Справа № 420/13322/21
29 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області (вул.Суворова,2-А, смт.Овідіополь, Одеська область, 67801) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, за результатом якого позивач просить (з урахуванням заяви від 05.08.2021р.):
визнати протиправною бездіяльність Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, що діє від імені та від лиця Овідіопольської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (за межами населеного пункту), розмiр земельної ділянки 1, 2093 га, iз цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;
зобов'язати Овідіопольську селищну раду Одеського району Одеської області, що діє від імені та від лиця Овідіопольської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області на найближчому пленарному засіданні сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки 1, 2093 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та передати ОСОБА_1 вказану земельну ділянку у власність;
судові витрати, в тому числі сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу по даній справі стягнути з відповідача на користь позивача;
зобов'язати відповідача надати звіт про виконання рішення суду по даній справі у строки встановлені судом в порядку ст. 382 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.07.2021 року ОСОБА_1 було подано до Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, що діє вiд iменi та вiд лиця Овідіопольської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області оригінал проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки 1, 2093 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Даний проект було подано разом із супровідним листом від 05.07.2021 року (надається в додатках), на іншому екземплярі якого, стоїть відмітка про отримання згаданого проекту Овідіопольською селищною радою Одеського району Одеської області 06.07.2021 року.
Проте на звернення позивача повідомлено, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки АДРЕСА_2 , яке надійшло до відділу земельних відносин 07.07.2021 р., не було розглянуто на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, будівництва, містобудування та архітектури, охорони пам'яток та екології, яка працювала 06.07.2021 р. з 09.15 год. до 12.40 год. Доведено до відома позивача, що відповідно до Регламенту Овідіопольської селищної ради, який затверджений рішенням селищної ради від 14.12.2020 року № 8-VIII, до порядку денного сесії ради, як правило, включаються питання, проекти рішень, які були розглянути відповідною постійною комісією ради. Перелік питань щодо земельних правовідносин готується вiддiлом земельних відносин на підставі наданих рекомендацій профільної комісії з питань земельних відносин. В зв'язку з вищевикладеним повідомляємо, що звернення позивача буде розглянуте на наступному засіданні постійної комісії.
Так, позивач заначив, що процедура погодження проекту землеустрою передбачає перевірку цього проекту на відповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації та прямо встановлює обов'язок компетентного органу здійснити одночасно перевірку дотримання всіх вказаних вимог розробником проекту і саме на цій стадії відповідний орган має повноваження відмовити в погодженні проекту землеустрою з наданням часу його розробнику на усунення визначеного вичерпного переліку недоліків проекту.
Таким чином, позивач вважає, що відсутність належним чином оформленого рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність свідчить про протиправну бездіяльність уповноваженого органу.
Ухвалою суду від 02.08.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 262 КАС України).
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зокрема відповідачем зазначено, що після реєстрації та розгляду керівництвом, документи від гр. ОСОБА_1 надійшли на виконання до вiддiлу земельних відносин селищної ради 07.07.2021 року. Листом вiд 22.07.2021 року Овідіопольська селищна рада повідомила гр. ОСОБА_1 , що його звернення не було розглянуто на засіданнi постійної комiсiп з питань земельних відносин, природокористування, будівництва, містобудування та архітектури, охорони пам'яток та екології, оскільки вказана комісія працювала 06.07.2021 року з 09.15 год. до 12.40 год., а звернення позивача надійшло до вiддiлу земельних відносин лише 07.07.2021 року. Саме це, на думку позивача, стало підставою для звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області та зобов'язання вчинити певні дії.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Як вбачається з позовної заяви позивачем 06.07.2021 року ОСОБА_1 було подано до Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, що діє від імені та від лиця Овiдiопольської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області оригінал проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки 1,2093 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Проект було подано разом із супровідним листом вiд 05.07.2021 року, на іншому екземплярі якого, стоїть відмітка про отримання згаданого проекту Овідіопольською селищною радою Одеського району Одеської області 06.07.2021 року.
