№ 372/12/20
провадження 2/201/248/2021
29 вересня 2021 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Храмцевич Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та визнання права власності на частину квартиру в порядку спадкування за законом,
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 11 січня 2020 року звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та визнання права власності на частину квартиру в порядку спадкування за законом, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивачі в своїх позовних вимогах та з представником посилаються на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх (позивачів) батько ОСОБА_4 . На час своєї смерті він був постійно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до вимог статті 1221 Цивільного кодексу України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. За їх заявою приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. 28 січня 2017 року заведено спадкову справу № 2/2017.
Оскільки за життя батько заповіту на спадкове майно не залишив, відповідно до вимог ст. 1223 ЦК України, право спадкування одержали спадкоємці за законом. Відповідно до ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом є діти, подружжя та батьки спадкодавця.
Вони, позивачі, діти померлого: донька - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження - є спадкоємцями першої черги. Крім них спадкоємцем першої черги є дружина померлого і їх мачуха (як стверджують позивачі) - ОСОБА_3 . Факт шлюбу ОСОБА_3 з їх померлим батьком. У ході спадкування між спадкоємцями виник спір щодо справедливого, на їх думку, розподілу спадщини. Позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вважають, що розподіл спадщини повинен відбуватися з дотриманням вимог статті 1278 ЦК України, якою встановлено, що частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. До складу спадщини входять всі права і обов'язки спадкодавця, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, як того вимагає ст.1218 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Так, на час перебування у шлюбних відносинах було надбане та зареєстроване нерухоме майно, а саме: земельна ділянка розташовану у Київській області, Обухівського району, смт. Козин, площею 0.1550 га, кадастровий номер 3223155400:05:010:0156, та житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_1 - зареєстровані на ОСОБА_4 . А також, квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_3 - зареєстровані на ОСОБА_3 . Проте, відповідач ОСОБА_3 вважає, що квартири в місті Дніпро не є спільним майном набутим за час шлюбу, а таким майном є лише будинок та земельна ділянка в смт. Козин Обухівського району Київської області.
З причин наявності спору та начебто з метою позбавити їх частини спадщини, відповідачка навмисно не повідомила нотаріусу про факт набуття за час шлюбу з їх померлим батьком ОСОБА_4 іншого нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 . На їх звернення відповідач ОСОБА_3 не реагує та їх право на спадщину не визнає. В ситуації, що склалася, вирішити спір шляхом домовленостей чи мирової угоди - неможливо.
Позивачі вважають, що померлому ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належала 1/2 частка квартири АДРЕСА_2 , та 1/2 частка квартири АДРЕСА_3 як частки у праві спільної сумісної власності подружжя.
Тому вони, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємці першої черги вважають, що мають право на спадкування 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 та 1/6 частки квартири АДРЕСА_3 , як частки у праві спільної сумісної власності спадкодавця.
Вони не заперечують та визнають, що відповідачка ОСОБА_3 теж має право на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 та 2/3 частки квартири АДРЕСА_3 , як на частку у праві спільної сумісної власності подружжя.
За даних обставин їх право на отримання спадщини порушено, а тому повинно бути поновлено. В зв'язку з тим, що позивачі не мають можливості отримати свідоцтво про право на спадщину на вказане майно та реалізувати своє спадкове право, змушені звернутися до суду з позовною заявою про визнання за ними права власності в порядку спадкування на частку батька за законом. Отже звернення до реєстратора, нотконтори ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно оформити потрібно і вони оформити вказане зараз бажають шляхом подання вказаного позову до суду, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було, позивачі вважають, що все ними зроблено правильно і згідно закону та просили: у порядку спадкування майна померлого ОСОБА_4 визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_2 та 1/6 частку квартири АДРЕСА_3 ; у порядку спадкування майна померлого ОСОБА_4 визнати право власності за ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_2 та 1/6 частку квартири АДРЕСА_3 ; у порядку спадкування майна померлого ОСОБА_4 визнати право власності за ОСОБА_3 на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 та 2/3 частки квартири АДРЕСА_3 , задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.
Причини неявки в судове засідання їх захисника судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов'язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, належних доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона позивача не надавала. Незалежно від явки чи неявки захисника, представника самі позивачі в судове засідання не з'явилися без поважних причин, хоча зобов'язані належним чином користуватися своїми процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки і навіть не повідомили суд про причини неявки в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи.
Відповідач ОСОБА_3 і третя особа приватний нотаріус Головкіна Я.В. позовні вимоги не визнали, вважає вказані квартири своїми вцілому, не погодилися з викладеними в позові обставинами, вважаючи вимоги безпідставними, просили розглянути справу по закону за наявними матеріалами і в задоволені позову відмовити. Причини їх неявки в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов'язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача чи третьої особи не надавала. Незалежно від явки чи неявки представника відповідача сама відповідачка або третя особа в судове засідання не з'явилися без поважних причин і навіть не повідомили суд про причини неявки в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи.
З'ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , про що відділом реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 . На час своєї смерті він був постійно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до вимог статті 1221 Цивільного кодексу України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. За заявою позивачів приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. 28 січня 2017 року заведено спадкову справу № 2/2017, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 28 січня 2017 року № 46575801.
Оскільки за життя ОСОБА_4 заповіту на спадкове майно не залишив, відповідно до вимог ст. 1223 ЦК України, право спадкування одержали спадкоємці за законом. Відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України спадкоємцями першої черги за законом є діти, подружжя та батьки спадкодавця.
Позивачі - це діти померлого: донька - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження (№ 341, № 287), вони є спадкоємцями першої черги. Крім них спадкоємцем першої черги є дружина померлого і їх мачуха (як стверджують позивачі) - ОСОБА_3 . Факт шлюбу ОСОБА_3 з їх померлим батьком (з ІНФОРМАЦІЯ_2 по день смерті) підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва, серії НОМЕР_2 .
У ході спадкування між спадкоємцями виник спір щодо розподілу спадщини. Позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вважають, що розподіл спадщини повинен відбуватися з дотриманням вимог статті 1278 ЦК України, якою встановлено, що частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. До складу спадщини входять всі права і обов'язки спадкодавця, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, як того вимагає ст.1218 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Так, на час перебування у шлюбних відносинах було надбане та зареєстроване нерухоме майно, а саме: земельна ділянка розташовану у Київській області, Обухівського району, смт. Козин, площею 0.1550 га, кадастровий номер 3223155400:05:010:0156, та житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_1 - зареєстровані на ОСОБА_4 . А також, квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_3 - зареєстровані на ОСОБА_3 .
Проте, на думку позивачів, відповідач ОСОБА_3 вважає, що квартири в місті Дніпро (Дніпропетровськ) не є спільним майном набутим за час шлюбу, а таким майном - є лише будинок та земельна ділянка в смт. Козин Обухівського району Київської області. З причин наявності спору та начебто з метою позбавити їх частини спадщини, відповідачка, як стверджують позивачі, навмисно не повідомила нотаріусу про факт набуття за час шлюбу з їх померлим батьком ОСОБА_4 іншого нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 .
На звернення позивачів відповідач ОСОБА_3 не реагує та їх право на спадщину не визнає. В ситуації, що склалася, вирішити спір шляхом домовленостей чи мирової угоди - неможливо. За інформацією, яка стала відома позивачам, нерухомість у місті Дніпро (Дніпропетровськ) придбавалася відповідачем ОСОБА_3 за час шлюбу з померлим батьком ОСОБА_4 , а право власності оформлялося на ОСОБА_3 . На час подачі позовної заяви, відповіді від нотаріуса Головкіної Я.В. не надійшло. Разом з тим, як стверджують позивачі, факт набуття зазначених квартир під час перебування в шлюбі підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - інформаційна довідка від 23 лютого 2020 року № 201429933.
Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) встановлено, що будь-яка фізична чи юридична особа може отримати інформацію про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Статтею 32 Закону визначено, що для фізичних та юридичних осіб інформація за об'єктом нерухомого майна та суб'єктом речового права надається в електронній формі через офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України (https://minjust.gov.ua), за умови ідентифікації фізичної або юридичної особи з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи, або в паперовій формі. Інформація про зареєстровані права та їх обтяження, отримана в електронній чи паперовій формі за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав, має однакову юридичну силу та використовується відповідно до законодавства.
