про залишення апеляційної скарги без руху
29 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 607/11039/21 пров. № А/857/16712/21
Суддя Восьмого апеляційного адміністративного суду Сеник Р. П., перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 серпня 2021 року про повернення позовної заяви у справі № 607/11039/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови,
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 серпня 2021 року повернено позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови.
Не погодившись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка також містила клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Питання про зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат регулюється статтею 133 КАС України.
Так, положеннями частини 1 статті 133 КАС України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з ч.2 ст.132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Положеннями ч.1 ст.8 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон України №3674-VI) встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1)розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2)позивачами є: а)військовослужбовці; б)батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в)одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г)члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ)особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3)предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України №3674-VI, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Таким чином, положеннями ч.1 ст.8 Закону України №3674-VI визначено чіткий перелік умов, за наявності яких позивача може бути звільнено від сплати судового збору.
Обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість або ускладнення у здійсненні оплати судового збору, виходячи з вимог статей 72-77 КАС України покладаються на особу, яка звертається з відповідним клопотанням.
Тобто, для вирішення питання про звільнення від сплати судового збору апелянту слід довести, що він фінансово неспроможний сплатити судовий збір через відсутність інших видів доходів.
При цьому, доказів наявності у апелянта статусу особи, визначеної у ст.8 Закону України №3674-VI або існування будь-яких інших передбачених законодавством підстав для звільнення від сплати судового збору ним суду не надано.
Щодо відсутності обмеження права скаржника на доступ до правосуддя апеляційний суд відзначає наступне.
Так, ЄСПЛ виходить з того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий їх розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Зокрема, така позиція була викладена у справі «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» («GeorgeІ and Georgeta Stoicescu v. Romania», заява №9718/03 від 26.07.201 Г).
При цьому, суд зауважує, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, оскільки право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку Держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом («Голдер проти Сполученого Королівства» і «Z та інші проти Сполученого Королівства», «Ейрі проти Ірландії»).
Враховуючи зазначений вище виклад принципів, встановлених прецедентним правом, суд не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду, а положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див., mutandis, рішення суду у справі «Ейрі проти Ірландії», цитоване вище, там само, п.25-26) (п.59).
Отже, згідно з практикою Європейського Суду, компетенцією внутрішніх державних органів є визначення найбільш доцільних способів регулювання доступу до правосуддя та ЄС не оцінює фактів, що зумовили прийняття судами саме цього, а не іншого рішення. Вимога сплати зборів судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя NR (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
Загалом, клопотання апелянта не містить достатніх обґрунтувань про неможливість сплати судового збору і таке не підтверджено жодними доказами (зокрема, не надано суду довідки податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, довідки з банків про рух готівкових коштів на таких рахунках, доказів відсутності на них коштів, довідки про склад сім'ї тощо).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що клопотання про звільнення від сплати судового збору не підлягає задоволенню.
Вказана апеляційна скарга не відповідає вимогам, встановленим статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки до неї не додано документа про сплату судового збору.
Ставки судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення визначені Законом України «Про судовий збір».
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01 січня 2021 року становить 2270 грн. Частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено ставки судового збору, відповідно до якої, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на ухвалу суду сплачується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 2270 грн 00 коп.
Вказаний недолік апеляційної скарги повинен бути усунений шляхом надіслання до Восьмого апеляційного адміністративного суду оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 2270 грн 00 коп. за наступними реквізитами «Отримувач - ГУК Львiв/Галицький р-н/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) - 38008294; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача - UA338999980313161206081013952; код класифікації доходів бюджету - 22030101; найменування коду класифікації доходів бюджету: судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050); призначення платежу - *;101; код платника; судовий збір; № справи; Восьмий апеляційний адміністративний суд».
За таких обставин, відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу слід залишити без руху та надати строк для усунення вказаного недоліку.
Також слід роз'яснити особі, яка подала апеляційну скаргу, що у разі неусунення недоліку апеляційної скарги у встановлений строк, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України така буде їй повернута.
Керуючись статтями 169, 296, 298 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 серпня 2021 року про повернення позовної заяви у справі № 607/11039/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови - залишити без руху.
Встановити ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяР. П. Сеник