 19912651, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1221511980000, копія міститься в матеріалах справи.
Судом встановлено, згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи № 12857191 від 06.08.2020 р. на час розгляду справи, відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 13.04.2017 р.
Відповідач не проживає за місцем реєстрації, що нею фактично не заперечується, з огляду на подану нею заяву від 16.10.2020 р. про фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Судом встановлено, що Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 30.07.2017 р. (у справі № 758/5101/19) позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про розірвання шлюбу - задоволено; розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 26 серпня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 352 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/83339416).
Серед усього, судом встановлено, що Розпорядженням Подільської районної в місті Києві державною адміністрацією № 246 від 27.03.2020 «Про вирішення питання щодо місця проживання малолітніх дітей» разом з батьком по АДРЕСА_1 . Та Розпорядженням Подільської районної в місті Києві державною адміністрацією № 247 від 27.03.2020 Про вирішення питання щодо участі матері у вихованні малолітніх дітей, яка проживає: АДРЕСА_4 . З її слів змінила адресу на АДРЕСА_5 .
А відтак, в судовому засіданні достеменно встановлено факт непроживання відповідача у квартирі позивача.
Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України та ЖК України.
За змістом ст.156 ч.1 Житлового Кодексу України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Згідно ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов'язані з позбавленням його володінням майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. (Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа № 6-709цс16).
Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч.2 ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідач не є власником квартири, не проживає в ній у строк понад 1 рік без поважних на те причин, та не бере участі в утриманні майна за місцем реєстрації, що порушує права власника, позивача.
При визнанні судом відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, судом не вбачається порушення пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідач тривалий час без поважних причин не проживає у зазначеній квартирі.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем.
Судом не встановлено обставин, які б свідчили про вчинення власником квартири перешкод відповідачу у користуванні жилим приміщенням.
Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що відповідач втратив право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , оскільки відсутня у даному житловому приміщенні, не має речей у спірному житлі, не бере участі в утриманні майна за місцем реєстрації, чим перешкоджає власнику у здійсненні права користування та розпоряджання квартирою.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Згідно зі ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» і зазначення про це у рішенні суду є зайвим.
Відповідно до Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання», зняття особи з реєстраційного обліку проводиться компетентними, уповноваженими на це органами, зокрема, на підставі рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням і лише в разі відмови цього органу здійснити зняття особи з реєстраційного обліку на підставі рішення суду, такі дії можуть бути оскаржені до суду із залученням компетентного органу в якості відповідача.
Таким чином, у зв'язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ґрунтуються на законі, підтверджуються зібраними у справі доказами та не порушують прав та інтересів третіх осіб, тому позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.405 ЦК України, ст.ст.150, 156 ЖК України, ст.3,7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», керуючись ст.ст.4, 81,77-83, 89, 95, 258, 263-265, 268, 279, 280-282, 354, 355 ЦПК України, п.15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.), -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити в повному обсязі.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Текст рішення складений 26.08.2021 р.
Суддя Н. М. Ларіонова