29 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/1656/20 пров. № А/857/12981/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізка І.М.,
Сеника Р.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Щербаков В.В.), ухвалене у порядку письмового провадження в м.Рівне 26 лютого 2021 року, повне судове рішення складено 26 лютого 2021 року, у справі №460/1656/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
06.03.2020 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, просила: визнати протиправними дії щодо відмови у перерахунку та виплаті доплати до пенсії, пенсії по інвалідності, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до статей 39, 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року; зобов'язати здійснити перерахунок та виплату доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії по інвалідності у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 1 січня 2014 року Законом №719 не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону №796 відповідно. Суд першої інстанції вказав, що враховуючи принцип пріоритетності Закону №796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком №1210, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій як особі, віднесеній до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, повинні були здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених безпосередньо статтями 39, 50, 54 Закону № 796. Щодо строків звернення до суду, то суд першої інстанції зазначив, що початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідач правомірно здійснював виплату позивачу пенсії та додаткової пенсії у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Скаржник вказує, що кошти з Державного бюджету для виплати пенсії у розмірі, встановленому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не перераховувались. Скаржник також вказує, що всі дії відповідача вчинені в межах нормативно-правових актів.
Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, в силу приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуване рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), проживає в с. Лісове Дубровицького району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
ОСОБА_1 встановлена 2 група інвалідності (захворювання пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На звернення ОСОБА_1 щодо перерахунку та виплати державної пенсії, додаткової пенсії та доплати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, Дубровицький відділі обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом від 29.11.2019 повідомив, що пенсійні виплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у період дії постанови Уряду №745, №1210 здійснюються у розмірах, визначених цими нормативними актами, підстави для перерахунку вказаних пенсійних виплат відсутні. Також надано інформацію у вигляді довідки про вид пенсії, з якого часу таку призначено, розмір пенсії за період з 01.01.2014 по 31.08.2014 та інформацію про отримання за цей період доплат відповідно до статтей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись з такими діями, ОСОБА_1 звернулася із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною 1 статті 168 КАС України встановлено, що позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною 1 статті 118 КАС України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 3 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення високої вірогідності того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99).
Разом з тим, Європейський суд з прав людини, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Щодо захисту соціальних прав, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Водночас, тривала пасивна поведінка особи не вказує про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з'ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Так, згідно із статтями 42, 44, 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1).
Водночас, пенсія є щомісячним періодичним платежем, розмір такої відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Щодо покликання суду першої інстанції на положення статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, то, на переконання суду апеляційної інстанції такі є безпідставними, оскільки за змістом наведеної норми строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.
До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статті 46 Закону №1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Отже, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Вказане відповідає висновкам Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 (провадження №К/9901/15971/20), яка вважала за необхідне відступити від висновків, викладених, зокрема, у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження №К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 (касаційне провадження №К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема, зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження №К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18) та Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у справі №240/12017/19 дійшла висновку, щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів; 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, враховуючи висновки Верховного Суду, суд апеляційної інстанції, надаючи правову оцінку аргументам сторін, приходить до висновку, що отримання позивачем листа відповідача від 29.11.2019, у відповідь на заяву, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а вказує лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року, не вказавши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду, а тому аргументи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин положень статтей 122, 123 КАС України є підставними і обґрунтованими.
При цьому, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Оскільки вирішення питання щодо застосування строків звернення до адміністративного суду передує вирішенню спору по суті, інші обставини та мотиви, з яких виходив суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не можуть слугувати підставою задоволення позову.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 319 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування рішення повністю з залишенням позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 319, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року у справі №460/1656/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Р. П. Сеник