28 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/1750/21 пров. № А/857/14202/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Пліша М.А.
за участі секретаря судового засідання Михальської М.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року (суддя - Братичак У.В., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 у січні 2021 року звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не вчинення дій із своєчасного розрахунку у зв'язку із його звільненням; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 02.08.2019 по день фактичного розрахунку 29.12.2020.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що наказом начальника 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 з 01.08.2019 виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення. При виключенні зі списків особового складу загону відповідач не провів позивачу виплату індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги, допомоги на оздоровлення, компенсації за речове майно. Лише 15.08.2019 на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти в розмірі 164181,16 грн (матеріальна допомога, допомога на оздоровлення), 18.09.2019 перераховано грошові кошти в розмірі 46 901,91 грн (компенсація за речове майно), 17.01.2020 перераховано грошові кошти в розмірі 27 885,67 грн (компенсація за невикористані відпустки), 30.03.2020 перераховано грошові кошти в розмірі 21240,71 грн (індексація грошового забезпечення), 30.12.2020 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 по справі №380/2406/20 нараховано грошові кошти в розмірі 52 553,32 грн (компенсація за речове майно). Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини - 01.08.2019 року відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум проведена 30.12.2020, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Тому період з 02.08.2019 по 29.12.2020 включно вважається періодом затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим у позивача виникло право на нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року залишено позов без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги, допомоги на оздоровлення, компенсації за речове майно) за період з 02.08.2019 по 29.12.2020.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина 2144) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.08.2019 по 29.12.2020 у сумі 36242 грн 69 коп.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що здійснені Львівським прикордонним загоном Державної прикордонної служби України розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні ОСОБА_1 не оскаржувалися. Крім того, компенсація за неотримане речове майно не нараховувалася та не належала до виплати позивачу на день його звільнення - 01 серпня 2019 року. Лише після звернення позивача до суду з відповідним позовом у нього виникло право на отримання вказаних коштів. Таким чином, на день звільнення ОСОБА_1 був відсутній спір щодо розміру виплат при звільненні, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України.
Крім того, рішення суду першої інстанції оскаржив в апеляційному порядку ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення частини позовних вимог без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, оскільки остаточний розрахунок при звільненні відповідачем проведено лише 30 грудня 2020 року у зв'язку з виконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі №380/2406/20 з приводу виплати ОСОБА_1 компенсації за речове в сумі 52553,32 грн. Таким чином, позовні вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні підлягають задоволенню за період з 02.08.2019 по 29.12.2020 щодо невиплати індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги, допомоги на оздоровлення, компенсації за речове майно. Враховуючи те, що на день звільнення позивачу належали до виплати кошти в сумі 316401,89 грн, й такі кошти не були виплачені при звільненні, тому суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин критерії пропорційності розміру відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України.
Учасники справи правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що згідно з наказом начальника 7 прикордонного Карпатського загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 01.07.2019 №170-ос, старшого прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом начальника 7 прикордонного Карпатського загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 31.07.2019 №203-ос у зв'язку із закінченням строку контракту за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 01.08.2019 виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. На час звільнення ОСОБА_1 з військової служби військовою частиною не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги, допомоги на оздоровлення, компенсації за речове майно.
Так, лише 15.08.2019 на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти в розмірі 164181,16 грн (матеріальна допомога, допомога на оздоровлення), 18.09.2019 перераховано грошові кошти в розмірі 46 901,91 грн (компенсація за речове майно), 17.01.2020 перераховано грошові кошти в розмірі 27885,67 грн (компенсація за невикористані відпустки), 30.03.2020 перераховано грошові кошти в розмірі 21240,71 грн (індексація грошового забезпечення) та 30.12.2020 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 по справі №380/2406/20 нараховано грошові кошти в розмірі 52 553,32 грн (компенсація за речове майно).
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, матеріальна допомога, допомога на оздоровлення та компенсація за речове майно у день звільнення виплачені не були, позивач вважає, що відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 02.08.2019 по 29.12.2020.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача буде стягнення на його користь 36242,69 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (16,6% від 218 329,50 грн).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Також у пункті 1 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У справі встановлено, що під час звільнення позивача з військової служби позивачу не було проведено нарахування та виплату грошової компенсації за речове майно. Вказані обставини встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 по справі №380/2406/20, на виконання якого відповідачем 30.12.2020 на картковий рахунок позивача перераховано кошти в сумі 52553,32 грн. Таким чином, виплата компенсації за неотримане речове здійснено відповідачем лише 30 грудня 2020 року.
Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Зазначений у ч.1 ст.117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Така ж правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Згідно з правовою позицією, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 звільнено зі служби 01.08.2019 тоді, як фактичний розрахунок щодо виплати компенсації за речове майно (52553,32 грн) проведено 30.12.2020, а тому, враховуючи наведені вище правові норми, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період такої затримки - з 02.08.2019 по 29.12.2020.
Разом з тим, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі №580/2427/19.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в аспекті цієї справи необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, при цьому враховуючи наведені вище умови.
Також, колегія суддів звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Відповідно до абзацу другий пункту 8 Порядку № 100 після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства .
Згідно з довідкою про доходи №75 від 26.04.2021 ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення позивача за два повні місяці, що передували місяцю, в якому відбулося звільнення з військової служби, становив: за червень 2019 року - 12449,80 грн, за липень 2019 року - 12837,00 грн, середньоденне грошове забезпечення становить - 616,75 грн ((12 449,80 + 12 837,00) : 41 р.д.).
Наведені розрахунки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що міститься у постановах від 21 січня 2015 року (справа № 6-195цс14) та від 23 січня 2015 року (№6-1093цс15), а також правовій позиції Верховного Суду, яка наведена у постанові від 16 квітня 2020 року (справа №316/2896/14-а), у постанові від 28 січня 2021 року (справа №580/2427/19).
Також, як підтверджується матеріалами справи, позивача звільнено зі служби 01.08.2019, а виплата у розмірі 52 553,32 грн проведена відповідачем 30.12.2020, тобто період затримки розрахунку при звільненні позивача з 02.08.2019 по 29.12.2020 складає 354 робочих дні, що обраховані згідно з листами Мінсоцполітики України про Норми тривалості робочого часу на 2019 р. (105 р.д.), 2020 р. (249 р.д.). Отже, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проведений з врахуванням положень Порядку №100, становить 218329,50 грн (616,75 грн. х 354 р.д.).
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 316401,81 грн, з яких: виплати, які повинні бути виплачені при звільненні становлять - 263848,49 грн (83,4%), та компенсація за речове майно - 52553,32 грн (16,6%).
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача буде стягнення на користь ОСОБА_1 36242,69 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (16,6% від 218329,50 грн).
Наведена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що наведена у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянтів не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим апеляційні скарги на рішення суду не підлягають задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційних скарг колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі №380/1750/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 29 вересня 2021 року