Іменем України
29 вересня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4106/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Приватного підприємства "Будівельник-Ран" до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,
04 серпня 2021 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного підприємства "Будівельник-Ран" (далі - позивач) до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови № СМУ1023/1105/АВ/П/ПТ/СПТД-ФС від 20 травня 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13 липня 2021 року позивачем отримано поштою лист з постановою Рубіжанського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження № 66044492 від 09 липня 2021 року про стягнення з підприємства на користь Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (далі - відповідач) штрафу у розмірі 60000,00 грн, згідно з постановою № СМУ 1023/1105/АВ/П/ПТ/СПТД-ФС від 20 травня 2021 року.
14 липня 2021 року представника позивача ознайомлено з матеріалами виконавчого провадження та зроблено фотокопію постанови відповідача про накладення штрафу.
Позивач не згоден із зазначеною постановою № СМУ 1023/1105/АВ/П/ПТ/СПТД-ФС від 20 травня 2021 року, вважає її незаконною через безпідставність і необґрунтованість.
Зазначає, що найманий працівник ОСОБА_1 правомірно виконував роботи на умовах цивільно-правового договору, а інспектор безпідставно визначив його як такий, що містить ознаки трудового договору, чим перевищив свої повноваження.
Вказує на те, що відповідач не направляв на адресу позивача оскаржувану постанову.
13 вересня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) відповідачем надано відзив на позовну заяву (арк. спр. 61-64), в якому зазначено, що за результатами аналізу інформації Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 11 березня 2021 року № 1200-010403-5/5776 щодо застрахованих осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами у одного страхувальника більше року, Міжрегіональним управлінням винесено Наказ від 19 квітня 2021 року № 609 «Про проведення позапланового заходу контролю у формі інспекційного відвідування приватного підприємства «Будівельник - Ран» (далі - наказ) у період з 21 квітня 2021 року по 06 травня 2021 року та видано направлення на проведення інспекційного відвідування від 19 квітня 2021 року № 150/4.5.
Під час інспекційного відвідування посадовими особами відповідача планувалося перевірити додержання позивачем законодавства про працю в частині фактичного допуску працівника (ів) до роботи без оформлення трудового договору.
На виконання вказаного наказу посадовою особою Міжрегіонального управління 21 квітня 2021 року розпочато проведення інспекційного відвідування ПП «Будівельник-Ран». Цього ж дня інспектором праці складено вимогу про надання документів від 21 квітня 2021 року № СМУ1023/1105/НД, якою зобов'язано позивача надати інспектору праці відповідні документи у строк до 10.00 год 27 квітня 2021 року.
Вимогу про надання документів та направлення на проведення інспекційного відвідування відправлено позивачу поштовим відправленням з описом вкладення 22 квітня 2021 року № 9312002287298.
27 квітня 2021 року інспектор праці отримала документи, які витребовувались вимогою.
30 квітня 2021 року інспектором праці складено Акт за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, праці, зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснення державного гірничого нагляду (далі-Акт) № СМУ1023/1105/АВ від 30 квітня 2021 року, який був отриманий та підписаний директором підприємства ОСОБА_4
11 травня 2021 року, у відповідності до Порядку № 823, інспектором праці складено припис про усунення виявлених порушень № СМУ 1023/1105/АВ/П.
11 травня 2021 року керівнику ПП «Будівельник - Ран» надіслано повідомлення про дату одержання документів від 11 травня 2021 року № Л/497.
Припис та повідомлення про дату одержання документів були направлені на адресу позивача поштовим відправленням Укрпошти з описом вкладення № 9310600833911 від 11 травня 2021 року.
Згідно із вимогами п.п. 2 і 4 Порядку № 509 керівником Міжрегіонального управління розглянута справа та винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № СМУ1023/1105/АВ/П/ПТ/СПТД-ФС від 20 травня 2021 року, якою на позивача накладено штрафу у розмірі 60000,00 грн. Зазначена постанова надіслана поштовим відправленням з описом вкладення № 9312002404600 та згідно рекомендованого повідомлення зазначений лист отримав ОСОБА_2 за довіреністю.
