Справа № 372/2380/20 Головуючий в суді І інстанції Висоцька Г.В.
Провадження № 22ц-824/3716/21 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
(у порядку письмового провадження)
29 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів та Матвієнко Ю.О. та Гуля В.В.,-
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька,
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, в якому зазначає, що він є батьком відповідача ОСОБА_1 .
Вказує, що він є людиною похилого віку та інвалідом І групи по зору, має цироз печінки, ураження якої становить близько 90%, він потребує періодичного стаціонарного лікування, мінімум 1 раз на рік, вартість якого складає близько 20 000 грн., призначеної йому суми пенсії не вистачає на постійне лікування, харчування та оплату комунальних послуг, також він потребує систематичного вживання медикаментів, вартість яких на місяць становить близько 4000 грн. Членами його сім'ї є неповнолітня дочка, яка є студенткою платного відділення вищого навчального закладу, та дружина, яка неофіційно працевлаштована на ринку і отримує невелику заробітну плату.
В свою чергу, свого часу він утримував відповідача, сплачував аліменти, при цьому обмеження в спілкуванні із сином після розірвання шлюбу із матір'ю відповідача пов'язане із створенням його колишньою дружиною іншої сім'ї із іншим чоловіком.
Зазначає, що наразі відповідач перебуває у працездатному віці, працює, має офіційний стабільний заробіток та має можливість надавати йому матеріальну допомогу, однак відмовляється його утримувати у добровільному порядку. У зв'язку з чим, просить суд стягувати з відповідача на його утримання аліменти у розмірі ј частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і довічно.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 грудня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на його утримання в розмірі 1/10 частини розміру всіх видів його доходів щомісячно, починаючи з дня звернення до суду - 23 липня 2020 року і довічно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається зокрема на те, що місцевим судом не враховано, що позивач залишив сім'ю коли йому було два роки і він перебував повністю на утриманні матері. Позивач ніколи не займався його вихованням та розвитком, не цікавився, в яких умовах він проживав, його нагальними проблемами та інтересами, не вітав його із святами, не надавав жодної матеріальної допомоги. Також вказує, що позивач ухилявся від сплати аліментів, які були присуджені рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 17 березня 1997 року. У 2019 році з ініціативи матері, він почав спілкуватись з батьком, періодично йому телефонував. Неодноразово пропонував позивачу зустрітись, привезти йому продукти, але він постійно відмовлявся.
Також зазначив, що до 5 років взагалі не пам'ятає батька, до досягнення повноліття він мав з ним дві зустрічі, все життя відповідач мріяв про спілкування із батьком, проте спроби матері вмовити позивача приймати участь у житті сина, ніякого позитивного результату не принесли. Матеріальна підтримка позивача зводилася до сплати аліментів, яка не носила системного характеру, ніяких додаткових витрат позивач жодного разу за дитинство позивача на себе не взяв, тому вважає оскаржуване рішення необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.
У свою чергу, ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується з висновками суду першої інстанції та вказує зокрема на те, що твердження відповідача про те, що він не надавав відповідачу ніякої матеріальної допомоги, спростовуються матеріалами справи, і він є інвалідом 1 групи за зором та невиліковну хворобу печінки, його дохід складається з пенсії у розмірі 4 200, 00 грн., якої недостатньо для задоволення його потреб та лікування, через що просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є непрацездатним інвалідом та має хвороби, які потребують постійного лікування, тому позивач є таким, що потребує матеріальної допомоги, при цьому відповідач є працездатним, повнолітнім, має споріднений зв'язок із позивачем, інших повнолітніх дітей позивач не має, які б могли розділити витрати, пов'язані із його утриманням. Тому суд в цій частині не погоджується із доводами відповідача та вважає, що позивач в повній мірі відповідає статусу особи, яка потребує матеріальної допомоги, а відповідачем не доведено наявність обставин, які б могли бути підставами для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 перебуває на диспансерному обліку у сімейного лікаря з діагнозом - змішаний цироз печінки (а.с.5).
Також вбачається, що ОСОБА_2 є інвалідом І групи, загальне захворювання (а.с.1).
Відповідно до членського квитка № НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , є членом Українського товариства сліпих.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 (а.с.6).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , 10.07.1997 року було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.7).
З акту обстеження матеріально-побутових умов на території Обухівської міської об'єднаної територіальної громади від 10.07.2020 року вбачається, що ОСОБА_2 надано матеріальну допомогу у зв'язку із тяжким матеріальним станом (а.с.8).
Також вбачається, що річний дохід позивача складається із пенсії, розмір якої станом на день звернення до суду складав 4 200 грн. (а. с. 121)
Як вбачається зі звіту про відрахування аліментів (а. с. 106-107), в період з січня 2011 року по квітень 2016 року нараховувались та сплачувались аліменти з ОСОБА_2 у розмірі 25% від нарахованого доходу, в загальному сплачено 27 328,78 грн., заборгованість складає 3 134 грн. Таким чином, відповідачем не доведений факт повного ухилення позивача від сплати аліментів, що, могло слугувати підставою для звільнення від обов'язку надавати допомогу позивачеві (а.с.106-107).
Відповідно до ст. 51 Конституції України, повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Сімейного Кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 СК України, відповідно до якої, дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Дочка, син звільняються судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків.
Згідно з п.21 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК України), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст. 204 СК).
При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, що передбачено ч.1 ст. 204 СК України. Моментом виникнення обов'язку утримувати своїх батьків є наявність усіх перерахованих умов.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо.
При встановленні того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Саме такого висновку дійшла Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у цивільній справі № 212/1055/18-ц (касаційне провадження № 61-2386сво19).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач є пенсіонером, непрацездатним та інвалідом 1 групи по зору, має хвороби, які потребують постійного лікування, а тому має потребу і необхідність у матеріальній допомозі, а відповідач у свою чергу є повнолітнім, має дохід, однак добровільно допомогу не надає, інших повнолітніх дітей, які б могли розділити витрати, пов'язані із його утриманням, у позивача відсутні, при цьому підстав, передбачених положеннями статті 204 СК України, для звільнення відповідача від його обов'язку утримувати непрацездатного батька, немає, тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на його утримання.
Доводи апелянта про те, що позивач в минулому ухилявся від його виховання, не надавав йому матеріальну допомогу, через що відсутні підстави для стягнення з нього аліментів на утримання батька, колегія суддів відхиляє, оскільки, як зазначалося, підстав, передбачених положеннями статті 204 СК України, для звільнення відповідача від його обов'язку утримувати непрацездатного батька, немає, і визначений місцевим судом розмір аліментів відповідає принципам справедливості, розумності, а також обставинам справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 369, 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: