28 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/11332/20 пров. № А/857/8634/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року (головуючий суддя: Гавдик З.В., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , через засоби поштового зв'язку, 24.11.2020, звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплату при звільненні ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційну часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України 17.02.2020 № 41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою КМУ від 13.03.2016 № 178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби за цінами предметів обмундирування визначеними станом на 01.01.2020 розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 № 41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації».
Обґрунтовує позов тим, що наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13.07.2020 № 197-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення. Під час проходження військової служби та звільнення в запас перебував на речовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_2 ). Із наданих ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військова частина НОМЕР_2 ) документів з питань матеріального забезпечення встановлено, що позивачу у зв'язку із звільненням не у повному обсязі виплачено компенсацію за неотримане речове майно. Позивач вважає, що отримав компенсацію за неотримане речове майно не у повному обсязі не за цінами станом на 01.01.2020 встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 № 41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року позов задоволено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати судове рішення та постановити нове, яким в позові відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт вказує, що відповідно до Інструкції про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016 № 1132, прийнята відповідно до п. 1 ст. 9-1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з метою впорядкування речового забезпечення військовослужбовців і працівників Державної прикордонної служби України. Вказує, що неврахування цієї Інструкції під час здійснення розрахунку компенсації за неотримане речове майно, призвело б до порушення вимог чинного законодавства.
Крім цього, зазначив, що позивач порушив строки звернення до суду з цим позовом.
Позивач, 04.08.2021 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13.07.2020 № 197-ОС звільнений з військової служби в запас за підпунктом «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 13.07.2020 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення.
Під час проходження військової служби та звільнення в запас перебував на речовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_2 ).
Згідно наказу від 15.07.2020 № 214-К «Про виплату грошової компенсації за речове майно» та відповідно до розрахункової відомості, позивачу нараховано компенсацію за неотримане речове майно в сумі 40721,61 грн та виплачено вказану суму, шляхом перерахування на його картковий рахунок.
Позивач вважаючи, що отримав компенсацію за неотримане речове майно не у повному обсязі не за цінами станом на 01.01.2020 встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України 17.02.2020 № 41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації», звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок проведений відповідачем при виплаті компенсації за неотримане речове майно, не у відповідності з п. 5 Порядку № 178, згідно з яким довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Відповідно до п. п. 2, 3 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до п. 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно п. 5 Порядку № 178, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Проаналізувавши вищенаведене правові норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, в такої особи виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Крім цього, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої, зокрема, Адміністрацією Держприкордонслужби, станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 22.06.2020 позивач звернувся до начальника штабу 93 прикордонного загону із рапортом про виплату грошової компенсації при звільненні за неотримане речове майно.
Наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13.07.2020 № 197-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 13.07.2020 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення.
Відповідно до наказу 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України «Про виплату грошової компенсації за речове майно» від 15.07.2020 № 214-к, проведено виплату грошової компенсації ОСОБА_1 за неотримане під час проходження служби, на підставі довідки про вартість речового майна в сумі 40110,79 грн.
Розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 № 41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації» визначено вартість предметів обмундирування для визначення розміру компенсації за речове майно при звільненні військовослужбовців у 2020 році.
Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що розрахунок суми, яка підлягає позивачу до виплати, не проведено виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня поточного року, а також ціни зазначені у довідці № 40/20 (а. с. 18) не відповідають цінам визначеним у розпорядженні Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 № 41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації».
Щодо покликання апелянта, що згідно з Інструкцією про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016 № 1132 визначено, що нарахування грошової компенсації військовослужбовцям під час їхнього звільнення з військової служби в запас, відставку або загибелі (смерті), за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно здійснюється пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними.
Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ, порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 № 178, якою затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Отже, так як Порядком № 178, встановлено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, саме станом на 1 січня поточного року, а відтак дії відповідача щодо нарахування та виплати при звільненні позивачу компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами встановленими Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 № 41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації» є протиправними.
Крім цього, при вирішенні цієї справи, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію у подібних правовідносинах викладену у постановах Верховного Суду, від 17.03.2020 по справі № 815/5826/16, від 23.08.2019 по справі № 2040/7697/18, в постанові Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 809/1488/16. Згідно якої отримання компенсації за неотримане речове майно необхідно розраховувати виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня поточного року, в якому проведено виплату.
Стосовно покликання скаржника на порушення строків звернення до суду з цим позовом, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Тобто, у цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що перебування позивача на публічній службі, зокрема, на службі в органах Держприкордонслужби, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що позивач не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, зокрема й компенсації за неотримане речове майно.
Таким чином, за встановлених обставин справи, в аспекті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що покликання скаржника на порушення строків звернення до суду з цим позовом є безпідставними.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов необхідно задовольнити, оскільки належним способом захисту порушеного права позивача в цьому випадку є визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання провести відповідний перерахунок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно станом на 1 січня 2020 року.
Таким чином, апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі № 380/11332/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді В. В. Ніколін
М. А. Пліш