28 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/2259/21 пров. № А/857/11801/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року (головуючий суддя: Мірінович У.А., місце ухвалення - м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 21.04.2021, звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а. с. 22), просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо нездійснення своєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні з 25.04.2018 по день фактичного розрахунку 29.03.2021.
Обґрунтовує позов тим, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.04.2018 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.04.2018.
На виконання цього рішення суду, Військова частина НОМЕР_1 станом на 29.03.2021, нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік. Позивач зазначає, що в добровільному порядку відповідач не виконував свого обов'язку щодо проведення повного розрахунку із позивачем в момент звільнення, з огляду на що він вимушений був звертатись до суду із відповідним позовом про зобов'язання виплатити йому компенсацію грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року позов задоволено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати судове рішення та постановити нове, яким в позові відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт вказує, що грошова компенсація за невикористанні календарні дні додаткової відпустки позивачу, як учаснику бойових дій, не є складовою грошового забезпечення та її несвоєчасна виплата не тягне за собою стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позивач, 22.07.2021 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 з 07.11.2017 по 25.04.2018, що підтверджується відомостями його військового квитка серії НОМЕР_2 .
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 від 19.10.2017 ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 89 від 25.04.2018 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення - 25.04.2018.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі № 500/702/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.04.2018 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.04.2018.
Заборгованість з грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 500/702/21 у розмірі 8379,09 в повному обсязі була зарахована позивачу на картковий рахунок 29.03.2021, що підтверджується банківською випискою.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено повного розрахунку, він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення тощо) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що незважаючи на те, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не входить до складу грошового забезпечення, проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Таким чином, покликання апелянта на те, що вказана компенсація не є складовою грошового забезпечення, не може бути підставою відмови у виплаті позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, така допомога виплачується особам, які звільняються зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2020 року справа № 809/698/16, від 09 липня 2020 року справа № 320/6659/18.
З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до статті 117 КЗпП України, ОСОБА_1 має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку, оскільки такий розрахунок з позивачем проведено 29.03.2021.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Крім цього, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 89 від 25.04.2018 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 25.04.2018, тобто 25.04.2020 є датою закінчення військової служби позивача, тобто останній робочий день, а 29.03.2021 - дата повного розрахунку.
Отже, час затримки повного розрахунку з позивачем становить з 25.04.2018 по 29.03.2021.
З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку, оскільки такий розрахунок з позивачем проведено - 29.03.2021.
Враховуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, зокрема грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, що у свою чергу, є підставою для застосування відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки такий розрахунок проведено відповідачем лише 29.03.2021, тобто дає право позивачу на стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно приписів ст. 139 КАС України, підстав для стягнення судових витрат не має.
Таким чином, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі № 500/2259/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді В. В. Ніколін
М. А. Пліш