27 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7913/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лубенської районної ради Полтавської області про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,
16 липня 2021 року ОСОБА_1 /надалі - ОСОБА_1 , позивач/ звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Лубенської районної ради Полтавської області /надалі - відповідач/ про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, а саме просить:
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 17 лютого 2021 року по день фактичного розрахунку та 5000,00 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що відповідачем протиправно невчасно здійснено розрахунок при звільненні. Крім того, позивач стверджує, що протиправні дії відповідача завдали позивачу моральної шкоди.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників; заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом задоволено, поновлено позивачу строк звернення до суду з цим позовом.
16.08.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву в якій представник відповідача проти позову заперечував. В обгрунтування своїх заперечень зазначив, що здійснити розрахунок з позивачем у день звільнення не було можливим у зв'язку з тим, що залишки бюджетних коштів районного бюджету ліквідованого Пирятинського району перебували на рахунку фінансового управління Пирятинської районної державної адміністрації. Лише після надходження коштів з районного бюджету Пирятинського району до Лубенської районної державної адміністрації позивачу було виплачено всі суми. Крім того, представник відповідача заперечував проти стягнення моральної шкоди, оскільки вона є безпідставною та необгрунтованою.
25.08.2021 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив в якому зазначив, що відсутність коштів на рахунках відповідача не може бути підставою для звільнення від відповідальності за зобов'язаннями.
01.09.2021 до суду від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому представник зазначив, що доводи та міркування представника, викладені у відповіді на відзив, є необгрунтованими та підлягають спростування.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням першої сесії восьмого скликання Лубенської районної ради Полтавської області від 15.12.2020 розпочато процедуру реорганізації Відділу управління комунальним майном Пирятинської районної ради шляхом приєднання до Лубенської районної ради Полтавської області.
Пунктом 3 розпорядження голови Лубенської районної ради Полтавської області від 15.12.2020 № 36 "Про попередження працівників Хорольської, Чорнухинської, Пирятинської, Оржицької, Гребінківської районних рад про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 Кодексу законів про працю України" вирішено попередити працівників виконавчого апарату та відділу управління комунальним майном Пирятинської районної ради (згідно зі списком у Додатку 3) про наступне вивільнення у зв'язку із реорганізацією Пирятинської районної ради.
Згідно з Додатком 3 до зазначеного розпорядження позивача 16.12.2020 попереджено про вивільнення працівників у порядку статті 49-2 Кодексу законів про працю.
Розпорядженням голови Лубенської районної ради Полтавської області від 15.02.2021 №46 "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача 16.02.2021 звільнено з посади головного бухгалтера відділу управління комунальним майном Пирятинської районної ради за п. 1 ч. 1 ст. 40 у зв'язку з реорганізацією установи.
Сторони у справі визнають, що при звільненні з позивачем не проведено розрахунок, не виплачено належну заробітну плату за період з 01.01.2021 по 16.02.2021.
24.05.2021 позивачу виплачені кошти у розмірі 19679,52 грн, що підтверджено довідкою Лубенської районної ради від 06.08.2021 №05-13/544 та визнається позивачем.
Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України з огляду на несвоєчасну виплату позивачу належних при звільненні сум.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з яким умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За обставин цієї справи на дату звільнення позивача з Лубенської районної ради Полтавської області (16.02.2021) відповідачем не виплачено позивачу заробітну плату за період з 01.01.2021 по 16.02.2021.
Зазначені виплати відносяться до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Між сторонами відсутній спір щодо належних позивачу на дату звільнення сум.
Водночас відповідач заперечує наявність вини Лубенської районної ради Полтавської області у несвоєчасній виплаті належних позивачу при звільненні сум.
Оцінюючи доводи відповідача в цій частині, суд враховує такі обставини.
Позивач проходила службу в органах місцевого самоврядування на посаді начальника відділу управління комунальним майном Пирятинської районної ради.
Постановою Верховної ради України від 17.07.2020 №807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів" у Полтавській області утворено Лубенський район (з адміністративним центром у місті Лубни) у складі територій Гребінківської міської, Лубенської міської, Новооржицької селищної, Оржицької селищної, Пирятинської міської, Хорольської міської, Чорнухинської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Правонаступником Пирятинської районної ради відповідно до Закону України від 17.11.2020 №1009-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" є Лубенська районна рада.
Відповідно до рішення першої сесії Лубенської районної ради Полтавської області восьмого скликання від 15.12.2020 розпочата реорганізація Відділу управління комунальним майном Пирятинської районної ради шляхом приєднання до Лубенської районної ради Полтавської області; визначено, що Лубенська районна рада Полтавської області є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Відділу управління комунальним майном Пирятинської районної ради.
Розпорядженням Лубенської районної ради від 15.12.2020 №36 "Про попередження працівників Хорольської, Чорнухинської, Пирятинської, Оржицької, Гребінківської районних рад про наступне вивільнення у порядку ст.49-2 Кодексу законів про працю України" попереджено працівників виконавчого апарату та відділу управління комунальним майном Пирятинської районної ради про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією (пункт 3). Протягом дії розпорядження здійснювати нарахування та виплату всіх належних працівникам коштів відповідно до чинного законодавства.
Розпорядження про звільнення позивача з посади видане Головою Лубенської районної ради Полтавської області.
Отже, позивач по дату звільнення 16.02.2021 проходила службу в органах місцевого самоврядування у Лубенській районній раді Полтавської області, що є правонаступником Пирятинської районної ради Полтавської області.
Стосовно доводів представника відповідача про те, що Лубенською районною радою вживались відповідні заходи для своєчасного проведення розрахунку з позивачем на момент звільнення, а відповідний розрахунок 16.02.2021 не проведено з огляду на не перерахування комісією з припинення діяльності фінансового управління Пирятинської райдержадміністрації до загального фонду районного бюджету Лубенського району залишків коштів загальних фондів районного бюджету ліквідованого району, суд враховує такі обставини.
Дійсно, відповідно до абзацу шостого підпункту 15 пункту 6-2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції Закону України від 17.11.2020 №1009-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій") до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України припинення повноважень районних рад, а також припинення районних рад як юридичних осіб у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень: залишки коштів (у тому числі боргові зобов'язання), що утворилися на кінець бюджетного періоду на рахунках районних бюджетів ліквідованих районів, перераховуються одночасно до районного бюджету новоутвореного району, бюджету територіальної громади з урахуванням цільового призначення таких коштів, особливостей розподілу нерухомого майна на підставі платіжних доручень за підписом голови районної ради новоутвореного району або голови комісії з реорганізації районної ради, що припиняється, або керівника місцевого фінансового органу, утвореного до утворення та ліквідації районів.
Посилаючись на зазначену норму відповідач стверджував, що проведення розрахунку з позивачем при звільненні було можливим виключно після виконання головою комісії з припинення діяльності фінансового управління Пирятинської райдержадміністрації залишків коштів загальних фондів районного бюджету Пирятинського району.
Однак, суд не погоджується із зазначеними доводами відповідача з таких підстав.
Так, як зазначено судом вище, на дату звільнення позивача з Лубенської районної ради їй не було виплачено заробітну плату за період з 01.01.2021 по 16.02.2021.
Отже, заборгованість з виплати належних працівникові сум виникла за 2021 рік.
Пунктом 2 розпорядження Лубенської районної ради від 31.12.2020 №54 передбачено оплату праці позаштатних працівників здійснювати в межах затвердженого фонду заробітної плати виконавчого апарату Лубенської районної ради Полтавської області на 2021 рік.
Тобто, оплата праці позивача у 2021 році мала здійснюватись за рахунок фонду заробітної плати виконавчого апарату Лубенської районної ради Полтавської області на 2021 рік.
Відповідачем у ході розгляду справи не доведено, що у межах видатків на оплату праці працівників виконавчого апарату Лубенської районної ради Полтавської області станом на 16.02.2021 проведення розрахунків з відповідачем було неможливим.
До того ж, за будь яких умов відсутність у органу місцевого самоврядування бюджетних асигнувань на оплату праці посадових осіб місцевого самоврядування не може бути визнана судом у якості достатньої підстави для звільнення роботодавця від відповідальності, передбаченої частиною першої статті 117 КЗпП України з таких підстав.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Так, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейським судом з прав людини у рішеннях від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних відносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
За наведених обставин суд визнає безпідставними посилання відповідача на положення абзацу другого частини першої статті 614 Цивільного кодексу України, у силу яких особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Поряд з цим суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Такий висновок наведений, зокрема, у пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (зокрема, висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних відносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд враховує, що позивач звільнена зі служби в органах місцевого самоврядування 16.02.2021, а належні при звільненні суми заробітної плати у розмірі 19679,52 грн їй виплачені 24.05.2021.
Отже, період прострочення виплати заборгованості склав 65 робочих днів.
Таким чином, у разі визначення суми середнього заробітку за кількість днів прострочення розмір компенсації вона буде значно перевищувати суму самої заборгованості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця (пункт 81); суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89).
У підпункті 94.5 пункту 94 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Згідно інформації, отриманої із офіційного сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial) /а.с. 105/, середній розмір процентних ставок по кредитам за лютий - травень 2021 року становив 12,8%.
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду від висновків, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, в частині запропонованого способу обчислення середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України, не відступала. А тому, суд вважає за можливе застосувати такі висновки до спірних відносин у цій справі.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 2518,98 грн (19679,52 грн х 12,8%).
З урахуванням наведеного вище, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині належить задовольнити частково.
Щодо вимог позивача про стягнення з Лубенської районної ради Полтавської області моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн, суд виходить з такого.
Положеннями статей 55, 56 Конституції України закріплено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
За обставин цієї справи доводи позивача про те, що вона була вимушена позичати кошти в борг з огляду на непроведення з нею розрахунку при звільнення не підтверджені жодними доказами та самі по собі не свідчать про завдання позивачу моральних страждань, з якими пов'язується наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у грошовій формі.
За обставин цієї справи доводи позивача про те, що вона була вимушена позичати кошти в борг з огляду на непроведення з нею розрахунку при звільнення не підтверджені жодними доказами та самі по собі не свідчать про завдання ОСОБА_1 моральних страждань, з якими пов'язується наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у грошовій формі.
Будь які інші фактичні дані завдання позивачу моральних страждань рішеннями, діями чи бездіяльністю саме Лубенської районної ради Полтавської області у матеріалах справи відсутні.
Отже, позивачем не доведено належними, допустимими і достовірними доказами факт завдання їй моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю саме Лубенської районної ради Полтавської області.
За обставин цього спору сам факт визнання судом порушення відповідачем прав позивача і стягнення на її користь середнього заробітку, на переконання суду, є достатньою та справедливою сатисфакцією, внаслідок чого у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди належить відмовити.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.
Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У силу пункту 1 частини третьої цієї статті, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Позивач при зверненні до суду судовий збір не сплачувала.
Заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі цих послуг у матеріалах справи відсутні.
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
Отже, підстав для розподілу судових витрат наразі немає.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Лубенської районної ради Полтавської області (вул. Академіка Олексія Бекетова, 19, м. Лубни, Полтавська область, код ЄДРПОУ 21072647) про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Лубенської районної ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2518,98 грн (дві тисячі п'ятсот вісімнадцять гривень дев'яносто вісім копійок) з відрахуванням податків і зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.М. Петрова