28 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/1350/21 пров. № А/857/13149/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Запотічного І.І., Шавеля Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року (ухвалене головуючим - суддею Смокович В.І. у м. Луцьк) у справі № 140/1350/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він проходив військову службу за контрактом у 11 прикордонному загоні, звільнений згідно наказу начальника 11 прикордонного загону від 25.11.2020 № 429-ОС та виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 05.12.2020 наказом №442-ОС від 04.12.2020. На час звільнення з військової служби календарна вислуга років становить 06 років, 05 місяці, 22 дні, пільгова вислуга років становить 11 років, 06 місяців, 06 днів, а загальна вислуга років становить 17 років 11 місяців, 06 днів. Вказує, що під час звільнення з військової служби, відповідачем в порушення вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17 не береться судом до уваги, оскільки стосується правовідносин, котрі виникли у липні 2017 року. Указані правовідносини регулювались Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425, яка була прийнята відповідно до Закону України «Про Державну прикордонну службу України» та постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу».
Правовідносини у справі, що розглядається, виникли після набрання чинності Інструкцією № 558, в якій є чітка вказівка на врахування саме календарної вислуги років, а тому висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17, не можуть бути застосовані при вирішенні цієї адміністративної справи.
Про неможливість застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17, на правовідносини, які виникли після прийняття Інструкції №558, вказано в ухвалі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №400/2324/19.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти в нове, яким позов задовольнити повністю.
Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що твердження відповідача про наявність обов'язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги вислуги років понад 10 років, саме у календарному обчислені такої вислуги, з якими погодився суд першої інстанції - є необгрунтованим, оскільки вказані доводи грунтуються на неправильному тлумаченні вимог законодавства.
Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням від 15.10.2015 серії НОМЕР_2 (а.с. 11).
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 04.12.2020 №442-ОС позивача, звільненого з військової служби в запас за підпунктом «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Станом на 05.12.2020 календарна вислуга років становить 06 років 05 місяці 22 дні, пільгова вислуга років - 11 років 06 місяців 06 днів та загальна вислуга років - 17 років 11 місяців 06 днів (а.с. 12)
ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою від 04.01.2021, в якій просив виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а.с. 13-15), однак така допомога виплачена не була.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив йому одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно вказав, що згідно із ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (з наступними змінами та доповненнями) соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306) визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років) (пп.1 п.9 розділу V).
Оскільки на день звільнення позивача (05.12.2020) його календарна вислуга років становила - 06 років 05 місяців 22 дні то суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до позивача на момент звільнення положень п. 2 ст. 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», бо грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (саме календарної вислуги років), оскільки така конкретизація міститься у пп.1 п.9 розділу V Інструкції. Натомість календарна вислуга років позивача складає лише 06 років 05 місяців 22 дні.
Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що положення Інструкції в цій частині не суперечить змісту п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки дана норма закону для розрахунку періоду щодо виплати вказаної допомоги використовує саме календарні роки служби, а не загальну вислугу, яка може включати в себе також і пільгові періоди служби, При цьому, покликався на аналогічну правову позицію викладену Верховним Судом 10.06.2020 у справі № 400/2324/19.
Проте, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується.
Як уже зазначалось вище відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Положення Закону України має вищу юридичну силу ніж Інструкція, на яку покликався суду першої інстанції.
Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
З урахуванням вказаного, застосування судом першої інстанції, як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, положення Інструкції до спірних правовідносин суперечить чинному законодавству.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даній спірній ситуації, поняття «календарна вислуга років» застосовується для визначення розрахункової величини - розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби», а не для визначення необхідної для призначення допомоги вислуги років. Умовою ж набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність саме «...вислуги 10 років і більше».
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі 806/2104/17. Правова позиція Верховного Суду, була сформована у зв'язку з застосуванням норми п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». Умовою ж набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «...вислуги 10 років і більше».
При цьому, слід зауважити, що до вказаної норми Закону міни не вносились.
Таким чином, в пункті другому ст. 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає, що покликання суду першої інстанції на позицію викладену Верховним Судом 10.06.2020 у справі № 400/2324/19 є некоректним, оскільки така позиція викладена в ухвалі про повернення касаційної скарги, і в указаній ухвалі відсутнє покликання на те, що суд відступив від правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі 806/2104/17.
Вказаної правової позиції дотримується зокрема Верховний Суд в постанові від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20.
Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки вислуга років позивача становить 17 років 11 місяці 06 днів, з яких календарна 06 років 05 місяців 22 дні, пільгова 11 років 06 місяців 06 днів, то відповідно позивач вправі отримати одноразову грошову допомогу передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити і рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 140/1350/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді І. І. Запотічний
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 29 вересня 2021 року