Справа № 420/13013/21
28 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04377693; вул. Богдана Хмельницького, 3, с. Великий Дальник, Біляївський район, Одеська область, 67668) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
26 липня 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області, у якій представник позивача просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області Десятої сесії восьмого скликання від 26 лютого 2021 року №114-VIII «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», в частині відмови гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства;
зобов'язати Великодальницьку сільську раду Біляївського району Одеської області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, що виділена на викопіюванні (Місцезнаходження: Район: Одеський (раніше Біляївський) КОАТУУ: 5121081400 Зона: 01 Квартал: 003; знаходиться в районі та поміж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121081400:01:003:0332, 5121081400:01:003:0017, 5121081400:01:003:0019, 5121081400:01:003:0401, 5121081400:01:003:0211), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Великодальницької сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Одеського (раніше Біляївського) району Одеської області.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/13013/21 о 12:06:11 розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в порядку ст.262 КАС України.
08.09.2021 року за вх.№ЕП/24115/21 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
09.06.2021 року за вх.№ЕП/15770/21 від представника позивача надійшла заява про стягнення судових витрат.
13.09.2021 року за вх.№ЕП/24503/21 від представника позивача надійшла заява про стягнення судових витрат у сумі 5500грн. додатково до заявлених у позові 23500грн.
В обґрунтування вимог позову та у відповіді на відзив представник позивача вказує, що виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України і законодавство не передбачає права суб'єкта владних повноважень при розгляді питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність відступати від положень вказаної норми.
Крім цього, у встановленому ЗК України порядку клопотання позивача розглянуто не було, оскільки за результатом розгляду клопотання прийнято рішення з пропуском строку розгляду клопотання.
У відзиві на позовну заяву представник Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області вказує, що клопотання позивача було розглянуто в межах встановленого ЗК України місячного строку. У відзиві вказано, що діючим законодавством встановлена пряма заборона щодо розпорядження землями колишніх сільськогосподарських підприємств до 1 січня 2021 року. Переважне право на отримання земельних ділянок колишніх сільськогосподарських підприємств мають власники земельних часток (паїв) та саме за їх спільним рішенням здійснюється розподіл земельних ділянок. Орган місцевого самоврядування може розпоряджатися тільки земельними ділянками після 1 січня 2025 р. у разі визнання земельних ділянок безхазяйними у судовому порядку. У зв'язку з цим відмова органу місцевого самоврядування була обґрунтованою та з підстав, що передбачені ч.7.ст.118 Земельного кодексу України.
Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
22.12.2020 року ОСОБА_1 було подано до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області (що діє від імені Великодальницької сільської об'єднаної територіальної громади Біляївського району Одеської області) клопотання, у якому відповідно до вимог ст.ст.3, 8, 14, 68 Конституції України, ст.ст.79-1 ч.5, 84 ч.1, 118, 121, 122 ч.1 Земельного кодексу України, ст. 14-1 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10.07.2018 року №2498-VIII, де позивач просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, що виділена на викопіюванні (Місцезнаходження: Район: Одеський (раніше Біляївський) КОАТУУ: 5121081400 Зона: 01 Квартал: 003; знаходиться в районі та поміж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121081400:01:003:0332, 5121081400:01:003:0017, 5121081400:01:003:0019, 5121081400:01:003:0401, 5121081400:01:003:0211), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Великодальницької сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Одеського (раніше Біляївського) району Одеської області.
Клопотання від 22.12.2020 року направлялись Укрпоштою в той же день, відправленню було присвоєно трек номер: 6502200031501. Відповідач не заперечує обставину отримання цього клопотання 31.12.2020р.
Рішенням Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області Десятої сесії восьмого скликання від 26 лютого 2021 року №114-VIII «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, оскільки згідно наданого графічного матеріалу бажаного місця розташування земельна ділянка включена до Державного акту на право колективної власності колишнього КСП «Дружба», який не скасовано та є земельною часткою (паєм).
Вважаючи вказане рішення протиправним, а своє право на безоплатне отримання землі у власність - порушеним, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ін.
Частиною 3 ст. 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно п. "б" ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст.ст. 118, 122, 123 ЗК України.
Частиною 1 ст.116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).
За приписами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Положеннями ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ст. 83 Земельного Кодексу України від 25.10.2001р. №2768-ІІІ (далі - ЗК України), землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають:
а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Згідно з п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.09.2012р.№5245- VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 27.05.1997р. №280/97-ВР, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п.п. "а", "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Таким чином, ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, отримавши заяву (клопотання) позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, відповідач, згідно з статтею 118 ЗК України, повинен був у місячний строк дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.
Натомість, відповідач за результатами розгляду клопотання від 22.12.2020р. позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність прийняв рішення із пропуском встановленого ЗК України строку, а саме 26.02.2021 року, що ним не спростовано.
Ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів ст. 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Таким чином, всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Така правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 р. по справі №440/793/19.
За приписами ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 р. по справі №440/793/19 зроблено висновок, що обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону №280/97-ВР.
Суд звертає увагу, що відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, адже, на його думку згідно наданого графічного матеріалу бажаного місця розташування земельні ділянки включені до Державного акту на право колективної власності колишнього КСП «Дружба», який не скасовано та є земельною часткою (паєм).
Суд зазначає, що КСП «Дружба» вже не існує; відповідно до Закону України від 19 серпня 2018 року №2498- VIII, розпорядження колективними землями з 01.01.2019 року перейшло до органів місцевого самоврядування; сертифікати чи Державні акти на право власності на вказану земельну ділянку відсутні, а отже земельна ділянка є вільною та може бути відведена позивачу за наявності клопотання останнього про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Норми Земельного кодексу України не визначають вказані відповідачем обставини у якості підстав для відмови у наданні дозволу.
