29 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/8239/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадженні без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
23 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області "Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Нехворощанської сільської ради" від 04 лютого 2021 року № 19/74,
- зобов'язати Нехворощанську сільську раду Новосанжарського району Полтавської області повторно розглянути, із урахуванням висновків суду, у спосіб, порядок та строк, передбачений чинним законодавством України, заяву ОСОБА_1 від 28 грудня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, орієнтовною площею 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства,
- стягнути витрати на правничу допомогу.
В обгрунтування позовної заяви позивач вказував, що Нехворощанською сільською радою Новосанжарського району Полтавської області, всупереч вимог Земельного кодексу України, прийнято рішення "Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Нехворощанської сільської ради".
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
17 серпня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позов зазначив, що згідно генерального плану села Нехвороща на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, розробленого ТОВ "Полтава-Екосервіс", затвердженого рішенням 20 сесії 7 скликання Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 11 квітня 2019 року, проекту землеустрою щодо твстановлення меж адміністративно-територіальних одиниць с.Нехвороща Нехворощанської сільської ради Нехворощанського району Полтавської області, розробленого ФОП ОСОБА_2 , погодженого рішенням 30 сесії 7 скликання Нехворощанської сільської ради від 15 травня 2020 року та 42 сесії 7 скликання Новосанжарської районної ради Полтавської області земельна ділянка площею 10,2588 га, кадастровий номер 5323484200:00:002:0094 знаходиться в межах населеного пункту села Нехвороща Новосанжарського району Полтавської області. Однак, позивач у заяві та доданому графічному матеріалі, вказує, що земельна ділянка, бажана для відведення знаходиться за межами населеного пункту. Крім того, 04 лютого 2021 року на шостій сесії восьмого скликання Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 04 лютого 2021 року прийнято рішення № 19/5 "Про створення громадського пасовища" (а.с. 43-47).
03 вересня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивач наполягав на правомірності своїх вимог, вказуючи на безпідставність доводів відповідача. Стверджував, що згідно графічних матеріалів позивач бажає отримати земельну ділянку орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земельної ділянки комунальної власності площею 10,2588 га із кадастровим номером 5323484200:00:002:0094, яка відповідно до відкритих даних Публічної кадастрової карти на момент подання позивачем заяви та на дату розгляду справи має цільове призначення 16.00 Землі запасу (а.с. 62-66).
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12, статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 звернувся до Нехворощанської об'єднано територіальної громади із заявою від 28 грудня 2020 року (а.с. 48) про передання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га та відповідно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області за межами населеного пункту відповідно до графічних матеріалів, де бажана земельна ділянка позначена номером 5. До вказаної заяви додано графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, та копії паспорта та ідентифікаційного коду заявника (а.с. 49).
Відповідно до схеми бажаного розташування земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га гр. ОСОБА_1 , позивач позначив на графічних матеріалах земельну ділянку, яку бажає отримати, на земельній ділянці комунальної власності площею 10,2588 га із кадастровим номером 5323484200:00:002:0094, цільове призначення якої: 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).
Розглянувши заяву гр. ОСОБА_1 , графічний матеріал із зазначеним місцем розташування земельної ділянки, керуючись статтями 12, 33, 34, 79-1, 83, 122, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", та враховуючи висновки постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та комунальної власності, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою на шостій сесії Нехворощанської сільської ради восьмого скликання прийнято рішення №19/74 від 04 лютого 2021 року "Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Нехворощанської сільської ради", яким відмовлено гр. ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, так як рішенням шостої сесії восьмого скликання від 04 лютого 2021 року "Про створення громадського пасовища" земельна ділянка площею 10,2588 га (сіножаті) кадастровий номер 5323484200:00:002:0094 відводиться для створення громадського пасовища в межах населеного пункту с. Нехвороща на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.
Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року /далі - ЗК України/.
Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
У відповідності до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Згідно з частинами першою та другою статті 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
За змістом пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою цієї статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Дослідивши рішення шостої сесії Нехворощанської сільської ради восьмого скликання №19/74 від 04 лютого 2021 року "Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Нехворощанської сільської ради", суд встановив, що підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стало віднесення спірної земельної ділянки до громадських пасовищ в межах населеного пункту с. Нехвороща на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області згідно рішення шостої сесії восьмого скликання від 04 лютого 2021 року "Про створення громадського пасовища".
Надаючи оцінку вказаній підставі для відмови у наданні дозволу, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Згідно зі статтею 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Пунктом "а" частини другої статті 22 ЗК України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), а пунктом "а" частини третьої цієї статті - землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до пунктів 1.1 та 1.4 розділу І Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23 липня 2010 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306, Класифікація видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ) розроблена відповідно до Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" та Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2008 року № 224. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
В зазначеному Класифікаторі визначено види цільового призначення земель, зокрема землі сільськогосподарського призначення, до яких належать землі для ведення особистого селянського господарства, землі для сінокосіння і випасання худоби, а також землі резервного фонду, загального користування та землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).
Відповідно до статті 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Таким чином, орган місцевого самоврядування має право на створення на землях комунальної власності громадських сіножатей і пасовищ, яке має відбуватись у повній відповідності з вимогами Земельного кодексу України та інших законів з питань землеустрою. При цьому земельні ділянки, які призначені для сінокосіння та випасання худоби, можуть бути передані громадянам виключно на умовах користування (в оренду).
Відповідно до частини першої статті 193 ЗК України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Згідно зі статтею 194 ЗК України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Статтею 196 ЗК України передбачено, що склад відомостей Державного земельного кадастру визначається законом.
Частиною першою статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" № 3613-VI від 07 липня 2011 року встановлено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Відповідно до частин першої та шостої статті 36 вказаного Закону на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межі земельних ділянок; г) цільове призначення земельних ділянок; ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об'єктів кадастру; і) бонітування ґрунтів; ї) інші відомості про земельні ділянки, передбачені статтею 15 та частиною другою статті 30 цього Закону, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи, які є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.
Відомості з Державного земельного кадастру, зазначені в пунктах "а" - "є", "ї" частини першої цієї статті, оприлюднюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у вигляді відкритих даних на Публічній кадастровій карті, що є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Отже, відомості з Державного земельного кадастру про віднесення земельної ділянки до земель сіножатей та пасовищ відображаються на Публічній кадастровій карті.
Судовим розглядом встановлено, що згідно графічних матеріалів позивач бажає отримати земельну ділянку орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земельної ділянки комунальної власності площею 10,2588 га із кадастровим номером 5323484200:00:002:0094, яка відповідно до відкритих даних на Публічній кадастровій карті на момент подання позивачем заяви та на дату розгляду справи має цільове призначення: 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).
Доказів на спростування цього суду не надано, зокрема, не надано відомостей з Державного земельного кадастру про зміну виду цільового призначення земель в межах категорії земель сільськогосподарського призначення.
Таким чином, відповідачем не доведено створення на обраній позивачем земельній ділянці громадського пасовища в межах населеного пункту с. Нехворища на території Нехворощанської сільської ради.
Посилання відповідача на рішення шостої сесії Нехворощанської сільської ради восьмого скликання від 04 лютого 2021 року "Про створення громадського пасовища" та від 04 лютого 2021 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадського пасовища в межах населеного пункту с.Нехвороща на території Нехворощанської сільської ради" суд вважає безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів розроблення та затвердження станом на момент винесення оскаржуваного рішення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадського пасовища, формування земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням та її реєстрації у Державному земельному кадастрі тощо.
Крім того, відмовляючи позивачу у наданні дозволу, відповідач не врахував того, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян передбачає реалізацію таких послідовних стадій: 1) подання громадянином до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 3) погодження проекту землеустрою у порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України; 4) подання громадянином до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, погодженого проекту землеустрою для його затвердження та надання земельної ділянки у власність; 5) затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Таким чином, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не є тотожним наданню земельної ділянки у власність, а є лише однією із стадій процесу набуття особою права власності на земельну ділянку. Надання особі дозволу не означає позитивного вирішення питання щодо надання їй земельної ділянки у власність, адже дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом на земельну ділянку.
Подібні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №826/5735/16.
Перевіривши обраний позивачем спосіб відновлення порушеного права, суд вважає за можливе зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 грудня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, орієнтовною площею 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, наведеному у постанові від 29 серпня 2019 року у справі №420/5288/18.
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню.
У прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про стягнення на його користь судових витрат зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 жовтня 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до наданих до позовної заяви документів ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Так, на підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: договір № 01 про надання правової допомоги від 12 липня 2021 року, розрахунок надання правової допомоги за договором № 01 від 12 липня 2021 року, акт прийому-передачі виконаних робіт від 19 липня 2021 року за договором про надання правової допомоги № 01 від 12 липня 2021 року, свідоцтво про правно на заняття адвокатською діяльністю, квитанцію № 01 від 19 липня 2021 року про сплату 5 000 грн (а.с. 31-37).
Відповідно до Акта прийому-передачі виконаних робіт від 19 липня 2021 року за договором про надання правової допомоги № 01 від 12 липня 2021 року, адвокатом надано такі послуги: попередня консультація щодо земельних правовідносин (0,5 год.) - 500 грн, попереднє дослідження оспорюваного рішення (1,5 год.) - 1 500 грн, підготовка процесуальних документів (3 год) - 3 000 грн, всього (5 год) - 5 000 грн.
Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'тою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного:
- дана справа відноситься до незначної складності;
- розгляд справи проведено без участі сторін.
Матеріали справи не містять доказів консультування позивача щодо необхідності отримання додаткових доказів, доказів опрацювання та застосування судової практики. Фактично вся надана позивачу правова допомога полягала у написанні процесуального документу - позову та відповіді на відзив.
Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що розмір витрат сплачених адвокату Борзовець О.В., який здійснював підготовку та складання позовної заяви у заявленому розмірі 5 000 грн не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у звітах переліком.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 2 500 грн.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 139, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1 ) до Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Миру, 3, с. Нехвороща, Новосанжарський район, Полтавська область, 39354, код ЄДРПОУ 21045225) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення шостої сесії Нехворощанської сільської ради восьмого скликання №19/74 від 04 лютого 2021 року "Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Нехворощанської сільської ради", прийняте за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 28 грудня 2020 року.
Зобов'язати Нехворощанську сільську раду Полтавського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 грудня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, орієнтовною площею 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 500 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Удовіченко