19.07.2021 року ОСОБА_1 направлено до Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської, що діє від імені та від лиця Овідіопольської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області запит про доступ до публічної інформації Вих. № 0507-02, в якому позивач просив надати інформацію стосовно проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки 1, 2093 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Листом Овідіопольської селищної ради від 22.07.2021 року було повідомлено позивачу, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки АДРЕСА_2 , яке надійшло до відділу земельних відносин 07.07.2021 р., не було розглянуто на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, будівництва, містобудування та архітектури, охорони пам'яток та екології, яка працювала 06.07.2021 р. з 09.15 год. до 12.40 год. Доведено до відома позивача, що відповідно до Регламенту Овідіопольської селищної ради, який затверджений рішенням селищної ради від 14.12.2020 року № 8-VIII, до порядку денного сесії ради, як правило, включаються питання, проекти рішень, які були розглянути відповідною постійною комісією ради. Перелік питань щодо земельних правовідносин готується вiддiлом земельних відносин на підставі наданих рекомендацій профільної комісії з питань земельних відносин. В зв'язку з вищевикладеним повідомляємо, що звернення позивача буде розглянуте на наступному засіданні постійної комісії.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно п. «а», «б» ч.1 ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Пунктом «б» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно ч. 8, 9 ст. 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до ч.10,11 ст.118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Згідно ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.
Таким чином, чинним законодавством України передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 січня 2020 року по справі № 316/979/18 (провадження № К/9901/12049/19), в постанові від 06 березня 2019 року по справі № 1640/2592/18 (провадження № К/9901/67460/18).
В той же час, з матеріалів справи вбачається, та не спростовується відповідачем, що Овідіопольською селищною радою Одеського району Одеської області, що діє від імені та від лиця Овідіопольської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області не розглянуто проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки 1, 2093 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем, Овідіопольською селищною радою Одеського району Одеської області, що діє від імені та від лиця Овідіопольської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області допущено протиправну бездіяльність стосовно не розгляду проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (за межами населеного пункту), розмiр земельної ділянки 1, 2093 га, iз цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, що діє від імені та від лиця Овідіопольської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області на найближчому пленарному засіданні сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки 1, 2093 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та передати ОСОБА_1 вказану земельну ділянку у власність, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджено та не спростовується відповідачем, що Овідіопольською селищною радою Одеського району Одеської області, що діє від імені та від лиця Овідіопольської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області не прийнято жодного передбаченого законом рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 . Тобто, відповідач, у даному випадку, не вчиняв дій щодо відмови позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), натомість допустив протиправну бездіяльність, не прийнявши жодного з передбачених статтею 118 ЗК України рішень.
В той же час, зобов'язання затвердити проект щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, та розгляд заяви передбачає з'ясування обставин чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, що діє від імені та від лиця Овідіопольської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області на найближчому пленарному засіданні сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки 1, 2093 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу в межах позовних вимог на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч.ч.3-4 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до прибуткових касових ордерів сплатила 19000,00 грн. на правову допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.1 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з ч.3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 19000,00 грн. позивач надав до суду наступні копії документів:
Копія договору про надання правової допомоги М/01 від 19.07.2021р.; копія Опису юридичних послуг від 27.07.2021р.; Копія акту прийому-передачі юридичних послуг позивачу; Копія прибуткового касового ордеру.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Разом з цим, на думку суду, при наданні адвокатом правничої допомоги позивачу на суму 19000,00 грн. не було належним чином враховано витрачений час на вчинення дій та їх обсяг, що пов'язані з розглядом справи.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 19000,00 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.
Таким чином, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 3000,00 грн. Суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу саме у сумі 3000,00 грн. є пропорційним до предмета спору та складності справи.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Щодо позовної вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов'язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області (вул.Суворова,2-А, смт Овідіополь, Одеська область, 67801) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, що діє від імені та від лиця Овідіопольської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (за межами населеного пункту), розмiр земельної ділянки 1, 2093 га, iз цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язати Овідіопольську селищну раду Одеського району Одеської області (вул.Суворова,2-А, смт Овідіополь, Одеська область, 67801, код ЄДРПОУ 04379172), що діє від імені та від лиця Овідіопольської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області на найближчому пленарному засіданні сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки 1,2093 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Стягнути з Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області (вул.Суворова,2-А, смт Овідіополь, Одеська область, 67801, код ЄДРПОУ 04379172) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн., витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (дві тисяча грн. 00 коп.).
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко