29 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 344/3546/21 пров. № А/857/14758/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
з участю секретаря Михальської М.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), третя особа Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції - Панікар І.В.,
час ухвалення рішення - 20.07.2021 року, 12:21 год.,
місце ухвалення рішення - м.Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - 26.07.2021 року,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Відділу примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), третя особа Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року не виконана, а тому закриття виконавцем виконавчого провадження з виконання вищевказаної постанови є незаконним.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про факт виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року в належний спосіб повідомлено орган примусового виконання. Як наслідок, за умов надходження відповідної інформації з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), останній, в силу специфіки викладу резолютивної частині рішення, тобто враховуючи його немайновий характер та особливості його виконання, на думку суду, об'єктивно врахував зазначене повідомлення саме як обставину, що засвідчує виконання судового рішення, оскільки підстав не враховувати подані докази не було.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими з огляду на наступне.
Постановою Івано-Франківського міського суду від 24.02.2012 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання неправомірними дії, зобов'язання провести перерахунок і виплату додаткової пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” як прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням положень ст. 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, починаючи з 22 травня 2008 року, та зобов'язання призначити пенсію за віком відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 08.06.2011 року задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особі, віднесеній до категорії 2, відповідно до ч.1 ст. 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не в повному розмірі. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську провести ОСОБА_1 перерахунок додаткової пенсії за період з 02.06.2010 року по 22.07.2011 року відповідно до ч.1 ст. 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з розміру 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ч. 1 ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому Законом України про Державний бюджет України на відповідні роки та виплатити недоплачену суму пенсійних виплат за вказаний період з урахуванням виплачених сум. В решті вимог в позові відмовлено (т.1, а.с.27-28).
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року апеляційні скарги управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську та ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.02.2012 року у справі № 0907/2-а-3859/11 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Вимоги в частині нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду заподіяну в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.2008 року по 01.06.2010 року залишено без розгляду. Зобов'язано ГУ ПФУ в Івано-Франківській області провести перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень статті 51 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за період з 07.01.2011 року із врахуванням статті 28 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та виплачених сум. Провести перерахунок та виплату пенсії на користь ОСОБА_1 відповідно до частини 2 статті 56 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, але не вище 75% заробітку, починаючи з 08.06.2011 року. На підставі пункту 1 частини 1 статті 256 КАС України допустити вищезазначену постанову до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць (т.1, а.с.30-34).
11.11.2014 року Івано-Франківським міським судом видано виконавчий лист № 0907/2-а-3859/2011 на виконання вищевказаного рішення суду.
27.11.2014 року позивач звернувся до відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області із заявою про відкриття виконавчого провадження та здійснення примусового виконання судового рішення на підставі виконавчого листа від 11.11.2014 року у справі № 0907/2-а-3859/2011 (т.1, а.с. 159).
11.12.2014 року, розглянувши заяву ОСОБА_1 , головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 45789082 про примусове виконання виконавчого листа № 0907/2-а-3859/2011, виданого 11.11.2014 року Івано-Франківським міським судом (т.1, а.с. 164).
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Пищ М.С., 13.10.2020 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 45789082 (т.1, а.с.262-263).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України “Про виконавче провадження” (надалі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частин 1-2 статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно положень частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Із матеріалів виконавчого провадження судом встановлено, що 09.07.2020 року на адресу Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 03.07.2020 року № 0900-0406-8/11718 “Про виконання рішення суду”, яким повідомлено відповідача, що на виконання рішення суду № 9104/154602/12 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у вересні 2019 року здійснено виплату заборгованості по пенсії ОСОБА_1 за період з 07.01.2011 року по 22.07.2011 року в сумі 673,28 грн. через відділення поштового зв'язку (76006). Дана сума була включена в реєстр судових рішень відповідно до постанови КМУ № 649 від 21.08.2018 року та виплачена згідно Протоколу від 29.08.2019 року № 12 засідання комісії з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду. Доплата за період з 08.06.2011 року по 15.09.2014 року (до дати винесення рішення суду) в сумі 14952,62 грн. виплачена в жовтні 2015 року. До вказано листа долучено довідку від 26.06.2020 року № 618 (т.1, а.с.258-259).
Окрім того, зі змісту довідки від 26.06.2020 року № 618 вбачається, що згідно з рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року, ОСОБА_1 нараховано та виплачено пенсію за період з 08.06.2011 року по 15.09.2014 року (до дати винесення рішення) в сумі 14952,62 грн. в жовтні 2015 року та за період з 07.01.2011 року по 22.07.2011 року в сумі 673,28 грн. у вересні 2019 року (т.1, а.с.260).
Колегія суддів зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058 в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 цього Закону особам, віднесеним до 3 категорії щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.
В подальшому, дія норм ст. 51 Закону № 796 неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру додаткової та державної пенсій, передбачених ст. 51 Закону № 796, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений п. 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення ст.ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).
Отже, Законом № 3491 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст. 39, 51 Закону № 796, розміри доплати до пенсії, додаткової пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання п. 7 Закону № 3491, 06.07.2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745, яка набрала чинності з 23.07.2011 року, приписами якої визначені інші розміри додаткової пенсії, передбачених ст. 51 Закону № 796.
Постановою КМУ «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 (далі - Постанова № 1210) визначені мінімальні розміри основної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що пенсійний орган, виплачуючи додаткову пенсію, передбачену ст. 51 Закону № 796, на виконання рішення суду, правомірно виплачував її до 22.07.2011 року. З 23.07.2011 року, у зв'язку зі зміною правового регулювання, вказані виплати проводились у відповідності до вимог нормативних актів КМУ.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області провести перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень статті 51 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за період з 07.01.2011 року із врахуванням статті 28 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та виплачених сум виконано в повному обсязі.
Щодо проведення перерахунку та виплати пенсії на користь ОСОБА_1 відповідно до частини 2 статті 56 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, але не вище 75% заробітку, починаючи з 08.06.2011 року то колегія суддів зазначає, що рішення суду не виконане в повному обсязі, а тільки по 15.09.2014 року тобто по дату прийняття апеляційним судом самого рішення, хоча жодних законодавчих обмежень строку виконання рішення суду в даному випадку немає. Не встановлені такі і рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відтак, оскільки відсутні підтверджені докази виконання третьою особою постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року в повному обсязі, постанова про закінчення виконавчого провадження від 13.10.2020 № 45789082 є протиправною та підлягає скасуванню.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 308,315,317,320,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2021 року у справі № 344/3546/21 - скасувати та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Пищ М.С. про закінчення виконавчого провадження від 13 жовтня 2020 року №45789082.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 29 вересня 2021 року.