На момент інспекційного відвідування у ПП «Будівельник - ран» працює 1 найманий працівник, головний бухгалтер. Відповідно до штатного розпису ПП «Будівельник-ран» на 2021 рік затверджено 4 одиниці: директор, головний бухгалтер, менеджер, водій автотранспортних засобів.
04 січня 2021 року між ПП «Будівельник-ран» та ОСОБА_1 (далі - виконавець) укладено договір про надання послуг зі строком дії з 04 січня 2021 року по 31 березня 2021 року. Надання послуг визначено у пункті 1.1. У відповідності до цього договору виконавець зобов'язується виконати за завданням замовника такі послуги: дотримуватись правил перевезення вантажів, приймати товар зі складу відповідно до супровідних документів, перевіряти цілісність упаковки продукції, видавати і здавати товар за встановленим порядком, оформляти необхідні документи відповідно до інструкцій, отриманих від керівництва. Особисто брати участь і контролювати наповнення упаковки (якщо вона порушена). Перевіряти після завантаження відповідної продукції в автомобілі з даними в накладній, про невідповідність негайно повідомляти керівництву.
Пункт 2.1 за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві її ціну в розмірі 6000,00 грн. Також розмір винагороди збігається з розміром мінімальної заробітної плати.
Пункт 2.2 оплата за виконані послуги здійснюється не пізніше з дня прийняття замовником роботи.
Були надані акти здачі-приймання робіт (надання послуг): № 1 від 31 січня 2021 року, № 1 від 28 лютого 2021 року, № 1 від 31 березня 2021 року, в яких найменування робіт і послуг визначені: виконані роботи в січні (лютому, березні) 2021 року, згідно Цивільно-правового договору підряду № бн від 04 січня 2021 року у кількості 1, вартість з урахуванням податків і зборів 6000 грн.
З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими.
24 вересня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) представником позивача надано відповідь на відзив (арк. спр. 139).
Правом на подання заперечення на відповіді на відзив відповідач не скористався.
Судом вчинено такі процесуальні дії:
Ухвалою суду від 04 серпня 2021 року заяву про забезпечення позову повернуто без розгляду (арк. спр. 21).
Ухвалою від 09 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 23).
Ухвалою від 10 серпня 2021 року заяву про забезпечення позову задоволено частково, забезпечено позов шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні ВП №66044492 на підставі виконавчого документа - постанови Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № СМУ1023/1105/АВ/П/ПТ/СПТД-ФС від 20 травня 2021 року, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 360/4106/21 за позовом Приватного підприємства "Будівельник-Ран" до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування постанови; у задоволенні заяви в іншій частині відмовлено (арк. спр. 34-36).
Ухвалою від 25 серпня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 44-45).
Ухвалою від 02 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову (арк. спр. 54-56).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
Приватне підприємство "Будівельник-Ран" (ідентифікаційний код 33164267, місцезнаходження: 93000, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Менделєєва, буд. 12) є юридичною особою, зареєстровано 28 вересня 2004 року, основним видом діяльності якого є 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (арк. спр. 4).
Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці (ідентифікаційний код 43866127, місцезнаходження: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф'єва, буд. 82) зареєстровано як юридична особа - орган державної влади, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (арк. спр. 135-136).
11 березня 2021 року на адресу відповідача за вхідним номером 476/Л надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 11 березня 2021 року № 1200-010403/5/5776 з інформацією щодо застрахованих осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами у одного страхувальника більше року за даними звітів станом на 01 січня 2021 року, серед якої зазначено, зокрема, що на ПП «Будівельник-Ран» працює одна особа без оформлення трудового договору (арк. спр. 65).
За результатами аналізу інформації Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 11 березня 2021 року № 1200-010403-5/5776 щодо застрахованих осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами у одного страхувальника більше року, Міжрегіональним управлінням винесено наказ від 19 квітня 2021 року № 609 «Про проведення позапланового заходу контролю у формі інспекційного відвідування приватного підприємства «Будівельник - Ран» (далі - Наказ) у період з 21 квітня 2021 року по 06 травня 2021 року (арк. спр. 66).
На підставі вказаного наказу інспектору відділу контроля ОСОБА_3 видано направлення на проведення інспекційного відвідування від 19 квітня 2021 року № 150/4.5, предметом інспекційного відвідування визначено додержання законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин (арк. спр. 15, 67).
Інспектором Башинською О.В. винесено Вимогу про надання документів від 21 квітня 2021 року № СМУ1023/1105/НД, якою зобов'язано позивача надати інспектору праці відповідні документи у строк до 10.00 год 27 квітня 2021 року (арк. спр. 68).
Вимогу та направлення на проведення інспекційного відвідування відправлено позивачу поштовим відправленням з описом вкладення 22 квітня 2021 року (арк. спр. 69).
30 квітня 2021 року ОСОБА_3 складено акт від № СМУ1023/1105/АВ за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах праці, який отриманий та підписаний директором ПП "Будівельник-Ран" ОСОБА_4 без заперечень (арк. спр. 8-12, 70-74).
Зі змісту акту від 30 квітня 2021 року № СМУ1023/1105/АВ встановлено, що відповідачем виявлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) частина перша статті 21 КЗпП, частина третя статті 24 КЗпП.
11 травня 2021 року інспектором праці складено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № СМУ 1023/1105/АВ/П (арк. спр. 13-14, 75-76).
11 травня 2021 року відповідачем надіслано позивачу повідомлення про дату одержання документів від 11 травня 2021 року № Л/497 та припис № СМУ 1023/1105/АВ/П від 11 травня 2021 року (арк. спр. 77, 78)
За результатами розгляду справи заступником начальника Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці Мартинюк М.М. 20 травня 2021 року винесено постанову про накладення штрафу за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) № СМУ1023/1105/АВ/П/ПТ/СПТД-ФС (арк. спр. 79-80), один примірник якої надіслано позивачу поштовим відправленням з описом вкладення № 9312002404600 20 травня 2021 року (арк. спр. 81) та згідно рекомендованого повідомлення зазначений лист отримав ОСОБА_2 за довіреністю (арк. спр. 81 зв.б.).
Позивачем надано відповідачу копію штатного розпису на 2021 рік, відповідно до якого у ПП "Будівельник-Ран" передбачено посаду директора, посаду головного бухгалтера, менеджера та 0,5 штатних одиниць водія автотранспортних засобів (арк. спр. 133).
В межах спірних правовідносин судом встановлено, що між Приватним підприємством "Будівельник-Ран" (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець) укладено договори про надання послуг б/н від 01 січня 2020 року (на строк з 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року), від 01 квітня 2020 року (на строк з 01 по 30 квітня 2020 року), від 01 травня 2020 року (на строк з 01 травня 2020 року по 31 липня 2020 року), від 03 серпня 2020 року (на строк з 03 серпня 2020 року по 30 вересня 2020 року), від 01 жовтня 2020 року (на строк з 01 жовтня 2020 року до 31 грудня 2020 року) та від 04 січня 2021 року (на строк 04 січня 2021 року до 31 березня 2021 року), згідно з якими (пункт 1.1) виконавець зобов'язується виконати за завданням замовника наступні послуги: Дотримуватись правил перевезення вантажів, приймати товар зі складу відповідно до супровідних документів, перевіряти цілісність упаковки продукції, видавати і здавати товар за встановленим порядком, оформляти необхідні документи відповідно до інструкцій, отриманих від керівництва. Особисто брати участь і контролювати наповнення упаковки (якщо вона порушена). Перевіряти після завантаження відповідної продукції в автомобілі з даними в накладній, про невідповідність негайно повідомляти керівництву.
Відповідно до пункту 2.1 Договорів за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві її ціну в розмірі мінімальної заробітної плати 4723,00 грн (договори за 2020 рік) та 6000,00 грн (договір за 2021 рік).
