29 вересня 2021 року м. Київ
Справа № 22-7337 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур Ю. Ю.
Унікальний № 752/4937/19 Доповідач - Пікуль А. А.
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуль А. А.
суддів Борисової О. В.
Невідомої Т. О.
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Кухаревської Надії Осипівни в інтересах Головного управління Національної поліції у м. Києві на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, Головного управління Національної поліції в м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби м. Києва про відшкодування моральної та моральної шкоди,-
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернуся в суд з позовом до Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, Головного управління Національної поліції в м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби м. Києва про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідачів солідарно матеріальну шкоду в сумі 1 681 грн 68 коп та моральну шкоду в сумі 10 000 грн, а також витрати по сплаті судового збору (а. с. 1-8).
Позовні вимоги були обґрунтовані таким. 22 лютого 2016 року о 17 год. 30 хв. в квартирі АДРЕСА_1 на ґрунті неприязних відносин сестра позивача ОСОБА_3 під час сварки нанесла йому тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я понад 6 днів, але не більше 21 дня.
23 лютого 2016 року за заявою позивача слідчим відділом Голосіївського районного управління поліції ГУНП м. Києва відомості були внесені до ЄРДР та порушено кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. З першого дня розслідування даною справою слідчий не займався, слідчі дії не проводив, ні позивача, ні свідків, ні підозрювану не допитував, а кримінальне провадження в 2017 році закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Після подачі адвокатом позивача ОСОБА_4 скарги до прокуратури № 1 м. Києва від 24 листопада 2017 року постанову про закриття у вказаному кримінальному провадженні скасовано та в порядку ст. 36 КПК України надано вказівки слідчому. Але слідчий Неразік М. М. продовжує ігнорувати вказівки та не займається розслідуванням кримінального провадження.
У грудні 2018 року позивачу зовсім стало зле і він був змушений звернутись до сімейного лікаря 17.12.2018, де йому було поставлено діагноз: ішемічна хвороба серця, кардіосклероз, гіпертонічна хвороба та інші і призначено лікування, яке він продовжує отримувати.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 до Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, Головного управління Національної поліції в м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби м. Києва про відшкодування моральної та матеріальної шкоди задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів: Головного управління Національної поліції в м. Києві; Головного управління Національної поліції в м. Києві; Головного управління Державної казначейської служби м. Києва, на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 1 681 грн 68 коп., 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та судовий збір в розмірі 2 689 грн 40 коп.
Не погодившись з рішенням суду, представник Головного управління Національної поліції у м. Києві Кухаревська Н. О. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (а. с. 120-128).
У своєму відзиві на апеляційну скаргу начальник головного управління Державної казначейської служби вказує, що позивач не надав доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів та їх вини, а тому просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову (а. с. 156-167).
Інші особи відзиву не подавали, про відкриття апеляційного провадження та зміст апеляційної скарги повідомлені належним чином (а.с.150-153). Зокрема, позивач отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги 02 серпня 2021 року (а.с.153).
За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга Кухаревської Н. О. в інтересах Головного управління Національної поліції у м. Києві на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року розглядається апеляційним судом у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з таких підстав.
При розгляді справи в суді першої інстанції встановлені наступні обставини.
Відповідно до заяви ОСОБА_2 слідчим відділом Голосіївського районного управління поліції Головного управління національної поліції в м. Києві було порушено кримінальне провадження № 1201610001001970, яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 лютого 2016 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Дане кримінальне провадження перебуває (перебувало) у провадженні слідчого СВ Голосіївського районного управління поліції Головного управління національної поліції в м. Києві Неразіка М. М.
Позивачем було написано скаргу від 22 березня 2016 року на ім'я прокурора Голосіївського району м. Києва, в якій він просив допомогти в розслідуванні та оформленні процесуальних дій та обвинувального акту.
Згідно відповіді Київської місцевої прокуратури № 1 від 28 березня 2016 року вих. № 29р/1638/вих16 за підписом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 Дейнека С., в якій зазначено, що перевірку доводів, викладених у зверненні, необхідно провести згідно з вимогами чинного кримінального процесуального законодавства.
Представник потерпілого ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва зі скаргою від 26 травня 2017 року про визнання дій та бездіяльності слідчого протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Представник потерпілого ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , звернувся в Київську місцеву прокуратуру № 1 Голосіївського району м. Києва з заявою від 23 листопада 2017 року, в якій просив взяти розслідування кримінального провадження № 1201610001001970, яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 лютого 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, під особистий контроль, зобов'язати процесуального керівника Київської місцевої прокуратури № 1 (Голосіївського району м. Києва) вивчити дане кримінальне провадження та надати письмові вказівки по кримінальному провадженні із зазначенням терміну їх виконання, також просив надати інформацію про стан розслідування кримінального зазначеного провадження.
У відповіді Київської місцевої прокуратури № 1 від 26 грудня 2017 року № (10-51)7449 вих. 17, зазначено, що кримінальне провадження № 12016100010001970 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Місцевою прокуратурою постанову про закриття у вказаному кримінальному провадженні скасовано та в порядку ст. 36 КПК України надано вказівки слідчому.
Адвокат Литвин О. І., як представник потерпілого ОСОБА_2 , звернувся з клопотанням від 25 липня 2018 року про проведення слідчих дій по кримінальному провадженню, в якій просив провести певні слідчі дії.
Київська місцева прокуратура № 1 надала відповідь, в якій зазначено, що слідчим СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві не проведено усіх можливих слідчих дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, вказане рішення про закриття кримінального провадження, прийнято незаконно та передчасно, у зв'язку з чим 04 вересня 2018 року заступником керівника Київської місцевої прокуратури № 1 скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження № 12016100010001970 від 23 лютого 2016 року.
Також адвокат Литвин О. І. у якості представника потерпілого ОСОБА_2 звернувся до прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 зі скаргою від 27 серпня 2018 року на бездіяльність слідчого СВ Голосіївського УП, у якій просив витребувати матеріали кримінального провадження, вивчити їх, дати вказівки та прореагувати на бездіяльність слідчого.
Головним управлінням Національної поліції у м. Києва надано відповідь від 18 вересня 2018 року вих. № 5156/125/47/2018, адресовану адвокату Литвину О. І., в якій повідомлено, що для проведення слідчих дій необхідно прибути до приміщення Голосіївського УП ГУНП в м. Києві заздалегідь узгодивши дату прибуття із слідчим.
24 жовтня 2018 року за вих. № Б-9362/125/23/1-18 головним управлінням поліції у м. Києві адвоката Литвина О. І. повідомлено, що для забезпечення швидкого, повного та неупередженого дослідження всіх обставин учинення кримінального правопорушення керівництву слідчого відділу Голосіївського управління поліції в порядку ст. 39 КПК України надано письмові вказівки, виконання яких взято на контроль.
Адвокат Литвин О. І., у якості представник потерпілого ОСОБА_2 звернувся до прокурора Київської місцевої прокуратури № 1, начальника слідчого управління ГУНП м. Києва зі скаргою від 11 грудня 2018 року, в якій повторно просив витребувати матеріали кримінального провадження, дати вказівку провести службове розслідування бездіяльності слідчого Неразіка М. М. і притягти його до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до листа Київської місцевої прокуратури № 1 від 11 січня 2019 року вих № (10-51)125вих19 повідомлено, що досудове розслідування триває, також зазначено, що вивченням матеріалів вказаного кримінального провадження встановлено, що слідчим дійсно не виконано всіх необхідних слідчих дій у розумні строки.
Головне управління Національної поліції у м. Києві надало відповідь адвокату Литвину О. І. від 24 січня 2019 року вих. № 1691/125/23/1-19, у якій повідомлено, що слідчим відділом Голосіївського управління поліції проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016100010001970, розпочатому 23 лютого 2016 року за заявою ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Як убачається з виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 йому встановлено повний діагноз, а саме: ішемічна хвороба серця, кардіосклероз, гіпертонічна хвороба та інші і призначено лікування, яке він продовжує отримувати.
26 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 6 зі скаргами на погане самопочуття.
Згідно копії фіскальних чеків за період з 2018-2019 років, які наявні в матеріалах справи, позивачем придбані медикаменти на суму 1 681 грн 68 коп.
За встановлених обставин, задовольняючи позов ОСОБА_2 районний суд керувався положеннями ст. ст. 1166, 1167, 1174, 1176 ЦК України та виходив з того, що позивачем доведено наявність такого елементу складу правопорушення, як неправомірність (протиправність) поведінки органів досудового розслідування під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження. В даному випадку наявні всі обов'язкові елементи складу цивільного правопорушення - факт наявності рішення щодо бездіяльності, незаконності дій органів поліції, без якого державний орган неможливо притягнути до відповідальності та зобов'язати відшкодувати шкоду.
При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги Головного управління Національної поліції у м. Києві апеляційний суд виходить з наступного.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема й органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачений ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами підлягають застосуванню правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені ст. 1167 ЦК України, за змістом якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У ч. 2 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому,з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом також у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц, від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19 та від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)».
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.
Дії слідчого Неразіка М. М., внаслідок яких було завдано матеріальної та моральної шкоди позивачу, є предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елементу делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. . 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як було встановлено районним судом, згідно наданої Київською місцевою прокуратурою № 1 відповіді, слідчим СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві Неразіком М. М. не проведено усіх можливих слідчих дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, вказане рішення про закриття кримінального провадження, прийнято незаконно та передчасно, у зв'язку з чим 04 вересня 2018 заступником керівника Київської місцевої прокуратури № 1 скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження № 12016100010001970 від 23 лютого 2016 року.
Відповідно до листа Київської місцевої прокуратури № 1 від 11 січня 2019 вих. № (10-51)125вих19 повідомлено, що досудове розслідування триває, також зазначено, що вивченням матеріалів вказаного кримінального провадження встановлено, що слідчим дійсно не виконано всіх необхідних слідчих дій у розумні строки.
Однак, зазначене не є безумовним доказом неправомірності дій суб'єкта владних повноважень у розумінні положень ст. 1174 ЦК України.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності суб'єктів владних повноважень, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній.
Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.
Сам факт скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 12016100010001970 від 23 лютого 2016 року не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання моральної шкоди позивачу, ураховуючи, що його права та інтереси були поновлені.
Крім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між перебігом розслідування у кримінальній справі та погіршенням стану здоров'я позивача. Водночас наявність заподіяння моральної шкоди позивач обґрунтував саме фізичними стражданнями та душевним болем внаслідок хвороби, що змушує його звертатись у медичні заклади з приводу лікування (а.с.9).
При вирішенні справи районний суд не звернув уваги на вищевикладені положення матеріального закону, правові позиції суду касаційної інстанції у контексті конкретних обставин даної справи та дійшов необґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
За правилами ч. 1 ст. 376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про наявність правових підстав для скасування рішення районного суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374-376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Кухаревської Надії Осипівни в інтересах Головного управління Національної поліції у м. Києві задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, Головного управління Національної поліції в м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби м. Києва про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий А. А. Пікуль
Судді О. В. Борисова
Т. О. Невідома