Справа № 462/2589/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О.
Провадження № 22-ц/811/30/21 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
Категорія:5
28 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Савуляка Р.В., Шандри М.М.,
секретарка: Бадівська О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м.Львова в складі судді Боровкова Д.О. від 31 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 (третя особа: ОСОБА_6 ) про визнання права власності та стягнення заборгованості, -
рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 травня 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 5948789 (п'ять мільйонів дев'ятсот сорок вісім тисяч сімсот вісімдесят дев'ять) гривень 47 коп. боргу та 1218 гривень 00 коп. судового збору. Всього стягнуто 5 950 007 (п'ять мільйонів дев'ятсот п'ятдесят тисяч сім) гривень 47 коп.
Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 2398400 (два мільйона триста дев'яносто вісім тисяч чотириста) гривень 83 коп. боргу та 1218 гривень 00 коп. судового збору. Всього стягнуто 2 399 618 (два мільйони триста дев'яносто дев'ять тисяч шістсот вісімнадцять) гривень 83 коп.
Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 3 729 796 (три мільйони сімсот двадцять дев'ять тисяч сімсот дев'яносто шість) гривень 58 коп. боргу та 1218 гривень 00 коп. судового збору. Всього стягнуто 3731014 (три мільйони сімсот тридцять одна тисяча чотирнадцять) гривень 58 коп.
В решті вимог позову відмовлено.
Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі просить скасувати рішення та закрити провадження у справі №462/2589/14-ц в частині вимог позивачів про визнання права власності на майно будівлі лазні - пральні та земельної ділянки на АДРЕСА_1 у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України; в частині вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_6 про стягнення заборгованості - скерувати справу №462/2589/14-ц на новий розгляд до Шевченківського районного суду м.Львова.
Звертає увагу, що до участі у розгляді справи судом його залучено не було ні в статусі співвідповідача, ні навіть третьої особи, а тому вважає, що рішення стосується його інтересів, як співзасновника КППО «Дельфін-1». З оскаржуваним рішенням він не погоджується, вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з грубим порушенням матеріального та процесуального права. Зазначає, що ознайомившись з текстом оскаржуваного рішення він дійшов висновку про те, що вимога про визнання права власності на майно по АДРЕСА_1 була завідомо безпідставна та взаємовиключна з вимогою про стягнення заборгованості згідно розписки, оскільки позивачі покликались на те, що ОСОБА_5 за передані їй кошти повинна була оформити на позивачів право власності. Відповідно вимоги про стягнення усіх коштів та ще й визнання права власності на все майно суперечить один одному. Вказує, що на момент розгляду справи по суті в суді першої інстанції та прийняття оскаржуваного рішення в частині вимог про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно та земельну ділянку по АДРЕСА_1 - був відсутній предмет спору. Крім цього вважає, що зміст розписки є суперечливим; така не підтверджує отримання відповідачем конкретної суми грошових коштів у конкретний час; насправді правовідносини між сторонами стосувались викупу майна юридичної особи КППО «Дельфін-1». З огляду на це навіть якщо припустити, що ОСОБА_5 дійсно підписала таку розписку, то все одно правова природа правовідносин між сторонами полягає в тому, що між ними не був укладений договір позики, а викуп майна КППО «Дельфін-1» на незрозумілих та невизначених умовах. І навіть якщо відповідач справді отримала від позивачів якісь грошові кошти на викуп майна КППО «Дельфін-1», то такі правовідносини не є договором позики. Тобто позиція позивачів у справі спростовує укладення договору позики між ними та ОСОБА_5 .
В судове засідання учасники справи (їх представники) не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності зважаючи на те, що учасники справи повідомлялися про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Клопотання представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 про відкладення розгляду справи через неможливість його явки, як представника апелянта в судове засідання через його зайнятість 28.09.2021 року в Залізничному районному суді м. Львова колегія суддів вважала безпідставним та відхилила, зважаючи на те, що будь-яких доказів на підтвердження зайнятості представника в іншому судовому засіданні на підтвердження вказаного клопотання суду представлено не було.
Окрім цього, клопотання представника ОСОБА_5 - Цімури Я.В. про відкладення судового засідання у зв'язку із перебуванням представника у відпустці з 23.09.2021 року по 01.10.2021 року, що підтверджується наказом №11/21 від 09.09.2021 року, колегія суддів вважала безпідставними та відхилила, зважаючи на те, що з наказу №11/21 від 09.09.2021 року «про надання відпустки Цімурі Я.В. », доданого до клопотання, вбачається, що адвокат Цімура Я.В. перебуватиме у відпустці з 30 вересня 2021 року по 01 жовтня 2021 року включно. Відтак, такий міг бути присутній в судовому засіданні 28 вересня 2021 року.
Окрім цього, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 взмозі були забезпечити участь іншого свого представника для участі у судовому засіданні, або ж самим бути присутніми в судовому засіданні.
Крім цього судом враховано і те, що розгляд даної справи триває значний період і дане судове засідання було призначене за значний проміжок часу з наданням можливості учасникам справи забезпечити свою участь у її розгляді або особисто або шляхом залучення представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.1 ст. 59 ЦПК України, ч.2 ст. 16, ч.ч.1,2 ст. 207, ст.ст. 335, 376, ч.1 ст. 328, ч.1 ст. 625, ч.1 ст. 640, ст. 1046, ч.ч.1,2 ст. 1047, ч.1 ст. 1049 ЦК України, постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 24лютого 2016 року у справі №6-60 цс16, п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» №8 від 30.05.1997 року, та задовольняючи частково позов, виходив з того, що згідно з розпискою від 27 грудня 2007 року між позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримала протягом березня-грудня 2007 року особисто кошти в сумі 6 395 000,00 грн., з яких: від ОСОБА_2 - 3 150 000,00 грн.: від ОСОБА_3 - 1 270 000,00 грн.: від ОСОБА_4 - 1 975 000,00 грн. Вказані кошти відповідач отримала готівкою та зобов'язувалася повернути до 31 грудня 2012 року або передати у власність майно чи майнові права на еквівалентну суму. Суд зазначив, що указана розписка підписана ОСОБА_5 і скріплена печаткою Колективного підприємства побутового обслуговування «Дельфін-1». Суд встановив, що відповідач свої зобов'язання не виконала грошові кошти в обумовлений час не повернула, ніякого майна у власність позивачам не передала. Також, суд встановив, що у провадженні Слідчого управління Головного управління національної поліції у Львівській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201440060000001 від 22.01.2014 року, за фактом заволодіння шляхом обману та зловживання довірою грошовими коштами ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на загальну суму 6 395 000,00 грн., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, що підтверджується листом ГУНП у Львівській області від 09 грудня 2015 року №2/В-366. На даний час досудове розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні не завершено, що визнається всіма учасниками судового процесу та підтверджується листом ГУНП у Львівській області від 27 лютого 2017 року № 2121/16/05-2017. Під час огляду матеріалів кримінального провадження № 4201440060000001 у судовому засіданні, суд з'ясував, що оригінал розписки від 27 грудня 2007 року знаходиться в матеріалах зазначеного провадження. Також суд встановив, що відповідач ОСОБА_5 та її представники стверджують, що відповідач не підписувала розписку від 27 грудня 2007 року. Під час проведення досудового розслідування у межах кримінального провадження № 4201440060000001 було проведено декілька судових експертиз. Відповідно до висновку № 2660 від 28 липня 2014 року криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підпису встановлено, що підпис від імені ОСОБА_5 , який розташований на розписці від 27 грудня 2007 року, після круглої печатки перед словами « ОСОБА_5 », виконаний самою гр. ОСОБА_5 Рукописний текст « ОСОБА_5 », який розташований на розписці від 27.12.2007 року, виконаний самою гр. ОСОБА_5 . Таким чином, суд не брав до уваги початкові твердження відповідача та її представників про те, що підпис, який міститься у розписці виконаний не нею, оскільки таке твердження спростовується вищевказаним висновком експертизи та поясненнями самої ж відповідачки, які вона дала у судовому засіданні, висунувши версію про те, що можливо хтось з позивачів викрав в неї чистий аркуш паперу, на якому вже стояла печатка КППО «Дельфін-1» та її підпис, тим самим відповідач підтвердила, що підпис, який міститься у розписці був виконаний саме нею. За таких обставин, беручи до уваги, що позивачами суду був наданий оригінал письмової розписки від 27 грудня 2007 року про позику відповідачем ОСОБА_5 у позивачів коштів в розмірі 6 395 000,00 грн., суд прийшов до висновку, що зазначена грошова сума реально була передана відповідачу. Крім того, суд зазначив, що пояснення позивачів про те, що відповідач позичала в них гроші на викуп майна КППО «Дельфін-1» стверджуються матеріалами справи № 2-2720/10 за позовом ОСОБА_5 до КППО «Дельфін-1» про стягнення коштів, в яких містяться прибуткові касові ордери зазначеного підприємства від 27 грудня 2007 року, 28 грудня 2007 року, 13 лютого 2008 року, з яких вбачається, що саме з дня підписання відповідачем розписки від 27 грудня 2007 року, вона почала вносити значні кошті в статутний фонд підприємства, загальна сума внесених нею коштів становила 1 233 020,00 грн., що у подальшому призвело до того, що відповідач ОСОБА_5 набула право власності на нерухоме майно КППО «Дельфін-1» на підставі мирової угоди від 29 липня 2010 року, укладеною між нею та підприємством, і затвердженою ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 27 серпня 2010 року. Суд критично ставився до твердження відповідача, що розписка від 27 грудня 2007 року була підроблена позивачами шляхом нанесення на пустий аркуш паперу, який містив лише її підпис та печатку КППО «Дельфін-1», та який був викрадений в неї позивачами, друкованого тексту про її боргові зобов'язання, з огляду на те, що відповідачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу, який б свідчив про те, що у відповідача коли небудь викрадали пусті бланки КППО «Дельфін-1», зокрема це могло бути звернення відповідача у правоохоронні органи про зникнення у відповідача, яка працювала на той час бухгалтером КППО «Дельфін-1», бланків зазначеного підприємства, які містили його печатку тощо. Також суд критично ставився на посилання відповідача на примірник висновку експертизи за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 28.07.2015 року № 122/15-34/123/15-33/1283-12825/15-34 (дата проведення якого написана від руки), яка була проведена судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ). Відповідач не надала суду належних та допустимих доказів, які б підтвердили її твердження, що друкований текст у розписці від 27 грудня 2017 року був нанесений після того, як вона підписала пустий аркуш паперу, а відтак суд не брав до уваги такі твердження та розцінював їх, як голослівні та такі, які спрямовані на уникнення виконання зобов'язань по поверненню позики. Щодо пункту 1 висновку експертизи за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 28.07.2015 року № 122/15-34/123/15-33/1283-12825/15-34, в якому зазначено, що у досліджуваній розписці від 27 грудня 2007 року відтиск печатки КППО «Дельфін-1» нанесений в той період часу, коли був нанесений відтиск печатки КППО «Дельфін-1» в документі, позначеному як зразок 19, тобто наприкінці вересня 2007 року, то такий висновок ніяким чином не спростовує того, що відповідач отримала протягом березня-грудня 2007 року від позивачів кошти в сумі 6 395 000,00 грн. та ніяким чином не спростовує саму розписку, яка має силу боргового документу. Крім того, суд зазначив, що гроші ОСОБА_5 позичала, як фізична особа, а не як посадова особа КППО «Дельфін-1», а відтак, печатка підприємства, яка міститься у розписці від 27 грудня 2007 року, ніяким чином не впливає на чинність договору позики, який укладений між фізичними особами. Згідно із висновком судово-технічної експертизи документів кримінальне провадження № 4201440060000001 від 15 квітня 2016 року № 2397, яка була проведена судовими експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз у наданій для дослідження розписці від 27.12.2007 від імені ОСОБА_5 , у межах штрихів відтиску печатки КППО «Дельфін-1» фрагменту підпису від імені ОСОБА_5 , рукописного запису «/ОСОБА_5»/» знаходяться окремі мікрочастинки тонера. Встановити послідовність друкованого тексту та нанесення відтиску печатки КППО «Дельфін» у наданій для дослідження розписці від 27.12.2007 від імені ОСОБА_5 не представляється можливим з причин, що наведені у дослідницькій частині висновку. Встановити послідовність друкованого тексту та виконання підпису від імені ОСОБА_5 , рукописного запису «/ ОСОБА_5 » у наданій для дослідження розписці від 27.12.2007 від імені ОСОБА_5 не представляється можливим з причин, що наведені у дослідницькій частині висновку. Суд, аналізуючи всі вищевказані висновки експертиз, жодний з яких не підтвердив ні твердження відповідача про викрадення у неї пустого аркушу паперу, який містив лише її підпис та печатку КППО «Дельфін-1», ні твердження про те, що нею не підписувалася боргова розписка, а також, врахувавши, той факт, що відповідач не надала суду інших належних та допустимих доказів того, що вона не підписувала розписку від 27 грудня 2007 року, прийшов до висновку, що з відповідача ОСОБА_5 на користь позивачів підлягає стягненню основна суму боргу за договором позики в розмірі 6 395 000,00 грн., а саме: на користь ОСОБА_2 - 3 150 000,00 грн.: ОСОБА_3 - 1 270 000,00 грн.: ОСОБА_4 - 1 975 000,00 грн. Крім того, суд вважав, що підставною є вимога про те, що відповідач зобов'язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Згідно розрахунку заборгованості, який був наданий суду позивачами та був перевірений судом, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню наступні суми: на користь ОСОБА_2 за період з 31.12.2012 року по 31.12.2015 року підлягає стягненню 3% річних в розмірі - 283758,90 грн. (3150000,00 грн. /сума боргу/ х 3 % річних : 100% : 365 днів) та інфляційні в розмірі - 2515030,57 грн. (згідно з розрахунком наведеним у деталізованому розрахунку заборгованості); на користь ОСОБА_3 за той самий період підлягає стягненню 3% річних в розмірі - 114404,38 грн. (1270000,00 грн. /сума боргу/ х 3 % річних : 100% : 365 днів) та інфляційні в розмірі - 1013996,45 грн. (згідно з розрахунком наведеним у деталізованому розрахунку заборгованості); на користь ОСОБА_4 за той самий період підлягає стягненню 3% річних в розмірі - 177912,33 грн. (1975000,00 грн. /сума боргу/ х 3 % річних : 100% : 365 днів) та інфляційні в розмірі - 1576884,25 грн. (згідно з розрахунком наведеним у деталізованому розрахунку заборгованості). Суд зазначив, що відповідач та її представники не надали суду будь-яких доказів на спростування вищевказаного розрахунку заборгованості, а відтак, суд, перевіривши його, прийшов до висновку, що такий є повністю обґрунтований. Враховуючи вищенаведене, суд, дослідивши докази у їх сукупності, вважав, що з відповідача на користь позивача ОСОБА_13 слід стягнути суму боргу в розмірі 5 948 789,47 (3150000,00 грн. /основний борг/ + 283758,90 грн. /3% річних/+ 2515030,57 грн./інфляційні/); ОСОБА_3 - 2 398 400,83 грн. (1270000,00 /основний борг/ + 114404,38 грн. /3% річних/ + 1013996,45 грн./інфляційні/); ОСОБА_4 -3 729 796,58 грн. (1975000,00 грн. /основний борг/ + 177912,33 грн. /3% річних/ + 1576884,25 грн./інфляційні/). Крім того, суд вважав, що з відповідача на користь позивачів слід стягнути 3654,00 грн. сплаченого судового збору в рівних частинах, тобто по 1218,00 грн. на кожного (3654,00 грн. : 3 особи). Щодо позовної вимоги про визнання права власності за позивачами на земельну ділянку площею 0,3494 га, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий № 4610136300:06:018:012 та на будівлі лазні-пральні площею 543,7 кв.м, шо позначена на плані літерами А-1 та А'-І та котельні площею 134,3 кв.м під літерою Б-1 за адресою: АДРЕСА_2 , то суд вважав, що така вимога не підлягає задоволенню. Беручи до уваги, що ні земельна ділянка по АДРЕСА_1 , ні будівля лазні-пральні, яка розташована за зазначеною адресою, не відносяться до безхазяйного майна та до об'єктів самочинного будівництва, враховуючи, той факт того, що між позивачами та відповідачами не укладався договір про відчуження зазначених об'єктів, а також те, що на день ухвалення рішення суду вказані об'єкти не належать на праві власності відповідачу, а перебувають у власності її сина - третьої особи ОСОБА_6 , суд прийшов до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання права власності на спірні об'єкти нерухомості з підстав зазначених у позові, а відтак у задоволенні цієї вимоги слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, жодним чином не вказують на незаконність чи необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону та підстав для скасування оскаржуваного рішення суд першої інстанції - немає.
15.04.2014 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_5 , у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просили стягнути з відповідача в користь:
?позивача ОСОБА_13 суму боргу в розмірі 5948789,47грн., з яких 3150000,00 грн. основний борг, 283758,90 грн. /3% річних/, 2515030,57 грн інфляційні;
?позивача ОСОБА_3 - 2398400,83 грн., з яких: 1270000,00 основний борг, 114404,38 грн. /3% річних/, 1013996,45 грн. інфляційні;
?позивача ОСОБА_4 - 3729796,58 грн., з яких: 1975000,00 грн. основний борг. 177912,33 грн. /3% річних/, 1576884,25 грн. інфляційні,
а також, просили:
?визнати за ними право спільної власності на земельну ділянку площею 0,3494 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий № 4610136300:06:018:0128 та визнати за ними право спільної власності на будівлі лазні-пральні площею 543,7 кв.м, шо позначена на плані літерами А-1 та А'-1 та котельні площею 134,3 кв.м під літерою Б-1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Свої вимоги мотивували тим, що згідно з розпискою від 27 грудня 2007 року між ними та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримала протягом березня-грудня 2007 року особисто кошти в сумі 6 395 000,00 грн., з яких: від ОСОБА_2 - 3150000,00 грн.: від ОСОБА_3 - 1270000,00 грн.: від ОСОБА_4 - 1975000,00 грн. Вказані кошти відповідач отримала готівкою та зобов'язувалася повернути до 31 грудня 2012 року або передати у власність майно чи майнові права на еквівалентну суму. Указана розписка підписана ОСОБА_5 і скріплена печаткою КППО «Дельфін-1». Відповідач свої зобов'язання не виконала грошові кошти в обумовлений час не повернула, ніякого майна у власність позивачам не передала. В зв'язку з наведеним, просять позов задовольнити.
Оскаржуване ОСОБА_6 рішення відповідачкою ОСОБА_5 оскаржувалось, як в апеляційному, так і у касаційному порядку (том 3, а.с. 20-26, 180-190), однак постановою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2018 року та постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року було залишене без змін (том 3, а.с. 154-160, 241-246).
З матеріалів справи вбачається, що згідно розписки від 27 грудня 2007 року між позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримала протягом березня-грудня 2007 року особисто кошти в сумі 6395000,00 грн., з яких: від ОСОБА_2 - 3150000,00 грн.: від ОСОБА_3 - 1270000,00 грн.: від ОСОБА_4 - 1975000,00 грн. Вказані кошти відповідач отримала готівкою та зобов'язувалася повернути до 31 грудня 2012 року або передати у власність майно чи майнові права на еквівалентну суму. (т.1 а.с.6)Вказана розписка підписана ОСОБА_5 і скріплена печаткою Колективного підприємства побутового обслуговування «Дельфін-1».
Також, судом першої інстанції чітко встановлено, що гроші ОСОБА_5 позичала, як фізична особа, а не як посадова особа КППО «Дельфін-1», а відтак, печатка підприємства, яка міститься у розписці від 27 грудня 2007 року, ніяким чином не впливає на чинність договору позики, який укладений між фізичними особами. Вказаного жодним чином не спростовано апелянтом, окрім голослівних тверджень щодо існування певних інших правовідносин між сторонами згаданого договору позики, без надання будь-яких доказів таких доводів.
Відповідно до ч.1 ст. 17 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно ч.1 ст.352 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов'язки цих осіб.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Апелянт ОСОБА_6 вважає, що оскаржуваним рішенням порушено його права як співзасновника КППО «Дельфін-1».
Вказує, що порушення його прав полягає в тому, що згідно оскаржуваного рішення може бути звернуто стягнення на будівлю та земельну ділянку де здійснює свою господарську діяльність КППО «Дельфін-1». Вказує, що на момент розгляду справи по суті в суді першої інстанції та прийняття оскаржуваного рішення в частині вимог про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно та земельну ділянку на АДРЕСА_1 - був відсутній предмет спору. Крім цього, вважає, що зміст розписки є суперечливим; така не підтверджує отримання відповідачем конкретної суми грошових коштів у конкретний час; насправді правовідносини між сторонами стосувались викупу майна юридичної особи КППО «Дельфін-1». З огляду на це навіть якщо припустити, що ОСОБА_5 дійсно підписала таку розписку, то все одно правова природа правовідносин між сторонами полягає в тому, що між ними не був укладений договір позики, а викуп майна КППО «Дельфін-1» на незрозумілих та невизначених умовах. І навіть якщо відповідач справді отримала від позивачів якісь грошові кошти на викуп майна КППО «Дельфін-1», то такі правовідносини не є договором позики. Тобто позиція позивачів у справі спростовує укладення договору позики між ними та ОСОБА_5 .
Що стосується доводів скарги щодо договору позики, то колегія суддів вважає, що такий договір, що укладений між фізичними особами, на права та інтереси ОСОБА_6 , як співзасновника КППО «Дельфін-1» жодним чином не впливає та впливати не може, і доводи апелянта в цій частині, що стосуються потенційної можливості звернення стягнення на майно, де здійснює свою господарську діяльність КППО слід вважати безпідставними та такими, що жодним чином не свідчать про незаконність чи необґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Доводи ж апелянта щодо розгляду вимог позову про визнання права власності на нерухоме майно, оскільки на момент розгляду справи був відсутній предмет спору, теж слід вважати безпідставними, так як такі не вказують на незаконність чи необґрунтованість рішення. Так, суд першої інстанції перевіряв позов в цій частині зважаючи на його мотиви та коло учасників (відповідачів) і відмовив в задоволенні цих вимог до заявлених відповідачів із наведеними предметом та підставами, як безпідставних, та вказане рішення у частині вирішення цих вимог по суті ніяким чином не вплинуло на права та інтереси апелянта, не вплинуло воно і в частині встановлення певних обставин, оскільки будь-яких обставин, які б впливали на права, обов'язки, інтереси апелянта судом першої інстанції встановлено не було та на такі апелянт і не посилався.
Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, рішення суду таким, що прийняте із дотриманням норм матеріального та процесуального закону, а апеляційну скаргу безпідставною та такою, що до задоволення не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 травня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 28 вересня 2021 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Р.В. Савуляк
М.М. Шандра