ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 вересня 2021 року м. Київ № 640/814/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві
третя особа Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), третя особа - Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягала у невнесенні подання до органів Державної казначейської служби України про повернення ОСОБА_1 помилково сплачених грошових коштів, сплачених в УДКСУ за призначенням 24140500, збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (збір з операцій придбання к/п нерухомого майна) в розмірі 12 144,00 грн. (дванадцять тисяч сто сорок чотири гривні 00 коп.); зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби у Печерському районі міста Києва подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 12 144,0 грн сплаченого згідно квитанції №12-1150177/С від 12 серпня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність відмови відповідача у поверненні сплаченого ним збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбане вперше житло.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві вказує на відсутність правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомого майна особою вперше.
Третя особа у письмових поясненнях по суті позову вказала на те, що відповідне подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, на адресу Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва не надходило.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 12 серпня 2020 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно квитанції № 12-1150177/С від 12 серпня 2020 року на суму 12 144,00 грн позивачем сплачений збір з операцій на придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна.
13 серпня 2020 року позивач звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві з заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій на придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна в сумі 12 144,00 грн.
Листом від 31 серпня 2020 року №2600-0502-8/120897 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві порекомендовано звернутись до суду для встановлення правових підстав щодо повернення коштів збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначені Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1996 року № 400/97-ВР (далі - Закон №400/97-ВР).
Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону №400/97-ВР, платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 частини 1 статті 2 Закону №400/97-ВР передбачено, що об'єктом оподаткування є, для платників збору, визначених пункті 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Одночасно питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом №400/97-ВР врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі - Порядок).
Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Аналогічні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17) та від 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17).
Згідно тверджень позивача, наведених у позовній заяві, ним придбано майно вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 12 серпня 2020 року інша нерухомість ним не придбавалася.
Відповідачем вказані відомості в порядку виконання обов'язку, визначеного частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не спростовані та судом зворотного не встановлено.
Станом на час придбання позивачем нерухомості, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Водночас, у постанові від 03 липня 2018 року (справа № 819/33/17) Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Зазначена правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №819/1249/17 та від 14 травня 2019 року у справі № 813/1514/17.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787).
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 813/1126/17.
Відповідно до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 січня 2013 року № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 лютого 2013 року за № 291/22823, органи Державного казначейства України у процесі казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями формують розрахункові документи і здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету та здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого документа у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як зазначено вище, квитанцією № 12-1150177/С від 12 серпня 2020 року на суму 12144,00 грн позивачем сплачений збір з операцій на придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна.
Надаючи оцінку зазначеним доказам, суд дійшов висновку, що позивачем здійснено придбання житла - квартири АДРЕСА_1 - вперше.
Виходячи із встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позивач звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як такий, що придбав житло вперше, а тому помилково сплачений ним збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час укладання договору купівлі-продажу квартири, підлягає поверненню.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість відмови Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, оформленої листом від 31 серпня 2020 року №2600-0502-8/120897, у поверненні позивачу помилково сплачених коштів.
Позивачем заявлено вимогу про бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не складання подання до Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва про повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, проте за наслідком розгляду відповідної заяви позивача відповідачем відмовлено у поверненні позивачу помилково сплачених коштів, тобто відсутня протиправна бездіяльність відповідача.
Належним способом захисту прав позивача є саме визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у формуванні та поданні до Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва подання щодо повернення помилково сплаченого позивачем збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання вчинити такі дії.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність відмови щодо повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість зазначеної відмови з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у формуванні та поданні до Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва подання щодо повернення помилково сплаченого ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, оформлену листом від 31 серпня 2020 року №2600-0502-8/120897.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві сформувати та подати подання до Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 12144 (дванадцять тисяч сто сорок чотири) грн.00 коп.
4. В задоволення решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) судовий збір в сумі 700 (сімсот) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко