справа №380/9771/21
про залишення позовної заяви без розгляду
28 вересня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати у ОСОБА_2 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні останнього у запас та виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 26.02.2021 року;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 31 253 грн. 58 коп. (тридцять одна тисяча двісті п'ятдесят три гривні п'ятдесят вісім копійок) за весь час затримки розрахунку при звільненні з 26.02.2021 по день фактичного розрахунку 29.04.2021.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №43 від 26.02.2021 його виключено із списків особового складу з 26.02.2021. При виключенні зі списків особового складу відповідач не провів позивачу виплату компенсації за нетримане речове майно. Лише 29.04.2021, через два місяці після виключення із списків військової частини, на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти в розмірі 31 583,98 грн. Отже, станом на дату виключення із списків особового складу 26.02.2021 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 29.04.2021, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Тому період з 26.02.2021 по 29.04.2021 року включно вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні.
Від відповідача відзив на позовну заяву на адресу суду не надходив.
Ухвалою судді від 19.07.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив таке.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2021 №43 ОСОБА_1 , звільненого з військової служби за підпунктом «а» пункту 61 (у запас Служби безпеки України), підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 26.02.2021 виключено із списків особового складу.
Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби військовою частиною не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено компенсацію за неотримане речове майно.
Однак, 29.04.2021 відповідачем на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти в розмірі 31 110,22 грн (31 583,98 * 1,5% = 473,76 грн (військовий збір)), що підтверджується довідкою військової частини №2188 від 24.05.2021.
Позивач вважає, що оскільки виплата компенсації за неотримане речове майно у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон України №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п. 2, 4 ст.9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частина 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (в редакції на час виключення позивача зі списків) передбачала, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Разом з тим, згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Частина друга статті 233 КЗпП України передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин можна дійти висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини другої статті 233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 30 січня 2019 року по справі №910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про те, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належить йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а середній заробіток стягується за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
При цьому, юридично значимими обставинами в межах спірних правовідносин є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Встановлюючи своєчасність розрахунку з позивачем при звільненні (виплата компенсації за нетримане речове майно), суд зазначає, що позивача звільнено із військової служби і виключено зі списків особового складу 26.02.2021, а остаточний розрахунок з позивачем було проведено 29.04.2021, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 №2188 від 24.05.2021, і цей факт визнається позивачем.
Тобто, днем фактичного розрахунку з позивачем, є 29.04.2021 і саме з цього дня, на думку суду, необхідно обчислювати строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до суду з вимогою в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату компенсації за неотримане речове майно) звернувся лише 11.06.2021 року, тобто пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.003695.
У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач вказує на те, що про факт проведення остаточного розрахунку дізнався лише 24.05.2021 з відповіді на адвокатський запит. При цьому, зазначає, що компенсація вартості за неотримане речове майно є лише однією з належних до виплати позивачу сум, а на картковий рахунок позивача надходили різні суми коштів з однаковою вказівкою в призначенні платежу «заробітна плата», тому лише після отримання відповіді від 24.05.2021 він дізнався про факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд, такі твердження позивача до уваги не бере, оскільки позивачу було відомо, що розмір компенсації вартості за неотримане речове майно становить 31 583,98 грн і саме 29.04.2021 кошти в такій сумі нараховано на картковий рахунок позивача.
Згідно з положень п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості за несвоєчасний розрахунок при звільненні слід залишити без розгляду, у зв'язку з пропуском строків звернення до суду, як передбачено п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості за несвоєчасний розрахунок при звільненні - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна