Справа № 420/15632/21
29 вересня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Юхтенко Л.Р., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321831, місцезнаходження: 67707, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул.. Військової слави, 14) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування одноразової грошової допомоги у разі звільнення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 30 серпня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321831, місцезнаходження: 67707, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Військової слави, 14) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування одноразової грошової допомоги у разі звільнення та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 06 вересня 2021 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу наданий термін для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, у разі необхідності.
До суду 24 вересня 2021 року від представника позивача надійшла заява (вхід. № ЕП/26008/21) про поновлення строку звернення до суду.
На обґрунтування заяви про поновлення строку зазначено, що відповідно до витягу Наказу начальника 25 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26 листопада 2018 року звільнено з військової служби за підпунктом «Г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини ( якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці -жінки, яка мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в запас Збройних Сил України,
Також, позивач зазначила, що відповідно до наказу Міністерства Внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 виплати всіх видів грошового забезпечення за прослужений період в поточному році в повному обсязі.
Позивач звернула увагу, що відповідно до вищевказаного Витягу із Наказу ОСОБА_1 виплачена одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 20 повних календарних років служби, без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, та яка входила до складу отримуваного Позивачем грошового забезпечення і яку вона отримувала на момент звільнення.
Проте, із змісту вищевказаного наказу вбачається, що він не містить розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, тоді як спірнім питанням є саме склад грошового забезпечення, з якого розраховується одноразова грошова допомога при звільненні. Отже, позивачу не будо відомо склад грошового забезпечення, з якого йому була розрахована грошова допомога при звільненні, а тому 12 липня 2021 року Позивач звернувся із заявою до Відповідача з проханням донарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, оскільки йому стало відомо про Постанову Верховного Суду від 16 травня 2019 року по справі № 826/11679/17.
Листом від 29.07.2021 р. № 11/Ш-108 Начальник Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби повідомив, щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалась військовослужбовцям на підставі наказу МВС від 02.02.2016 року №73 з лютого 2016 року по лютий 2018 року та на дату звільнення позивача дана виплата не включалась, після чого позивач і дізнався про порушення свої прав, а тому з позовом звернувся до суду.
Також позивач зазначила, що категорія строку подання скарги не повинна розглядатися судом формалізовано, неодноразово в рішеннях Європейського суду з прав людини (Белле проти Франції, Ільхан проти Туреччини, Пономарьов проти України підкреслювалось важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, а сурове застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії»).
Розглянувши заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду, суд доходить висновку, що обставини наведені у цій заяві не є поважними, з огляду на таке.
Так, відповідно до ч.1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 цієї статті кодексу встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Справи про визнання протиправними дій та зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні відноситься до справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, а отже для даної категорії спорів встановлюється місячний строк для звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У заяві про поновлення строку позивач зазначив, що одноразову грошову допомогу при звільненні йому було виплачено 25.06.2018 року.
Отже, з 25 червня 20218 року позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату одноразової грошової допомоги у належному розмірі.
Однак, позивач звернувся до суду з позовом з пропуском місячного строку з дати коли він дізнався - 25.06.2018 року.
Посилання позивача на те, що наказ не містить розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні та про розмір цієї допомоги позивач дізнався з листа відповідача 29.07.2021 року, відхиляються судом, оскільки правом на отримання розрахунку позивач мав можливість скористатися набагато раніше дати 29 липня 2021 року та суду не надані докази та належне обґрунтування, чому позивач з цим правом не скористався у строк встановлений законом.
Посилання на зміну судової практики зі спірного питання також не є поважною причиною пропуску строку звернення, оскільки з подібних правовідносин постанова Верховного Суду по справі № 826/12679/17 ухвалена 16 травня 2019 року, в той час як позивач звернувся з дійсним позовом 30 серпня 2021 року, тобто через два роки, не обґрунтувавши причини, які перешкоджали звернутися з позовом вчасно.
Законодавче обмеження строку звернення до суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При цьому поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 року по справі № 473/2236/17.
Повертаючись до обставин у цій справі, суд зазначає, що позивачем не наведено таких обставин, які б не залежали від волевиявлення позивача та істотно створювали перешкоди чи труднощі у зверненні до суду з позовом вчасно.
Позивачем наведені лише загальні доводи щодо визнання поважності пропуску строку та не наведені конкретні підстави, що стосуються позивача, які б можна розцінити причинами пропуску строку звернення до суду саме позивачем.
У свою чергу суд наголошує, що встановлення строків звернення до суду має на меті й передбачуваність дій відповідача, що зі спливом значного проміжку часу прийняте ним рішення не матимуть поворотної дії у часі, що підкреслює важливість наведення конкретних причин пропуску строку, які мають індивідуальний характер та стосуються безпосередньо позивача.
Також суд зазначає, що посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини є слушними, однак, суд звертає увагу, що позивачем не наведені конкретні причини пропуску строку звернення до суду, які стосувалися позивача, що виключає можливість з'ясування меж пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями.
Суд зазначає, що за практикою Європейського суду з прав людини право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. Golder v. the United Kingdom, рішення від 21 лютого 1975 року, серія А, N 18, с. 18, параграф 36), не є
абсолютним; воно може бути обмеженим.
Право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. v. France рішення від 29 липня 1998 року, Reports of Judgment and Decisions 1998-V, с. 1867, параграф 37). (п. 22 рішення Мельник проти України від 26 березня 2006 (Заява N 23436/03)).
Однак, суд звертає увагу, що визнання наведених позивачем причин неповажними не позбавляє позивача повторно звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Оцінюючи доводи наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду, суд вважає, що зазначені позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду не є поважними.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи вищевикладені та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позивач не довів поважності пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправними дій та зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, а тому позов в частині позовних вимог має бути повернутий позивачу.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 122, 123, 124, 126, 131, 169,256,293,295, 297 КАС України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321831, місцезнаходження: 67707, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Військової слави, 14) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування одноразової грошової допомоги у разі звільнення та зобов'язання вчинити певні дії, - повернути заявнику.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст.ст.293,295,297 КАС України, з урахуванням пп. 15.5 п. 15 ч.1 Перехідних положень КАС України, п. 3 Розділу УІ Прикінцеві положення КАС України.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 256 КАС України.
Суддя Л.Р. Юхтенко