21 вересня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/1521/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Петренко О.С.
за участю секретаря судового засідання - Толстової О.І.
представника позивача - Павличенко С.С.
представника відповідача 1 - Ковальов А.І.,
представника відповідача 2 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача-1: Олександрійської районної ради, вул. Шевченка, 132, м. Олександрія, Кіровоградська область,28000
до відповідача-2: Світловодської районної ради, вул. Центральна, 36,кім.28, с. Григорівка, Світловодський район, Кіровоградська область,27533
про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд, з урахуванням ухвали від 17.06.2021 року:
- визнати протиправними та скасувати розпорядження голови Олександрійської районної ради Кіровоградської області від 02.03.2021р. №20-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити її на рівнозначній посаді або нижчій посаді Олександрійської районної ради Кіровоградської області з 04.03.2021 року,
- стягнути з Олександрійської районної ради Кіровоградської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.03.2021 р. до дня поновлення на роботі;
- допустити негайне виконання в частині поновлення на посаді.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що її звільнення відбулось з численними порушеннями, а тому воно є незаконним.
Ухвалою суду від 26.04.2021 року справу призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні (а.с.64-65).
Ухвалою суду від 17.06.2021 року прийнято заяву про зміну предмету позову, відкладено проведення підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 29.06.2021 року закрито підготовче провадження в справі.
Представником відповідача-1 надано відзив на вказаний позов, у якому відповідач проти позовних вимог заперечує, просить відмовити в їх задоволенні (т.,а.с.82-84).
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, представник відповідача-1 проти позовних вимог заперечив.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
На підставі розпорядження № 40-р від 06.10.1999 р. ОСОБА_1 з 08.10.1999 року була прийнята на посаду завідуючої загальним відділом районної ради (т.1,а.с.59).
Внаслідок проведення перших виборів 25.10.2020 року набули повноважень новообрані районні ради нових районів, утворених відповідно до постанови ВРУ від 17.07.2020 року №807 "Про утворення та ліквідацію районів".
18.12.2020 року Олександрійською районною радою 8 скликання прийнято рішення "Про початок реорганізації Онуфріївської, Петрівської та Світловодських районних рад шляхом приєднання до Олександрійської районної ради Кіровоградської області" № 17 (т.1,а.с.21-22).
Зазначеним рішенням розпочато процедуру реорганізації, у тому числі Світловодської районної ради.
Відповідно до розпорядження голови Олександрійської районної ради від 29.12.2020 року №26-к "Про попередження працівників виконавчого комітету Світловодської районної ради Кіровоградської області про наступне вивільнення" у порядку статті 492 Кодексу законів про працю України, позивачку 29.12.2020 року попереджено про наступне вивільнення (т.1,а.с.24).
Розпорядженням голови Олександрійської районної ради № 20-к від 02.03.2021 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з реорганізацією Світловодської районної ради (т.1, а.с.26).
Не погодившись з розпорядженням про звільнення, вважаючи його протиправним та прийнятим із порушенням норм чинного законодавства, позивач звернулася за захистом порушеного права.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Юридичною підставою для початку проведення реорганізації відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами та розміщених поза адміністративним центром сформованої територіальної громади, є набрання чинності Закону України №1009-IX від 17.11.2020, яким внесено зміни до Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Суд зазначає, що особливістю реорганізації органів місцевого самоврядування - є їх специфічний статус як суб'єктів публічних правовідносин або суб'єктів владних повноважень. Функції і повноваження органів місцевого самоврядування, які будуть реорганізовуватися (приєднуватися), не можуть бути припинені у зв'язку з ліквідацією органів місцевого самоврядування і правонаступник таких органів повинен у повному об'ємі продовжувати виконання функцій і повноважень реорганізованих суб'єктів.
Законом частково реалізовано положення про публічне правонаступництво між органами місцевого самоврядування у зв'язку з реформою адміністративно-територіального устрою. Зокрема, це реалізовано в положеннях підпунктів 13-16 пункту 6-1 Розділу V Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні": - 13) після закінчення повноважень рад, що припиняються, їхніх виконавчих комітетів, сільського голови, який одноособово виконував функції виконавчого органу сільської ради, що припиняється, видані ними нормативно-правові акти, невиконані акти індивідуальної дії зберігають чинність на відповідних територіях та для відповідних осіб; - 14) новообрана рада, її виконавчий комітет можуть вносити зміни, визнавати такими, що втратили чинність, або скасовувати акти відповідних органів місцевого самоврядування, правонаступниками яких вони є, та їх посадових осіб; - 15) бюджети розформованих територіальних громад виконуються окремо до закінчення бюджетного періоду з урахуванням особливостей, встановлених підпунктами 16 і 17 цього пункту; - 16) новообрана рада може вносити зміни до рішень про місцеві бюджети, прийняті радами, що припиняються.
Разом з тим, приписами підпункту 4 пункту 6-1 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов'язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вищезазначених норм відповідачем-1 прийнято рішення №17 від 18.12.2020 року "Про початок реорганізації Онуфріївської, Петрівської та Світловодської районних рад шляхом приєднання до Олександрійської районної ради Кіровоградської області".
Пунктом 8 вказаного рішення визначено, що Олександрійська районна рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Світловодської районної ради; п. 9 утворено комісію з реорганізації Світловодської районної ради; п.4 затверджено план заходів з реорганізації Світловодської районної ради.
Отже, в результаті реорганізації Світловодської районної ради, як юридичної особи суб'єктивні права та обов'язки, котрі належали їй, стали правами та обов'язками Олександрійської районної ради, котра продовжила свою діяльність. Тому, питання дотримання правил трудового законодавства щодо працевлаштування працівників також стало обов'язком відповідача 1.
Статтями 1, 4 Кодексу законів про працю України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).
Згідно з частиною 3 статті 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП України установлений порядок вивільнення працівників.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Згідно з частиною 1 статті 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" наголошено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п.1 ст.40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
В усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.
Верховний Суд України у постановах від 01.04.2015 року (справа №6-40цс15), від 18.10.2017 року (справа №6-1723цс17) висловив правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 року (справа №816/979/17), від 04.10.2019 року (справа №818/292/16), від 22.10.2019 року (справа №819/1827/17), від 11.03.2020 року (№813/1220/16), від 24.04.2020 року (справа №824/168/19-а).
Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що позивачка перед звільненням займала посаду начальника організаційного відділу виконавчого апарату Світловодської районної ради. Про наступне вивільнення позивачку було персонально попереджено за два місяці, як це передбачено частиною 1 статті 49-2 КЗпП України. При цьому інша робота за відповідною професією чи спеціальністю відповідачем - 1 не пропонувалася, що підтвердив представник відповідача 1 в судовому засіданні. Позивачку звільнено з роботи у зв'язку з реорганізацією органу.
Разом з тим, відповідно до згаданої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
На переконання суду, всупереч законодавству про працю, відповідач не вжив жодних заходів щодо працевлаштування працівника та не надав доказів пропонування іншої рівнозначної чи нижчої вакантної посади позивачу, чим порушив право позивача на працю.
Не надано такі докази відповідачем під час розгляду справи по суті та не обґрунтовано відсутність наявності можливостей працевлаштування позивача в апараті Олександрійської районної ради та структурних підрозділах Олександрійської районної ради.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач відмовлявся від переведення на рівнозначні або нижчі посади державної служби, які були вакантними з дати попередження його про заплановане вивільнення до дати звільнення із займаної посади.
Частиною 5 ст. 22 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Умови переведення державних службовців на іншу посаду без обов'язкового проведення конкурсу визначені ст. 41 Закону № 889-VIII, зокрема відповідно до положень частини 1 вказаної статті державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону № 889-VIII рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Суд, аналізуючи норми ст. 42 КЗпП України зауважує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.
Суд констатує, що при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний, перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм, виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому, при застосуванні положень ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі необхідно враховувати, в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині 2 ст. 42 КЗпП України.
При цьому, відповідно до п. 12 ст. 1 Закону України "Про вищу освіту", кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.
За визначенням пунктів 8, 13, 20, 21 ст. 1 Закону України "Про вишу освіту" компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти; галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.