Згідно з пунктом 2.2 договорів оплата за виконані послуги здійснюється не пізніше з дня прийняття замовником роботи (арк. спр. 95 зв.б., 111-112, 114-115, 119-120, 123-124, 128-129).
На підтвердження виконання ОСОБА_1 робіт за вищевказаними договорами надано копії актів здачі-приймання робіт за кожен місяць за період з січня 2020 року по березень 2021 року, які мають ідентичний перелік виконаних робіт (арк. спр. 108-110, 113, 116-118, 121-122, 125-127, 130-132).
Вказані акти приймання-передачі виконаних робіт відрізняються один від одного виключно датою складання та посилання на договір.
Звіти Приватного підприємства "Будівельник-Ран" про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період січень-лютий, травень-липень, жовтень - грудень 2020 року містять інформацію про щомісячно нараховані ОСОБА_1 кошти з відміткою про те, що вказані суми сплачено як винагорода за договорами цивільно-правового характеру, трудова книжка на підприємстві відсутня, а також зазначено про те, що ОСОБА_1 відпрацював звітний місяць повністю (арк. спр. 82-94, 96-107).
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1).
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Згідно із статтею 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення № 96), визначено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
За приписами пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань:
здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (п.п. 6);
здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування (підпункт 9).
Повноваження, права та обов'язки державних інспекторів Держпраці та територіальних державних управлінь визначені, крім загальних законів, конвенціями Міжнародної організації праці (далі - МОП), ратифікованих Законами України від 08 вересня 2004 року № 1985-IV "Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі" та від 08 вересня 2004 року № 1986-IV "Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві" (далі - Конвенція № 81 та Конвенція № 129).
Зазначені конвенції мають пріоритетне значення, оскільки: статтею 15 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" визначено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права; згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства; статтею 8-1 КЗпП України визначено, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
Відповідно до статті 16 Конвенції № 81 інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом № 877-V, дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною п'ятою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, державного контролю за додержанням законодавства у сфері моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин дванадцятої - чотирнадцятої статті 4, частини одинадцятої статті 4-1, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої, шостої та десятої статті 7, статей 9, 10, 12, 19, 20, 21 цього Закону (частина шоста статті 2 Закону № 877-V).
Частиною четвертою статті 4 Закону № 877-V визначено, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.
За змістом абзацу третього статті 1 Закону № 877-V заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Підстави для здійснення позапланових заходів передбачені частиною першою статті 6 Закону № 877-V.
Частиною другою статті 6 Закону № 877-V закріплено, що проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону.
Суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю) (частина третя статті 6 Закону № 877-V).
Згідно з частиною четвертою статті 6 Закону № 877-V строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - двох робочих днів. Продовження строку здійснення позапланового заходу не допускається.
З огляду на положення частин п'ятої, шостої статті 2 Закону № 877-V відповідач при проведенні заходів державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин у формі інспекційних відвідувань має забезпечити виключно дотримання вимог частини третьої статті 6 Закону № 877-V щодо ознайомлення суб'єкта господарювання з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю). Вимоги, передбачені частиною першою, другою та четвертою статті 6 Закону № 877-V, для відповідача при проведенні заходів державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин у формі інспекційних відвідувань не є обов'язковими.
Згідно із частиною першою статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 265 КЗпП України визначено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Відповідальність за порушення законодавства про працю регламентовано статтею 265 КЗпП України, частиною першою якої передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (пункт 2 частини другої статті 265 КЗпП України).
Згідно із частиною четвертою статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, відповідно до частини сьомої статті 265 КЗпП України сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.
Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року (далі - Порядок № 823), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 року №1986-IV, та Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон).
Заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю, крім заходів з питань виявлення неоформлених трудових відносин, здійснюються відповідно до вимог Закону та з урахуванням пунктів 2-4 цього Порядку (абзац другий пункту 1 Порядку № 823).
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Заходи контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються інспекторами праці виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад) у формі, визначеній абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 2 Порядку № 823).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 823 інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження) та які пройшли перевірку знань у порядку, визначеному Мінекономіки. Контрольні повноваження інспектора праці підтверджуються службовим посвідченням встановленої Мінекономіки форми, що видається Держпраці та її територіальними органами.
Відповідно до підпункту 6 пункту 5 Порядку № 823 інспекційні відвідування проводяться: за інформацією: Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року.
Отже, за нормами Порядку 823 інформація Пенсійного фонду України та його територіальних органів про працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року, є окремою та самостійною підставою для здійснення інспекційних відвідувань, передбаченою підпунктом 6 пункт 5.
Пунктом 8 Порядку № 823 визначено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об'єкта відвідування (за його наявності).
Пунктом 9 Порядку № 823 встановлено, що тривалість інспекційного відвідування не може перевищувати 10 робочих днів.
Інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно мають право, зокрема: під час проведення інспекційних відвідувань за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, без попереднього повідомлення о будь-якій годині доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги (підпункти 1, 2 пункту 10 Порядку № 823).
Пунктом 11 Порядку № 823 передбачено, що вимога інспектора праці про надання об'єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій або витягів з документів, пояснень, доступу до всіх видів приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов'язковою для виконання.
Згідно з пунктом 16 Порядку № 823 за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об'єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування. Другий примірник акта залишається в інспектора праці (пункт 17 Порядку № 823).
Відповідно до пункту 18 Порядку № 823 якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 823 припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування.
Пунктом 21 Порядку № 823 передбачено, що припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. Припис складається у двох примірниках, що підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування, та об'єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник припису залишається в об'єкта відвідування.
Згідно з пунктом 23 Порядку № 823 у разі відмови об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи від підписання або у разі неможливості особистого вручення акта та/або припису акт та припис складаються одночасно у трьох примірниках. У разі відмови об'єкта відвідування підписати акт інспектор праці вносить до такого акта відповідний запис. Два примірники акта та припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об'єкту відвідування за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, рекомендованим листом з описом документів у ньому та повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування. Об'єкт відвідування зобов'язаний повернути інспектору праці нарочно або поштовим відправленням з описом вкладення підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання. У разі ненадходження протягом семи робочих днів після дня відправлення об'єкту відвідування підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об'єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до пункту 24 Порядку № 823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об'єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування (пункт 25 Порядку № 823).
Таким чином, аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що інспекційне відвідування є формою державного контролю за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача, та яке проводиться на підставі наказу та направлення тривалістю не більше 10 робочих днів. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи до притягнення об'єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.
У свою чергу, інспекційне відвідування здійснюється без попереднього повідомлення об'єкта відвідування. Службове посвідчення інспектор праці пред'являє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі під час інспекційного відвідування.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частини третя та четверта статті 265 КЗпП України).
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 509 справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб'єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п'ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Згідно з абзацами першим, другим пункту 4 Порядку № 509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка (абзац третій пункту 4 Порядку № 509).
Визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є встановлення наявності чи відсутності трудових відносин між позивачем та ОСОБА_1 .
Згідно з концепцією прихованого працевлаштування (deemed employment), яка знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудове правовідношення № 198 (далі - Рекомендації) МОП, держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах, або іншими засобами, конкретних ознак існування трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються "підпорядкованість" та "залежність".
У пункті 13 Рекомендацій "підпорядкованість" проявляється, якщо робота:
1. виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони;
2. передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства;
3. виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи;
4. виконується працівником особисто;
5. виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила;
6. має характерну тривалість/продовжуваність;
7. вимагає особисту присутність працівника;
8. передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.
