23 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2447/19 пров. № А/857/12300/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Обрізка І.М., Онишкевича Т.В.
з участю секретаря судового засідання: Смолинця А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року (постановлена головуючим-суддею Боршовським Т.І., час ухвалення судового рішення 12 год 02 хв у м. Івано-Франківську, повний текст судового рішення складено 28 травня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області Росипайла Ігоря Ярославовича, Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Державної служби України з питань праці про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення,
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 по справі №300/2447/19, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області Росипайла І.Я. (далі - начальник Управління), Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі - Управління Держпраці), Державної служби України з питань праці. Визнано протиправною бездіяльність начальника Управління щодо не розгляду заяви позивача від 06.11.2019, стягнуто з Управління Держпраці на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 28.05.2019 по 22.10.2019 в розмірі 119850,00 грн та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5900 грн.
На виконання вищевказаного рішення Івано-Франківським окружним адміністративним судом 03.03.2021 було видано виконавчий лист №300/2447/19.
22.04.2021 Управління Держпраці звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просило визнати вищевказаний виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зупинити виконання за виконавчим листом, стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління безпідставно отримані кошти за виконавчим листом в розмірі 857,79 грн.
Заява обґрунтована тим, що судове рішення було виконане у добровільному порядку. При цьому, розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 здійснено на підставі п.3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), яким передбачено, що усі виплати включають в розрахунок середньої заробітної плати в тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахувань на податки. У зв'язку із цим, відповідно до положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) із заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу було утримано обов'язкові платежі до бюджету відповідно до вимог чинного законодавства. Так, з метою добровільного виконання рішення в цій частині, Управління Держпраці здійснило відрахування коштів на сплату податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО) на суму 21573,00 грн та військового збору на суму 1797,76 грн, а решту суми 96479,25 грн виплатило позивачу. Також здійснено відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5900 грн. Управління Держпраці повідомляло Управління державної казначейської служби України у м.Івано-Франківську про добровільне виконання рішення суду від 07.09.2020 по справі №300/2447/19, проте територіальний орган казначейської служби не врахував вказаних доводів та здійснив 06.04.2021 примусове списання з бюджетних асигнувань Управління Держпраці, а саме зі статті видатків КЕКВ 2111 Заробітна плата, на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 857,79 грн (залишок коштів на рахунку управління).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 виконавчий лист №300/2447/19 було визнано таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з добровільним виконанням боржником рішення суду у повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління Держпраці безпідставно отримані за виконавчим листом кошти в сумі 857,79 грн.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права просить її скасувати та прийняти постанову, якою відмовити Управлінню Держпраці у задоволенні заяви.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції надано невірну правову оцінку довідці Управління Держпраці №7 від 31.01.2020, відповідно до якої сума нарахованої їй заробітної плати у 2019 році становить 318106,84 грн, з якої утримано та перераховано податки, в тому числі ПДФО в сумі 57259,22 грн та військовий збір в сумі 4471,60 грн, що в свою чергу підтверджує часткове перерахування боржником коштів на утримання вказаних податків за період з 28.05.2019 по 22.10.2019. Крім того, боржник не подав суду, а суд не витребував уточнюючого розрахунку сплати та зарахування податків за спірний період. При цьому, надані відповідачем платіжні доручення №39, 40 від 11.02.2021 про зарахування коштів в сумі 90000 грн за відповідними платежами ПДФО та військовий збір не підтверджують конкретної суми, яка була зарахована боржником для сплати (утримання) ПДФО та військового збору, а тому не можуть бути підтверджуючими доказами виконання рішення суду у добровільному порядку.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника Савчука В.Р., які підтримали апеляційну скаргу, представника відповідача Карпаш Г.В., яка заперечувала проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Задовольняючи заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність вказівки в резолютивній частині судового рішення про стягнення суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів, не є підставою для невиконання роботодавцем функцій податкового агента у випадках та в порядку, встановленому законодавством та вказав, що відповідач зобов'язаний був відрахувати з присуджених позивачу 119850,00 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду суми ПДФО за ставкою 18% - в розмірі 21573,00 грн та військового збору за ставкою 1,5% - в розмірі 1797,75 грн. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що Управління Держпраці виконало рішення суду відповідно до змісту його резолютивної частини у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 374 КАС України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
З резолютивної частини рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 по справі №300/2447/19 вбачається, що судом було вирішено стягнути з Управління Держпраці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 28.05.2019 по 22.10.2019 в розмірі 119850,00 грн та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5900 грн
Відповідно до платіжних доручень №№ 39, 40, 43від 11.02.2021Управління Держпраці виплатило спірну суму з наступними спрямуваннями, а саме :96 479,25 грн на руки ОСОБА_1 , 1797,76 грн на сплату військового збору та 21573,00 грн ПДФО.
При цьому, колегією суддів з резолютивної частини рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 вбачається, що з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 по 22.10.2019 в розмірі 119850,00 грн.
Згідно дефініції, наведеної у п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Згідно п.п.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Верховний Суд у постанові від 08.11.2018 по справі №805/1008/16-а, беручи до уваги абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вказав, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Таким чином, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання ПДФО та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу, і ставку військового збору, встановлену підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Згідно п.164.2 ст.164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Пунктом 167.1 статті 167 ПК України визначено, що ставка податку на доходи фізичних осіб становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до п.п.1.3 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Додатково слід зазначити, що відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, з якої також відраховувались би податки і збори.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.08.2020 по справі №817/893/17.
Як правильно було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 по справі №300/2447/19, Управління Держпраці нарахувало ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період невиконання судового рішення з 28.05.2019 по 22.10.2019 в розмірі 119850,00 грн, з яких здійснило відрахування коштів на сплату ПДФО на суму 21573,00 та військового збору на суму 1797,76 грн, а решту суми 96479,25 грн виплатило ОСОБА_1 .
Вказані обставини підтверджуються поданими суду копіями платіжних доручень №39, 40 від 11.02.2021, з відмітками Казначейської служби України від 12.02.2021 про сплату, податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за І квартал 2021 та додатками до нього, зокрема, відомістю про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого ПДФО та військового збору за 2 місяць 2021 року, довідкою №8 від 23.03.2021, розрахунковим листом за лютий 2021.
Стосовно вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління Держпраці безпідставно отриманих коштів за виконавчим листом у розмірі 857,79 грн, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що згідно п.2 Порядку виконання рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011, безспірне списання це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Так, на виконання виконавчого державною казначейською службою 06.04.2021 здійснено примусове списання з бюджетних асигнувань Управління Держпраці, а саме статті видатків: КЕКВ 2111 Заробітна плата, на користь ОСОБА_1 коштів в розмірі 857,79 грн, що підтверджується випискою за 06.04.2021, меморіальним ордером №5 від 05.04.2021, листом Управління державної казначейської служби України в м.Івано-Франківську №03-10-06/463 від 06.04.2021.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominenv. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Колегією суддів було проаналізовано усі доречні аргументи, наведені позивачем в апеляційній скарзі та надано відповіді на питання, які стосувалися повного виконання судового рішення. Інші доводи, як то невірне зарахування обов'язкових податків та зборів, з урахуванням наданих довідок, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та необгрунтованими, які не можуть бути охоплені вирішенням спірного питання, а повинні розглядатися в іншому провадженні.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст.308, 3110 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року по справі №300/2447/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді І. М. Обрізко
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 29.09.2021.
Дата