Справа № 420/13618/21
29 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бутенка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,-
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження призначеної ОСОБА_1 пенсії по інвалідності максимальним розміром.
- Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування і виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії по інвалідності без обмеження її максимального розміру.
- Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 різниці між перерахованою та виплаченою пенсією за минулий час починаючи з 24.05.2021 року.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час проведення 27.05.2021 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області перерахунку пенсії по інвалідності ОСОБА_1 безпідставно встановлено обмеження її максимальним розміром.
27.08.2021 року від ГУПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що Відповідач з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими оскільки починаючи з 01.01.2018р. згідно зі статтею 2 Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08.07.2011р. №3668 максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, законодавче обмеження пенсії Позивача максимальним розміром є правомірним та відповідає нормам Конституції України та Законам України, забезпечує належний рівень пенсійного забезпечення Позивача. Як результат, перерахунок пенсії Позивачу здійснено відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення права на такий перерахунок, і на даний час виплата пенсії здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства, тому підстави для визнання протиправними дій Головного управління відсутні.
Заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.
Процесуальні дії вчинені судом.
Ухвалою суду від 09 серпня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та повідомлено сторін, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та буде розглянута у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є пенсіонером MO України (посвідчення серія НОМЕР_1 , видане Одеським обласним військовим комісаріатом 24.11.1998 р.) і має статус:
- особи з інвалідністю 2-ї групи внаслідок війни (посвідчення Серія НОМЕР_2 , видане УСЗН / Малиновському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради 21.09.2015 р.);
- учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (Категорія 1), (посвідчення серії НОМЕР_3 , видане Одеською обласною державною адміністрацією 28.03.2019 р.);
- ветерана військової служби (посвідчення Серія НОМЕР_4 , видане Одеським обласним військкоматом 10.12. 2015 р.)
З 14 листопада 1998 року, після звільнення з військової служби в запас, Позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ, в розмірі 80% відповідних сум грошового забезпечення, термін призначення - довічно.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2021 року по справі № 420/1532/21, яке набрало законної сили 18.05.2021 року, Позивачу, 24.05.2021 року проведено перерахунок пенсії по інвалідності на підставі нової довідки про розмір грошового забезпечення від 01.12.2020 року № ЮОІ14051, виданої Одеським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, станом на 05.03.2019 року, з урахуванням зазначених в ній основних і додаткових видів грошового забезпечення.
При обчисленні пенсії враховано грошове забезпечення яке складає 19 098,68 грн., в тому числі:
- посадовий оклад - 5 220,00 грн.;
- оклад за військове звання - 1 410,00 грн.;
- відсоткова надбавка за вислугу років 45,00% - 2 983,50 грн.;
- надбавка за особливості проходження служби 65,00% - 6 248,78 грн.;
- надбавка за таємність 20,00% - 1 044,00 грн.;
- надбавка за класну кваліфікацію 7,00% - 365,40 грн.;
- премія 35,00% - 1 827,00 грн.
З 01.06.2021 року пенсія Позивача по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення (з надбавками) у підсумку дорівнює 20 235,88 грн. де: основний розмір пенсії 80% - 15278,94 грн.; збільшення основного розміру пенсії на 25% - 3 819,74 грн.; надбавки до пенсії - 1137,20 грн. (50,00 грн. - цільова допомога інвалідам війни 2-ї групи; 707,60 грн. - підвищення інвалідам війни 2-ї групи, 379,60 грн - додаткова пенсія інвалідам 2-ї групи з числа ліквідаторів ЧАЕС).
З 01.07.2021 року пенсія Позивача по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення (з надбавками) у підсумку дорівнює 20 269,88 грн. де: основний розмір пенсії 80% - 15278,94 грн.; збільшення основного розміру пенсії на 25% - 3 819,74 грн.; надбавки до пенсії - 1171,20 грн. (50,00 грн. - цільова допомога інвалідам війни 2-ї групи; 741,60 грн. - підвищення інвалідам війни 2-ї групи, 379,60 грн - додаткова пенсія інвалідам 2-ї групи з числа ліквідаторів ЧАЕС).
Однак з урахуванням максимального розміру пенсії обмеженого десятьма розмірами прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, станом з 01.01.2021 року по 30.06.2021 року кінцева сума пенсії склала 17690,00 грн., а з 01.07.2021 року по 30.11.2021 року - 18 540,00 грн.