Згідно позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 27 березня 2018 року у справі № 463/3375/15-а про те, що надання чи відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не тягне за собою юридичних наслідків для позивача, а є лише певним етапом у процесі передачі земельної ділянки у користування, реалізація якого може бути здійснена лише після затвердження розробленої документації із землеустрою. З метою захисту порушеного права та одержання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивач звертається до суду.
У зв'язку з викладеним, наявні підстави визнати протиправним та скасувати рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області Десятої сесії восьмого скликання від 26 лютого 2021 року №114-VIII «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», в частині відмови гр. ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним в обставинах даної справи способом захисту буде зобов'язання Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області повторно розглянути клопотання від 22.12.2020 року про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, що виділена на викопіюванні (Місцезнаходження: Район: Одеський (раніше Біляївський) КОАТУУ: 5121081400 Зона: 01 Квартал: 003; знаходиться в районі та поміж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121081400:01:003:0332, 5121081400:01:003:0017, 5121081400:01:003:0019, 5121081400:01:003:0401, 5121081400:01:003:0211), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Великодальницької сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Одеського (раніше Біляївського) району Одеської області та прийняти рішення згідно ст.118 ЗК України з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
У задоволенні вимог про зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою суд відмовляє як заявлених передчасно.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа "РуїзТоріха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 908 гривень, згідно квитанції №83878 від 17 липня 2021 року, який підлягає відшкодуванню (а.с.10) позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, оскільки сплачений за однією вимогою немайнового характеру.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.
Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.2-4 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що 02.05.2020 року позивачем та адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем укладено договір №1/29 про надання правової допомоги (а.с.38).
Пунктом 3 вказаного Договору встановлена вартість надання окремих юридичних послуг.
Згідно Додатку №1 до Договору (Акт прийому-передачі) адвокатом виконано наступні роботи:
Зустріч та усна консультація з клієнтом - 1000 грн.;
Складання та підготовка клопотання від 22.12.2020 року - 6000 грн.;
Написання позовної заяви - 15000 грн.;
Написання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження - 1500 грн.
За даними прибуткового касового ордеру №1/29-1 кошти у сумі 23500 грн. позивачем сплачені адвокату Ковальчуку О.М. (а.с.31).
Крім того, додатково заявлено до розподілу між сторонами витрат на правничу допомогу у сумі 5500грн. (заява від 13.09.2021р.), отже загальна сума заявлених до розподілу витрат складає 29000грн.
Відповідно до ч.ч.1,7, 9 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. В адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно ч.5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач заперечує проти покладення на нього витрат на адвоката, посилаючись на завищення вартості послуг, а також той факт, що у провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває ще аналогічні справи, процесуальні документи в яких є ідентичними, втім вартість послуг є такою ж високою.
Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача було складено та подано позов та подано процесуальні клопотання, 08.09.2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
Згідно висновку Верховного Суду, висвітленого у Постанові від 15.05.2018 року у справі №821/1594/17, "розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги".
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Суд погоджується з наявністю фактичного понесення витрат, проте в рамках розгляду даної справи відсутні документальні підтвердження надання окремих видів юридичних послуг. Так, складання запитів та клопотань до сільської ради відбулось до виникнення спору, а тому такі послуги не можуть вважатись пов'язаними із судовим розглядом даної справи безпосередньо.
Суд також звертає увагу, що вартість послуг зі складання позовної заяви з урахуванням предмета спору та її немайнового характеру, є завищеною, тому визначає їх вартість для цілей розподілу у сумі 6000грн., включивши витрати за послугою складання позовної заяви, зменшивши ці витрати до 4000грн. (15000грн. є неспівмірною вартістю на думку суду), а також витрати на послугу зі складання відповіді на відзив - 2000грн. (аналогічно зі зменшенням цих витрат, визначених у сумі 4000грн.).
Таким чином, з урахуванням встановлених ч.9 ст.139 КАС України вимог, суд вважає, що стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 6000,00 грн. за складання позовної заяви та відповіді на відзив.
Решту витрат на правничу допомогу адвоката суд покладає на позивача на підставі ч.9 ст.139 КАС України, врахувавши, що їх розмір не є обґрунтованим та пропорційним, а також частково не пов'язаний безпосередньо із розглядом справи.
Керуючись ст. ст. 134, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04377693; вул. Богдана Хмельницького, 3, с. Великий Дальник, Біляївський район, Одеська область, 67668) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області Десятої сесії восьмого скликання від 26 лютого 2021 року №114-VIII «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», в частині відмови гр. ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язати Великодальницьку сільську раду Біляївського району Одеської області повторно розглянути клопотання від 22.12.2020 року про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, що виділена на викопіюванні (Місцезнаходження: Район: Одеський (раніше Біляївський) КОАТУУ: 5121081400 Зона: 01 Квартал: 003; знаходиться в районі та поміж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121081400:01:003:0332, 5121081400:01:003:0017, 5121081400:01:003:0019, 5121081400:01:003:0401, 5121081400:01:003:0211), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Великодальницької сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Одеського (раніше Біляївського) району Одеської області та прийняти рішення згідно ст.118 ЗК України з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04377693) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000 (шість тисяч)грн. 00коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне рішення складено та підписано 28.09.2021р. у зв'язку із перебуванням судді у відпустці 27.09.2021р.
Суддя М.М. Аракелян