При встановленні трудових відносин за допомогою критерію "залежності" беруться до уваги такі елементи:
1. періодичність виплати винагороди працівнику;
2. той факт, що така винагорода являється єдиним або основним джерелом доходів працівника;
3. виплата винагороди працівнику в натуральному вигляді шляхом надання працівнику, наприклад, продуктів харчування, житла, транспортних засобів;
4. реалізація таких прав як право на вихідні та відпустку;
5. оплата стороною, яка замовила роботу, поїздок працівника з метою виконання роботи;
6. відсутність фінансового ризику у працівника.
Суд наголошує, що правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено, крім Конституції України, КЗпП України.
Так, частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
У справі, яка розглядається судом встановлено, що оскаржувану постанову про накладення на позивача штрафу ухвалено відповідачем за порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України, а саме за допуск до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України одного працівника.
Так, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 1 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-XII) працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).
Взаємовідносини фізичної особи і суб'єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 ЦК України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.
Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно частин першої та другої статті 928 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
За змістом частин першої та другої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
З огляду на викладене, такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року № 327; обов'язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі №802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18, від 09 червня 2021 року у справі № 420/2174/19.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ОСОБА_1 укладено договори б/н на виконання робіт, предметом яких є виконання певної роботи на підприємстві. Строк дії договорів чітко не визначений, а відповідно до пунктів 6.1 та 6.2 Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до закінчення________, без визначення терміну.
Суд звертає увагу, що предмет договору містить вичерпний перелік обов'язків, які за своєю суттю відповідають трудовим та свідчать про допуск особи до робочого місця, з покладання на нього завдань, які не входять в обов'язки водія, який повинен здійснювати перевезення вантажів.
Суд звертає увагу на те, що перелік виконаних робіт є однаковим у кожному акті та не відрізняється.
Враховуючи наведені документи, в тому числі звіти, суд дійшов висновку, що предметом договорів є процес праці, що є ознакою трудових відносин та суперечить природі договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Натомість, уклавши цивільно-правові договори з ОСОБА_1 , позивач фактично здійснив спробу підміни трудових відносин цивільно-правовими.
Попри підписання сторонами цивільно-правових договорів, ОСОБА_1 виконував конкретні трудові функції, робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носила системний, постійний характер, відтак не була юридично самостійною).
Суд зазначає, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.
Шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 160/8039/18 та від 07 вересня 2020 року у справі № 520/526/19.
Оплата виконаних робіт за цивільно-правовою угодою здійснюється за виконання певного виду робіт, а тому у договорі необхідно передбачати калькуляцію вартості робіт, а не зазначати, що вартість робіт становить певну суму, як це зазначено у договорах позивача.
Крім того, у випадку виконання робіт з перевезення за цивільно-правовою угодою наймана особа не має права підпису на первинних документах підприємства як працівник.
Щодо наявності у відповідача підстав для проведення позапланового заходу державного контролю, суд зазначає таке.
Конструкція частини першої статті 6 Закону № 877-V свідчить про те, що наведений у ній перелік підстав для здійснення позапланових заходів (у даному випадку інспекційного відвідування) є вичерпним.
В той же час, частина друга названої статті передбачає можливість, у випадках, визначених частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V, здійснювати проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених статтею 6 цього Закону.
Варто зауважити й про те, що питання стосовно підстав для здійснення позапланових заходів не охоплюється положеннями статті 4 Закону № 877-V, яка визначає загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю), і у її четвертій частині, наводить вичерпний перелік питань, які встановлюються виключно законами.
Суд звертає увагу на Рішення Конституційного Суду України 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі № 17/81-97 за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство"), де зазначено, що терміном "законодавство" охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У мотивувальній частині цього ж Рішення Конституційного Суду України зазначено, що термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Зважаючи на контекст, у якому в частині четвертій статті 4 Закону № 877-V вжито термін "закон", цю правову норму, ураховуючи її конструкцію, необхідно розуміти так, що нею наводиться виключний і остаточний перелік питань, які у межах правовідносин щодо здійснення державного нагляду (контролю), встановлюються саме законами.
Вказане дає підстави для висновку, що усі, окрім передбачених у частині четвертій статті 4 Закону № 877-V питання, які пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю), зокрема, за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення (наприклад, переліку підстав для проведення Держпраці інспекційних відвідувань), можуть урегульовуватись, як законами, так й іншими актами законодавства, в тому числі постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Суд звертає увагу на приписи частини першої статті 259 КЗпП України, яка делегує Уряду України повноваження визначати порядок здійснення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зокрема, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.000037 та від 08 липня 2021 року у справі № 620/1124/19.
Щодо позиції позивача про відсутності у посадових осіб відповідача повноважень тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами та надавати правову оцінку угодам цивільно-правового характеру, суд виходить з такого.
Відповідно до підпункту 2 пункту 10 Порядку № 823 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно мають право ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги.
Отже, інспектор праці під час здійснення заходу контролю займається не тлумаченням змісту правочину, право на що передбачено в статті 213 ЦК України для сторони правочину, а перевіряє отриманні документи на їх відповідність нормам законодавства про працю.
Порядок № 823 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, а частина перша статті 259 КЗпП України покладає на органи Держпраці України здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.
Під час виконання зазначених функцій відповідач повинен провести аналіз змісту документів, які надаються суб'єктом відвідування інспекторам праці та встановити їх відповідність чи невідповідність нормам чинного законодавства про працю.
Тобто, проведення аналізу правомірності укладання підприємством цивільно-правових угод з працівниками знаходиться в компетенції посадових осіб відповідача.
Виходячи з правового режиму регулювання спірних правовідносин й приписів вищезгаданих положень законодавства, у світлі висновків, висловлених Конституційним Судом України, суд дійшов висновку що відповідач, проводячи інспекційне відвідування позивача з підстав, визначених у підпункті 8 пункту 5 Порядку № 823, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд в черговий раз звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки тощо.
Статтею 8 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 6000 гривен; у погодинному розмірі: з 1 січня - 36,11 гривні.
Десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за одну особу становить 60000,00 грн (6000,00 грн х 10).
На підставі викладеного, постанова Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № СМУ1023/1105/АВ/П/ПТ/СПТД-ФС від 20 травня 2021 року в частині розміру застосованого штрафу відповідає вимогам абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, є правомірною та скасуванню не підлягає.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що національне право повинно відповідати поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити особі, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (див. рішення у справах "S.W. проти Сполученого Королівства", серія A, № 335-В, с. 41-42, п. 35-36, та, "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства (№ 1)", серія A, № 30, с. 31, п. 49, і "Галфорд проти Сполученого Королівства").
Крім того, Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання держави вважатиметься "необхідним в демократичному суспільстві" із законною метою, якщо воно відповідає "нагальній соціальній потребі", зокрема якщо воно є співмірним щодо законної мети, яка переслідується, а також якщо причини, на які посилаються національні органи влади для виправдання такого втручання, є "доречними та достатніми" (див., наприклад, справу "Костер проти Сполученого Королівства" (Coster v. the United Kingdom), № 24876/94, п. 104, рішення; справа "С. і Марпер проти Сполученого Королівства" (S. and Marper v. еhe United Kingdom) [Велика Палата], №№ 30562/04 та 30566/04, п. 101).
Суд у цій справі також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи під час судового розгляду), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, а оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень є правомірним, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.
За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання адміністративного позову та витрати на правничу допомогу покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.
Згідно з частиною шостою статті 157 КАС України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
З огляду на вказане заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 10 серпня 2021 року зберігають свою дію до набрання рішенням законної сили.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову Приватного підприємства "Будівельник-Ран" (ідентифікаційний код 33164267, місцезнаходження: вул. Менделєєва, буд. 12, м. Рубіжне, Луганська область, 93000) до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (ідентифікаційний код 43866127, місцезнаходження: вул. Прокоф'єва, буд. 82, м. Покровськ, Донецька область, 85302,) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу відмовити повністю.
Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 10 серпня 2021 року, зберігають свою дію до набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Смішлива