Не погодившись з обмеженням максимальним розміром пенсії по інвалідності, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Статтями 22, 64 Конституції України, передбачено, що право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до преамбули Закон №2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до ст.1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом
Законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” були внесені зміни у Закон №2262-ХІІ, зокрема, ч.5 ст.43 (у зв'язку з внесенням інших змін до статті на даний час це ч.7 ст.43) викладена у наступній редакції - "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
Висновки суду.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7- рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, положення ч.7ст. 43 Закону України № 2262-ХІІ з дня ухвалення рішення про визнання їх неконституційними, а саме з 20.12.2016 року є такими, що втратили чинність.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позивачу, якому призначена пенсія у відповідності до Закону України № 2262-ХІІ неправомірно застосовано максимально обмеження пенсії.
Крім того, Конституційним Судом України у рішеннях №8-рп/99 від 06.07.1999 року, №5-рп/2002 від 20.03.2002 року та №8-рп/2005 від 11.10.2005 року сформовано правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
У рішенні №5-рп/2002 від 20.03.2002 року Конституційний Суд України зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
У рішенні №10-рп/2008 від 22.05.2008 року Конституційний Суд України визначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правові висновки Верховного Суду щодо протиправності застосування частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ стосовно обмеження пенсії максимальним розміром після 20.12.2016, тобто після визнання рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 неконституційною частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ, містяться в постановах Верховного Суду: від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17 та багатьох інших.
Так, Верховний суд в своїх постановах зазначає, що згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7- рп/2016 від 20 грудня 2016 року частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина 7 статті 43 в Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 6 грудня 2016 року №1774-УІІІ, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” слова і цифри “у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року” замінено словами і цифрами “по 31 грудня 2017 року”.
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 6 грудня 2016 року №1774- VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2018 року стаття 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” не передбачає положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 6 грудня 2016 року №1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Також, посилання відповідача на норми статті 2 Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08.07.2011 № 3668-УІ є також безпідставним виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Статтею 1-1 Закону №2262-ХІІ визначено, що "законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно- правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (№2262- XII) та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, в тому числі й встановлення обмеження розміру таких пенсій, іншими законами є неможливою, та такі закони у разі їх прийняття не підлягають застосуванню в частині визначення умов і норм пенсійного забезпечення.
В свою чергу, Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-УІ, ст. 2 якого встановлюються обмеження пенсій певних категорій осіб максимальним розміром, не є спеціальним законом, який має законодавчо регулювати умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби.
Таким чином, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, а саме з 20.12.2016 по теперішній час в законодавстві України про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, відсутні норми, якими обмежується максимальний розмір пенсії, та будь-яких змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно- правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів щодо обмеження пенсії максимальним розміром протягом цього часу не вносилося.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Аналізуючи положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-ргі/2016 вже визнані неконституційними як такі, що суперечать Конституції України, безумовно вбачається те, що норма ст. 2 Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" в частині обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», є абсолютно тотожною нормі ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка вже визнана такою, що суперечить Конституції України.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
За таких обставин суд має дійти висновку про те, що ст. 2 Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (в частині обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб») суперечить Конституції України, та на виконання приписів ч. 4 ст. 7 КАС України не повинен її застосовувати.
Проте відповідач свідомо ігнорує рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, яким безпосередньо надається оцінка неконституційності правових норм, якими обмежуються права осіб, звільнених з військової служби, щодо їх пенсійного забезпечення, зокрема визнається неконституційним обмеження розміру пенсій таких осіб.
Відповідно до ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини «Сєрков проти України» (39766/05) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Колегія суддів Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17 зазначає, що в указаних вище рішеннях Європейського суду з прав людини закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
До того ж, саме Конституційний Суд України, приймаючи рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, у даному рішенні безпосередньо зазначив, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України).
Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7- рп/2004).
Конституційний Суд України вважає, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуюче зазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 24.05.2021 виплачуваної ОСОБА_1 пенсії по інвалідності максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та здійснювати виплату ОСОБА_1 пенсії з 24.05.2021, без обмеження її максимальним розміром, а також провести доплату різниці в пенсії між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами з 24.05.2021 року по день проведення доплати.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Бутенко А.В.