27 вересня 2021 р. № 400/5678/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагаря В.С. за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Департамента праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001,
про:визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про визнання протиправними дії щодо невиплати у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі передбаченому ч. 4 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_3 є членом сім'ї загиблого учасника бойових дій, у зв'язку з чим їй призначено щорічну разову грошову допомогу відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивачці у квітні 2021 року нараховано лише 966,00 грн., однак з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10рп/2008 позивачу належало нарахувати та виплатити 8845,00 грн, отже виплата здійснена в неповному обсязі. Позивач зверталася з вказаного питання до відповідача, однак вказане не мало наслідком позитивного результату.
Ухвалою суду від 22.07.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд,
ОСОБА_3 є неповнолітньою дитиною військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби та має право на пільги встановлені ст. 15 Закону України від 22.10.993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в тому числі і на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1 виданого 09.10.2015 року, наявною в матеріалах справи.
У квітні 2021 ОСОБА_3 отримала разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік в розмірі 966,00 грн.
У подальшому позивач звернулася до відповідача із заявою про нарахування і виплату недоплаченої суми разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році, встановленої статтею 15 Закону України від 22.10.993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, проте отримала відповідь, що їй виплачена вказана грошова допомога у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №325, а тому її розмір не підлягає перерахунку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII).
01 січня 1999 року набрав чинності Закон № 367-ХІV, яким статтю 15 доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком".
Підпунктом "б" підпункту 4 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 15 Закону № 3551-XII, яка стала частиною п'ятою, викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружилися вдруге, та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Тобто, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 15 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3551-XII фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетний кодекс України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13,14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 15 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові № 112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, здійснюється у розмірі 900,00 гривень (підпункт 1 пункту 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 15 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова № 112.
Виходячи із визначених у частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, у 2020 році слід застосовувати не Постанову № 112, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році повинна виплачуватися членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 15 Закону №3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV.
Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
У судових рішеннях Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20 висловлена правова позиція про те, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги; відмова відповідача в перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом № 3551-ХІІ, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном; доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України", заява № 63134/00).
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, висновків Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення взаємопов'язаних позовних вимог у спосіб визнання протиправними дії відповідача щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком кожній та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком кожній, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Задоволення позовних вимог у такий спосіб відповідає способу захисту порушеного права, застосованому Верховним Судом у рішенні від 29 вересня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20.
Стосовно вимоги про зобов'язання відповідача здійснити виплату недоплаченої грошової допомоги у розмірі 7879,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зі змісту наведеної норми слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Зважаючи на те, що на час розгляду цієї справи щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2021 рік позивачу не нарахована у належному розмірі, то вимога зобов'язання виплатити встановлену позивачем суму 7879,00 грн. є передчасною та задоволенню не підлягає.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо зобов'язання відповідача подати звіт щодо виконання судового рішення відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд зазначає, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Беручи до уваги викладене, та з урахуванням того, що встановлення судового контролю є правом суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю.
Поряд з цим слід указати, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Щодо вимоги відповідно до ч.2 ст.371 КАС України допустити до негайного виконання рішення, суд зазначає.
Згідно з пунктом першим ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
На думку суду, у пункті першому ч. 1 ст. 371 КАС України йде мова про негайне виконання стягнення пенсій, інших періодичних платежів у разі позбавлення осіб пенсій або виплат. Інститут негайного виконання стягнення пенсій та інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів за один місяць у такому разі виконує функцію запобіжника позбавлення особи засобів існування на час вирішення юридичного спору, однак ст.371 КАС України не передбачає стягнення всієї недоплаченої суми виплат або платежів за певний період часу однією сумою.
Натомість спірні правовідносини між сторонами у цій справі полягають не у позбавленні позивача грошових коштів як засобу існування. У цьому випадку існує лише спір щодо відмови у зарахуванні періоду попередньої служби для перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги.
На підставі зазначеного суд не вбачає підстав для застосування пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України та негайного виконання судового рішення у цій справі.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246 263, 295 КАС України, суд, -
1.Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 03194499) задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 03194499) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, за 2021 рік.
3. Зобов'язати Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 03194499) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, за 2021 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст. ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя В. С. Брагар