Справа № 552/6050/20 Номер провадження 22-ц/814/1779/21Головуючий у 1-й інстанції Миронець О. К. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
28 вересня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Хіль Л.М.,
суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л.,
секретар:Ряднина І.В.,
за участі: представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача Карнаух С.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 травня 2021 року ухвалене під головуванням судді Миронець О.К. ( повний текст рішення складено 01.06.2021 року)
по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - ОСОБА_5 , про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням.
Апеляційний суд заслухавши доповідь судді- доповідача,-
У грудні 2020 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 зобов'язавши ОСОБА_2 надати дублікат ключів від замка вхідних дверей квартири та не чинити перешкоди у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 площею 12,5 кв.м. та приміщеннями загального користування квартири:коридором №1 площею 8,1 кв.м., ванною №3 площею 3,2 кв.м. вбиральнею №4 площею 1,4 кв.м,кухнею №5 площею 5,9 кв.м., вселити в дану квартиру, встановити наступний порядок користування квартирою, а саме виділити їй у користування кімнату АДРЕСА_1 площею 12,5 кв.м, у користування ОСОБА_5 та ОСОБА_2 виділити кімнату №2 площею 16,4 кв.м. залишити у спільному користуванні співвласників коридор №1 площею 8,1 кв.м., ванну №3 площею 3,2 кв.м., вбиральню №4 площею 1,4 кв.м., кухню №5 площею 5,9 кв.м.
В обґрунтування позову вказувала, що вона є власницею Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є співвласниками іншої Ѕ частини даної квартири. У вказаній квартирі постійно проживає ОСОБА_2 .
Оскільки між співвласниками не має згоди щодо користування квартирою вона звернулася до суду з позовом з метою вирішення даного питання в судовому порядку.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 травня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - ОСОБА_5 , про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_4 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що для досудового врегулювання спору та встановлення порядку користування спірною квартирою вчиняла дії та зверталась до інших співвласників з пропозицією встановити порядок користування квартирою.
Зазначала, що на її пропозицію встановити порядок користування квартирою ОСОБА_2 висунула вимогу про встановлення електролічильника на кімнату АДРЕСА_1 з можливістю включення з кімнати електроприладів.
Вказувала, що запропоновані відповідачем передумови укладення договору спільного користування квартирою шляхом переобладнання електролічильника в квартирі за її власний рахунок є неприйнятним, оскільки витрати на таке переобладнання повинні нести всі співвласники квартири.
Крім того вказує, що місцевим судом не взято до уваги її дій, спрямованих на отримання ключів від квартири для виготовлення їх дублікатів за власний рахунок.
Таким чином, вважає, що місцевий суд прийшов до передчасних висновків про невчинення нею жодних дій щодо вселення до спірної квартири.
Щодо обставин несплати комунальних послуг, вважає, що ці обставини не є предметом судового розгляду в даній справі та не можуть бути підставою для відмови у позові.
Вказує, що запропонований нею порядок користування спірною квартирою є технічно спроможним та допустимим виходячи із співвідношення ідеальних часток у спільній власності.
28 липня 2021 року до апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, в якому вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
В судове засідання з'явився представник позивача - ОСОБА_1 , апеляційну скаргу просила задовольнити, рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Також, до суду з'явилася відповідач ОСОБА_2 та її адвокат Карнаух С.В. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Від третьої особи ОСОБА_5 надійшла заява, в якій вона просила розгляд справи проводити у її відсутність, позовні вимоги щодо вселення ОСОБА_4 підтримує.
ОСОБА_4 будучи належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи до суду не з'явилась .
Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає за можливе проводити розгляд справи без інших учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Місцевим судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27.11.2019 року визначено розмір часток у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 -1/2 частина, ОСОБА_4 - 1/2 частина. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 31.07.2020 року видано свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 на ј частину ОСОБА_2 та на ј частину ОСОБА_5 . Також встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 постійно проживала з 1997 року зі своїм чоловіком ОСОБА_6 , з 02.08.2017 року в зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
З технічного паспорта вбачається, що квартира АДРЕСА_1 складається з 2 кімнат житловою площею 28,9 кв.м.
Відповідач постійно проживає у квартирі з 1997 року та має у власності ј частину вказаної квартири, позивач та третя особа не проживали в даній квартирі, мають інше житло та не мають наміру проживати в квартирі.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходи з того, що позивачка не вчиняла жодних дій для отримання ключів від квартири та не здійснювала дій щодо вселення до спірної квартири. Крім того, вона не сплачує комунальні послуги та не має наміру проживати у спірній квартирі.
Крім того, судом враховано ту обставину, що відповідач та третя особа не є родичами між собою та не можуть проживати в одній кімнаті.
Щодо відмови у визначенні порядку користування квартирою місцевий суд виходив з того, що що розділити квартиру та встановити порядок користування без відступу від ідеальних часток співвласників неможливо. Визначення порядку користування квартирою за варіантом, що просить визначити позивач не відповідає ідеальним часткам співвласників і це, в свою чергу, призведе до порушення права власності інших співвласників.
Проте, апеляційний суд не може погодитись з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.
Так, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 року) (далі Конвенція) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено і в ст. 41 Конституції України, в якій гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.
Непорушність права власності закріплено і в ст. 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
Згідно частин першої, третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
Згідно із ч. 1 ст.321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.369ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У відповідності до ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі №309/2477/16-ц.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, співмірні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Зазначений висновок врахований і Верховним Судом за результатами розгляду справи №486/171/18 (постанова від 17 грудня 2019 року).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності належить Ѕ частина квартири загальною площею 47,5 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Із матеріалв справи вбачається, що позивачем вживалися заходи щодо врегулювання спору в позасудовому порядку шляхом направлення договору про встановлення порядку користуваня спірною квартирою, проте згоди так всі співвласники і не дійшли.
Колегія суддів вважає, що співвласнику квартири, яким є позивач ОСОБА_7 , чиняться перешкоди у користуванні спільною власністю, що не передбачено діючим як міжнародним правом так і законодавством України.
4 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 333/3048/16-ц, провадження № 61-3994св18 (ЄДРСРУ № 73368996) вказав, що відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Окремо необхідно зробити наголос на тому, що згідно з правовим висновком Верховного суду України, викладеного в Постанові від 03.04.2013 р. у справі № 6-12цс13 вбачається: «Виходячи з аналізу зазначеної правової норми (ст.358 ЦК України) слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності,тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу внатурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в праві спільної власності на будинок. Разом з тим виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Колегія суддів зазначає, що встановлення співвласниками порядку користування квартирою з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.
За таких обставин встановлення порядку користування спірною квартирою та виділення в користування ОСОБА_4 кімнати АДРЕСА_1 площею 12,5 кв.м, а ОСОБА_2 та ОСОБА_5 виділення кімнати № 2 площею 16,4 кв.м не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно та не порушує їх прав як власників.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).
Так, при подачі позову ОСОБА_4 сплатила судовий збір у розмірі 2522,40 грн при подачі апеляційної скарги апелянтом сплачено судовий збір у розмірі 3783,60 грн., а всього 6336 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 травня 2021 року скасувати.
Позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - ОСОБА_5 , про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням задовольнити.
Усунути ОСОБА_4 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_2 надати дублікат ключів від замка вхідних дверей квартири та не чинити перешкоди у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 площею 12,5 кв.м. та приміщеннями загального користування квартири:коридором №1 площею 8,1 кв.м., ванною №3 площею 3,2 кв.м. вбиральнею №4 площею 1,4 кв.м,кухнею №5 площею 5,9 кв.м.
Вселити ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1 .
Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , наступним чином:
-виділити ОСОБА_4 у користування кімнату № 1 площею 12,5 кв.м,
-виділити ОСОБА_5 та ОСОБА_2 кімнату у користування кімнату №2 площею 16,4 кв.м.
-залишити у спільному користуванні співвласників коридор №1 площею 8,1 кв.м, ванну №3 площею 3,2 кв.м, вбиральню №4 площею 1,4 кв.м, кухню №5 площею 5,9 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 6336 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя Л.М. Хіль
Судді: С.А. Гальонкін
Г.Л. Карпушин
Повний текст постанови складено 29.09.2021 року