Справа № 420/12296/21
28 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Одеського окружного адміністративного суду 15 липня 2021 року надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №287852 від 14 червня 2021 року.
Ухвалою від 20 липня 2021 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
28 липня 2021 року до суду від позивача за вх. №40786/21 надійшла належним чином оформлена позовна заява (у 2-х примірниках).
Ухвалою від 30 липня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вх. №40786/21), відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що зважування транспортного засобу здійснено з порушенням норм чинного законодавства в сфері автомобільного транспорту, акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом не містить в собі достатньої й достовірної доказової інформації, яка може стати підставою для винесення оскаржуваної постанови, та в уповноважених осіб Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки були відсутні законні підстави для винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №287852 від 14 червня 2021 року, а тому вона підлягає скасуванню. Вказує, що зі змісту акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №281356 від 13.05.2021 вбачається, що даний документ не містить характеристик в частині вимірювального та знижувального обладнання при проведенні габаритно-вагового контролю, зокрема, якими саме вагами проводилось зважування транспортного засобу позивача, який відсоток похибки таких ваг і чи враховувався під час зважування сипучий стан вантажу, тощо. Зазначає, що позивач перевозив сипучий вантаж та при здійсненні зважування транспортного засобу з сипучим вантажем, який змінює розподіл навантажень па осі транспортного засобу в русі, результати вимірювання, здійсненні посадовими особами відповідача, не можна вважати достовірними, оскільки такі вимінювання, здійсненні без застосування відповідної Методики, яка б враховувала особливості вантажу, що свідчить про неможливість встановлення достовірного та точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу з відповідним сипучим вантажем. В акті немає жодних доказів того, що габаритно-ваговий контроль позивача було здійснено у спеціально відведених та належно облаштованих для нього місцях, та здійснено на обладнанні, яке відповідає вимогам законодавства. Вказує, що з результатів зважування не вбачається марка та реєстраційний номер причепа, який зважувався, відомості про особу, яка проводила зважування транспортного засобу позивача та її підпис. Зазначає, що на враховуючи те, що на законодавчому рівні не передбачена можливість отримання особою дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 60 Закону «Про автомобільний транспорт» за відсутність такого дозволу.
17 серпня 2021 року до суду від відповідача за вх. №ЕП/22097/21 надійшов відзив, в якому посилаючись на відсутність обов'язку у відповідача під час здійснення габаритно-вагового контролю користуватись методикою, відповідачем зазначено, що оскаржувана постанова є законною та прийнятою з дотриманням вимог чинного законодавства на підставі акту та розрахунку до перевізника - позивача.
Ухвалою суду від 19 серпня 2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача про продовження строку для подачі відзиву та доказів та про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.
20 вересня 2021 року ухвалою суду заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову по справі №420/12296/21 задоволено та зупинено стягнення на підставі постанови Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №287852 від 14 червня 2021 року, яка перебуває на примусовому виконанні у Болградського відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), до набрання законної сили рішенням суду у справі № 420/12296/21.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими доказами, суд встановив наступне.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця з 20.11.2001 та здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 (а.с.19), позивач є власником транспортного засобу спеціалізований вантажний - спеціалізований сідловий тягач-Е марки RENAULT моделі MEGNUM 460.18, за реєстраційним номером НОМЕР_2 .
Також відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с.20), позивач є власником транспортного засобу спеціалізований напівпричіп - спеціалізований Н/ПР-платформа Е марки SHNITZ моделі CARGOBULL, за реєстраційним номером НОМЕР_4 .
13.05.2021 Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки складено акт №281356 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (а.с.26) (далі - Акт), відповідно до якого посадові особи провели перевірку транспортного засобу RENAULT, номерний знак НОМЕР_5 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_1 .
Під час перевірки виявлено порушення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.22.5 ПДР, а саме встановлено навантаження на одиночну вісь 11 т 870 кг при допустимому 11 т., відповідальність за яке передбачена ч.1 абз.14 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
На підставі Акту, Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №287852 від 14.06.2021 (а.с.24), відповідно до якої враховуючи, що ФОП ОСОБА_1 допущено порушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 абз.14 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», постановлено стягнути з нього адміністративно-господарський штраф у розмірі 8500 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України «Про дорожній рух», відповідно до частини 2 статті 29 якого, з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, і за плату, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 р. № 1567 (далі - Порядок № 1567), згідно з пунктами 3, 4 якого державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Пунктом 15 Порядку № 1567 визначено виключний перелік питань, що перевіряється контролюючими особами під час здійснення рейдової перевірки, зокрема, в частині виконання внутрішніх вантажних перевезень перевіряється:
- наявність визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
- виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Пунктом 16 Порядку №1567 передбачена можливість під час рейдової перевірки здійснення габаритно-вагового контролю.
Відповідно до п.20-22 Порядку №1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
У разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.
Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 року «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» (далі - Порядок № 879).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Згідно з підпунктом 4 пункту 2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
У розумінні Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 №1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки (підпункт 3 пункту 2 Порядку № 879).
За змістом пункту 6 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
Відповідно до п. 20 Порядку №879 за результатами точного та/або документального габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.
Згідно з п.21 Порядку №879, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.
Пунктом 26 Порядку №879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.
Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306, встановлено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м., за висотою від поверхні дороги 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь -11 т (для автобусів, тролейбусів 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь -11 т, здвоєні осі -18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Щодо посилань позивача на те, що ним здійснювалось перевезення сипучого вантажу, та що методики його зважування не існує, суд зазначає наступне.
Пунктом 12.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, передбачено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
Крім того, згідно чинного законодавства жодним вітчизняним чи міжнародним нормативним документом не передбачені виключення з Правил дорожнього руху (пункти 2.3а, 2.36; 12.1; 12.5) при перевезенні подільних (в тому числі сипучих) вантажів.
Переміщення ватажу під час руху не є припустимим, оскільки його переміщення спричиняє збільшення динамічної маси транспортного засобу при гальмуванні, а також порушує стійкість транспортного засобу. Вказані негативні переміщення вантажу під час руху можуть призвести до непередбачуваних катастрофічних наслідків та є загрозою для безпеки дорожнього руху.
Таким чином, відповідальність за пакування, навантаження, розміщення вантажу несе перевізник, а тому в усіх випадках нерівномірного навантаження на осі відповідальність за таке навантаження має нести перевізник, як учасник дорожнього руху.
Доводи позивача щодо неналежного проведення габаритно-вагового контролю, зокрема, за відсутності спеціально визначеної методики, є необґрунтованими адже відсутність такої методики не позбавляє спеціально уповноважені органи проводити такий контроль, а посилання позивача на висновки викладені в постановах Верховного Суду у справі № 816/2329/13-а від 12.04.2018, у справі №826/442/13-а від 16.01.2018 та у справі № 821/597/17 від 12.06.2018 року суд не приймає до уваги, оскільки предмет спору у цих справах не є ідентичним, а вимоги позивача до відповідача не є тотожними.
Суд зазначає, що, дійсно, на момент виникнення спірних правовідносин, не була затверджена відповідна методика Мінекономрозвитку, якою мали керуватися органи Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю.
Проте, оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач, суд вважає, що відповідачем правомірно проведений габаритно-ваговий контроль транспортного засобу. Крім того, позивачем не наведено жодних обґрунтувань порушення його права у спірних правовідносинах внаслідок проведення габаритно-вагового контролю без використання методики Мінекономрозвитку.
Наведене узгоджується з подальшим нормативним регулюванням спірних правовідносин, а саме скасування п.19 Порядку №879 Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №671 без визначення необхідності застосування затвердженою Мінекономрозвитку або іншою методикою.
У свою чергу, суд зазначає, що відсутність такої методики не є підставою, яка звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу, та обов'язку по внесенню плати за це.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №819/1381/16.
Щодо доводів позивача, що відповідачем у акті перевірки не наведено характеристик вимірювального та зважувального обладнання суд зазначає, що Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок №1567) та іншими нормами чинного законодавства не встановлено вимоги щодо зазначення в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом такої інформації. При цьому, водій, під час проведення зважування транспортного засобу, не позбавлений права отримати для ознайомлення відповідні документи щодо вагового комплексу і про його періодичну повірку та пересвідчитись у їх відповідності нормам чинного законодавства.
При цьому, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.20, 21 Порядку №1567, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Форма акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначена вищевказаним Порядком №1567 та повинна містити, зокрема, марку, номерний знак, серію і номер свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, яким здійснюється перевезення вантажу та щодо якого здійснювалась перевірка.
При цьому, у п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, наведено визначення терміну габаритно-ваговий контроль - це перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю.
Тобто, у акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом повинна бути інформація як і про транспортний засіб, так і про причеп.
В акті №0065710 від 13.05.2021 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів вбачається, що габаритно-ваговий контроль проводився щодо автомобіля (тягача) RENAULT MEGNUM 460.18 реєстраційний номер НОМЕР_2 та причепа (напівпричепа) SHMITZ реєстраційний номер НОМЕР_6 (а.с.28).
Однак, у акті №281356 від 13.05.2021 відповідачем зазначено лише про тягач RENAULT реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Також у акті №281356 від 13.05.2021 відсутні посилання на результати габаритно-вагового контролю, а саме на довідку про здійснення габаритно-вагового контролю.
Відповідно до п.18 Порядку № 879, за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.
Також, за змістом п.п.4,5 п.4 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 №1007/1207 (далі - Порядок №1007/1207), посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю: видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю; складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30-31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю.
Тобто, з приписів Порядку №879 та Порядку №1007/1207 вбачається, що саме довідка про здійснення габаритно-вагового контролю є підтверджуючим документом щодо результатів здійснення габаритно-вагового контролю.
Форма довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю визначена вищевказаним Порядком №1007/1207 та повинна містити: дату вагового контролю, найменування місце розташування пункту габаритно-вагового контролю, дані водія транспортного засобу, марку, модель реєстраційні номера автомобіля, причепу, тип транспортного засобу, результати вагового контролю, в тому числі навантаження на осі. Вказана довідка підписується посадової особою Укртрансінспекції, що проводила габаритно-ваговий контроль, оператором вагового комплексу, а також скріплюється печаткою.
Однак, у довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0068610 від 13.05.2021 (а.с.30) відсутні прізвище з ініціалами а також підпис оператора вагового комплексу, та така довідка не скріплена печаткою вагового комплексу.
Суд зазначає, що оператор вагового комплексу, маючи відповідну кваліфікацію, є тією особою, яка безпосередньо здійснює зважування транспортного засобу і засвідчує результати зважування власним підписом.
Таким чином, довідка про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0068610 від 13.05.2021 оформлена з порушенням вимог, передбачених Порядком №1007/1207.
Отже, відповідач не надав до суду достатніх та беззаперечних доказів та не навів доводів, що підтверджують наявність з боку позивача порушень, на підставі яких прийнято оскаржувану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу.
При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 року по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №287852 від 14 червня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_7 ).
Відповідач - Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки (вул.Успенська, буд.4, м. Одеса, 65014).
Суддя Вовченко O.A.