Отже, кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі.
Суд наголошує, що для виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
Доказів з'ясування наявності у ОСОБА_1 переважного права залишення на роботі відповідачем - 1 в ході судового розгляду не надано.
Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України, на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
У постановах від 17.10.2011 року (справа №21-237а11), від 16.10.2012 року (справа №21-267а12), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 року (справа №810/1783/13-а) Верховний Суд України виклав правовий висновок, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Ці правові висновки підтримані у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 року (справа №820/2932/16), від 24.12.2019 року (справа № 591/3068/16-а).
Тож оскільки у відповідача-2 відбулася реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, роботодавець зобов'язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв'язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю.
Судом установлено, що попередження позивача про наступне вивільнення, припинення за ініціативою суб'єкта призначення не містить пропозиції позивачу про зайняття іншої вакантної посади. Крім того, відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження пропозиції позивачу зайняти інші вакантні посади, які були наявними на момент попередження працівника про звільнення чи з'явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, та які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Крім того, відповідачем не надано доказів виконання вимог щодо визначення працівників, що мають переважне право на залишення на роботі, яке враховувалося при переведенні їх до новоствореного органу.
Відповідно до частини 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Вказані обставини свідчать про те, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог законодавства.
З огляду на викладене, суд зазначає, що роботодавець - Олександрійська районна рада під час прийняття розпорядження про звільнення керувалася суб'єктивною думкою, упереджено та не об'єктивно, що призвело до порушення трудових прав ОСОБА_1 .
Отже, суд прийшов до висновку, що звільнення позивачки відбулося без законної підстави та з порушенням передбаченого законом порядку, що свідчить про протиправність розпорядження голови Олександрійського районної ради № 20-к від 02 березня 2021 року, яким ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією Світловодської районної ради.
Відтак спірне розпорядження слід скасувати, а позов у цій частині вимог - задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Інші доводи відповідача, суд не бере до уваги, позаяк вони не спростовують протиправність звільнення позивача із займаної посади.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).
Згідно із п.2 та 3 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Враховуючи висновок суду про протиправність та скасування оскаржуваного розпорядження, а також беручи до уваги вимоги ч.1 ст. 235 КЗпП України, суд вважає, що позивача необхідно поновити на посаді начальника організаційного відділу виконавчого апарату Світловодської районної ради з 04.03.2021 р., допустивши рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.
Оскільки судом встановлено факт протиправності звільнення позивача із займаної посади, відтак, період часу з 04.03.2021 р. по 21.09.2021 р. (137 робочий день) є періодом вимушеного прогулу позивача, а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного законодавства України, підлягає відшкодуванню, виходячи з розміру середньоденного заробітку за останні два місяці, що передували звільненню.
Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці", порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Із п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 видно, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Згідно довідки виданої відповідачем, позивач дійсно працювала в Світловодській районній раді на посаді начальника організаційного відділу та отримувала заробітну плату, в тому числі за січень 2021 р. - 10360 грн., лютий 2021 р. - 10360,00 грн. (т.1 а.с. 195).
Відтак, середньоденний заробіток позивача становить 531,30 грн., який визначений виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували його звільненню та діленням цієї суми на число відпрацьованих робочих днів за цей період (10360 грн. (нарахована зарплата за січень 2021 р.) + 10360грн. (нарахована зарплата за лютий 2021 р.) / 39 роб. днів).
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04.03.2021 р. по 21.09.2021 р. у сумі 72788,10 грн. (137 робочих днів Х 531,3 грн).
Враховуючи норми законодавства, наведені вище, рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст. 243-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати розпорядження голови Олександрійської районної ради Кіровоградської області від 02.03.2021р. №20-к "Про звільнення ОСОБА_1 "
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника організаційного відділу виконавчого апарату Світловодської районної ради з 04.03.2021 року.
Стягнути з Олександрійської районної ради Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 04.03.2021 року по 21 вересня 2021 року в сумі 72788,1 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць / 10626 грн. / допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Повний текст рішення складено та підписано 29.09.2021 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. Петренко