Іменем України
29 вересня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3959/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
27 липня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2016 - 2021 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.04.2021.;
- зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2021 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.04.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона в період з 2014 по 2021 (з 30.09.2014 по 27.04.2021) проходила службу у Збройних Силах України, а саме у Військова частина НОМЕР_1 .
08.04.2016 позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 та набув право відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, яку щороку не використовував.
Наказом командира Військова частина НОМЕР_1 від 27 квітня 2021 р. № 117 позивача звільнено з військової служби у запас 27.04.2021, та виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення. Всупереч вимогам статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Позивачу при звільненні не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2021 роки.
На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2016 по 2021 років. Виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не проведено з 27.04.2021 саме з вини відповідача - суб'єкта владних повноважень, на якого покладений обов'язок щодо виплати зазначеної компенсації, таке порушення є триваючим, тому право позивача щодо отримання грошової компенсації з 27.04.2021 є абсолютним та не може бути обмежено, що узгоджується з нормами пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за якою грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, виплачується у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців.
Позивач має право на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у рік звільнення зі служби.
Оскільки позивача звільнено зі служби на підставі наказу від 27.04.2021, позивач має право на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки протягом року з 27.04.2021.
05.05.2021 позивач з метою досудового врегулювання спору звернувся до Відповідача з заявою, в якій просив виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Однак, зазначена заява залишилася без належного розгляду та задоволення.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (арк. спр. 18-20).
Відповідач відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 КАС України, судом встановлено таке.
Позивач - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) проходив військову службу в Збройних силах України, що підтверджується наявними копіями паспорта громадянина України (а.с. 5-6), картки фізичної особи-платника податків (а.с. 6 зв.).
08.04.2016 позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 (а. с. 11).
Наказом № 372 від 24.12.2020 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_3 (а.с. 32)
27.04.2021 наказом № 117 командира Військової частини НОМЕР_1 позивача звільнено відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (арк. спр. 7).
У довідці від 03.09.2021 № 853 зазначено, що позивачу при звільненні нараховано та виплаченого на банківський рахунок, зокрема, грошову компенсацію за 28 діб невикористаної додаткової відпустки за 2020-2021 роки (а.с. 23).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
На офіційному веб-порталі судової влади України опубліковано ухвалу Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 620/4218/18 (провадження № Пз/9901/4/19) про відкриття провадження у зразковій адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 09 квітня 2019 року.
В ухвалі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 620/4218/18 визначено такі ознаки типової справи, в якій може бути ухвалено рішення цієї зразкової справи:
1) відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (військові частини);
2) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (виплата військовослужбовцям грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, передбачену Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в період з оголошення мобілізації);
3) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та зобов'язати відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).
16 травня 2019 року Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі № 620/4218/18 (провадження № Пз/9901/4/19), яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено в повному обсязі:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.
В рішенні зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (провадження № Пз/9901/4/19) рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року залишено без змін.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень (реєстраційний № рішення 84153019).
Судом встановлено, що справа № 360/2931/20 за позовом ОСОБА_4 є типовою до зразкової справи № 620/4218/18, оскільки у повній мірі відповідає ознакам типової справи, визначеним ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року та рішенням Верховного Суду від 16 травня 2019 року.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок та військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закону № 2011).
Відповідно до абз. 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Визначення учасника бойових дій надає стаття 5 Закону № 3551, яким є особа, яка брала участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено пунктом 12 статті 12 Закону № 3551.
Службовий час і час відпочинку військовослужбовців регулюється статтею 10-1 Закону № 2011.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (пункт 14).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин (пункт 17).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (пункт 19).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (пункт 21).
Визначення особливого періоду містить стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Судом встановлено, що позивач перебував у правовідносинах в межах предмету спору з відповідачем у період з 2020 року по 2021 рік.
Відповідачем доведено, що за вказаний період позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2020-2021 рр. Позивачем зазначене не спростовано.
Щодо вимог про грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2019 рр, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що старшого солдата ОСОБА_3 наказом № 372 від 24.12.2020 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 лише з 24.12.2020 (а.с. 32).
Так, підстав для нарахування та виплати саме військовою частиною НОМЕР_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2019 рр відстуні.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи, що Позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2020-2021 рр було виплачено, а підстав для нарахування та виплати саме військовою частиною НОМЕР_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки немає, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Враховуючи вищевикладене, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовні вимоги слід відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
З огляду на викладене, на підставі статей 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Тихонов