справа № 570/2594/21
провадження № 2/570/1064/2021
16 вересня 2021 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Новоселецької М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ в порядку спрощенного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
покликаючись на затримку відповідачем повного розрахунку з позивачем, представник позивача адвокат Коробка Н.М. у поданій до суду 17 червня 2021 року позовній заяві просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 жовтня 2019 року по 25 квітня 2021 року у розмірі 183 918 грн. 24 коп., судові витрати покласти на відповідача.
Представник відповідача ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог позивача та вважає, що сума, яка заявлена позивачем до стягнення, повинна бути зменшена з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості в розмірі, що не перевищує 100% заборгованості по заробітній платі. Відповідач вважає визначений позивачем розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат несправедливим, непропорційним та таким, що не відповідає критеріям, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У поданій до суду відповіді на відзив, вказаний представник позивача зазначає, що доводи відповідача, наведені у відзиві, є безпідставними та підлягають відхиленню, вказує, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем не оспорюється, стверджує, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, а не обов'язком. На думку представника позивача, обставини даної справи відрізняються від обставин справи № 761/9584/15-ц, яка розглядалась Великою Палатою Верховного Суду. Відтак вважає, що підстави (умови) для зменшення розміру відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, є відсутніми та покликається при цьому на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постановах від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, а також рішення ЄСПЛ у справі "Меньшакова проти України".
У поданій до суду заяві представник позивача адвокат Коробка Н.М. підтримує позов повністю і по аналогічних мотивах та просить задоволити позовні вимоги у повному обсязі.
Учасників справи відповідно до ст.ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи. У поданій до суду заяві представник позивача адвокат Коробка Н.М. просить розглянути справу без її участі.
Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, дійшов висновку про можливість розглянути справу у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивач скористався правовою допомогою.
Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем та був звільнений з роботи на підставі наказу № 0059-КП від 28 березня 2018 року за згодою сторін. Дата припинення трудового договору 30 березня 2018 року. На час звільнення відповідач не виплатив позивачу заробітну плату у розмірі 49 706,99 грн. За період з квітня по липень 2018 року підприємство виплатило позивачеві 25 013 грн.
Зазначені обставини встановлені постановою Рівненського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у справі № 570/1481/19, яка набрала законної сили, і відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України не доказуються при розгляді даної справи, оскільки у ній беруть участь ті самі особи.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 28 жовтня 2019 року у справі № 570/1481/19 стягнуто з відповідача на користь позивача 24 693,99 грн. заборгованості із заробітної плати, яка визначена станом на 26 листопада 2018 року, з урахуванням сплачених податків та зборів, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у справі № 570/1481/19 апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 28 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.03.2018 року по 28.10.2019 року скасовано, задоволено вказану позовну вимогу, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.03.2018 року по 28.10.2019 року у розмірі 190 802,88 грн. У решті рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 28 жовтня 2019 року залишено без змін.
26 квітня 2021 року позивачу перераховано заробітну плату у розмірі 24 693,99 грн., що підтверджується інформаційною довідкою АТ "Державний ощадний банк України".
Оскільки відповідачем затримано повний розрахунок з позивачем з 29 жовтня 2019 року по 25 квітня 2021 року включно, що становить 374 дні, а розмір середньогодинного заробітку позивача становить 61,47 грн., то враховуючи 8-ми годинну тривалість робочого дня, представник позивача просить стягнути з відповідача середній заробіток у розмірі 183 918 гривень 24 коп. (61,47х8х374).
До вказаних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Встановивши, що відповідачем порушувалися строки виплати заробітної плати позивачу, спірні відносини між сторонами виникли у зв'язку із невиплатою відповідачем заробітної плати позивачу у день звільнення, суд вважає, що позивачем належними доказами доведено порушення відповідачем вимог трудового законодавства, тому позов підлягає до задоволення. При цьому суд керувався положеннями ст.ст.116 і 117 КЗпП України та виходив із того, що дослідженими у справі доказами доведено факт затримки відповідачем розрахунку при звільненні позивача з роботи.
Відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування доказів, наданих позивачем і у суду немає підстав вважати обставини, викладені в позові, такими, що не відповідають дійсності.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач просить зменшити суму, яка заявлена позивачем до стягнення.
Розглядаючи можливість зменшення розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, суд зазначає таке.
Передбачене вказаною статтею відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (ст.549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч.1 ст.624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Суд враховує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Враховуючи вищезазначене, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.
При цьому, суд зазначає, що з метою врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця при визначення механізму компенсації роботодавцем працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи зазначене, суд бере до уваги, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При цьому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Застосовуючи вищевказані критерії до обставин даної справи, судом встановлено, що:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення, 30 березня 2018 року, становив 49 706 грн. 99 коп.;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості: 25 013 грн. 00 коп. виплачено відповідачем у період з квітня по липень 2018 року, а інші 24 693 грн. 99 коп. виплачено позивачу із затримкою понад три роки, а саме 26 квітня 2021 року, відповідно до судового рішення у цивільній справі № 570/1481/19, що набрало законної сили 30 січня 2020 року; при цьому, як зазначав відповідач, невиплата усіх належних позивачу сум в день звільнення, була зумовлена форс-мажорними обставинами (зупиненням господарської діяльності підприємства через загрозу виникнення техногенної катастрофи у зв'язку з пошкодженням лінії електропередач через проведення військових дій, актів тероризму, введення на підприємстві довгострокового простою);
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, на думку суду, становить 49 706 грн. 99 коп., тобто сума коштів, яку своєчасно не отримав позивач у день звільнення;
- іншими встановленими обставинами, які враховує суд, при прийнятті рішення у даній справі є: відсутність фінансово-господарської діяльності у відповідача, погашення відповідачем частини заборгованості перед позивачем упродовж чотирьох місяців після його звільнення, розмір середнього заробітку - 183 918 грн. 24 коп., заявленого позивачем до стягнення, у понад сім разів перевищує суму 24 693 грн. 99 коп., яку було стягнуто судом у цивільній справі № 570/1481/19 як заборгованість із заробітної плати.
З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 10 000 грн. 00 коп.
Отже, відповідачем були порушені права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому вони підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого, з урахуванням обставин справи, підлягає зменшенню до 10 000 грн. 00 коп.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
При вирішенні питання щодо стягнення судового збору за подання відповідного позову, суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, в якій зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено на 5,44 % (10000,00 х 100 / 183 918,24), з відповідача на користь позивача слід пропорційно стягнути судовий збір у розмірі 100 грн. 00 коп. (1839,20 х 5,44 %).
З огляду на викладене, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд
задоволити частково цивільний позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" на користь ОСОБА_1 без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 100 (сто) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу.
Учасник справи, якому рішення суду не була вручена у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання Азот", код ЄДРПОУ 33270581, місцезнаходження: вул.Пивоварова,5, м.Сєвєродонецьк Луганської області, 93403.
Суддя: Кушнір Н.В.