Так зокрема, доступ до Державного реєстру прав здійснювався з використанням електронного цифрового підпису. На підставі договору про надання професійної правничої допомоги ОСОБА_1 від 15 квітня 2019 року № 1 адвокатом Штирею Богданом Володимировичем (Свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю від 15 березня 2019 року серії КР № 000301) через персональний кабінет веб-сайту «Кабінет електронних сервісів» Міністерства юстиції України подано запит на отримання інформації щодо зареєстрованого нерухомого майна за відповідачкою ОСОБА_3 в період шлюбу з ОСОБА_4 . Відповідно до визначених Порядком надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно критеріїв пошуку нерухомого майна в реєстрі були введені/надіслані в визначеному шаблоні веб-сайту «Кабінет електронних сервісів» Міністерства юстиції України ідентифікаційні дані відповідачки, а саме: прізвище, ім'я, по батькові - « ОСОБА_3 » та реєстраційний номер облікової картки платника податків - « НОМЕР_3 ». За результатами перевірки отримано відповідь (інформаційна довідка від 23 лютого 2020 року № 201429933), яка підтверджує зареєстроване вищезазначене нерухоме майно за час шлюбу.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України - майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно положень ст. 70 Сімейного Кодексу - частки подружжя у праві спільної сумісної власності визнаються рівними.
Померлому ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, на думку позивачів, належала 1/2 частка квартири АДРЕСА_2 , та 1/2 частка квартири АДРЕСА_3 як частки у праві спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах, і навіть якщо хтось із спадкоємців одночасно виступає співвласником спільного майна, це не дає йому жодних переваг при спадкуванні.
Тому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємці першої черги, на думку позивачів, мають право на спадкування 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 та 1/6 частки квартири АДРЕСА_3 , як частки у праві спільної сумісної власності спадкодавця. Вони (позивачі) не заперечують та визнають, що відповідачка ОСОБА_3 теж має право на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 та 2/3 частки квартири АДРЕСА_3 , як на частку у праві спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Згідно з вимогами ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив та батьки. Згідно з вимогами ч. З ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців 30 дня відкриття спадщини не заявив про відмову від неї, в згідно з ч. 5 цієї статті, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Отже, на думку позивачів, їх право на отримання спадщини порушено, а тому повинно бути поновлено. В зв'язку з тим, що позивачі не мають можливості отримати свідоцтво про право на спадщину на вказане майно та реалізувати своє спадкове право, змушені звернутися до суду з позовною заявою про визнання за ними права власності в порядку спадкування на частку батька за законом, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було і вони були вимушені звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом з'ясовано, що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , про що відділом реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 . На час своєї смерті він був постійно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до вимог статті 1221 Цивільного кодексу України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. За заявою позивачів приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. 28 січня 2017 року заведено спадкову справу № 2/2017, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 28 січня 2017 року № 46575801.
Оскільки за життя ОСОБА_4 заповіту на спадкове майно не залишив, відповідно до вимог ст. 1223 ЦК України, право спадкування одержали спадкоємці за законом. Відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України спадкоємцями першої черги за законом є діти, подружжя та батьки спадкодавця.
Позивачі - це діти померлого: донька - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження (№ 341, № 287), вони є спадкоємцями першої черги. Крім них спадкоємцем першої черги є дружина померлого ОСОБА_3 . Факт шлюбу ОСОБА_3 з їх померлим батьком (з ІНФОРМАЦІЯ_2 по день смерті) підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва, серії НОМЕР_2 .
До спадщини входить нерухоме майно, а саме: земельна ділянка розташовану у Київській області, Обухівського району, смт. Козин, площею 0.1550 га, кадастровий номер 3223155400:05:010:0156, та житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_1 - зареєстровані на ОСОБА_4 , квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_3 - зареєстровані на ОСОБА_3 .
Позивачі вказують на те, що між спадкоємцями виник спір щодо справедливого розподілу спадщини. Позивачі вважають, що розподіл спадщини повинен відбуватися з дотриманням вимог статті 1278 ЦК України якою передбачена рівність часток спадкоємців у спадщині. Позивачі вважають, що ОСОБА_3 з причин наявності спору та з метою позбавити їх частини спадщини, навмисно не повідомила нотаріусу про факт придбання у шлюбі з їх померлим батьком квартири АДРЕСА_2 .
Вищевказана квартира була придбана на ім'я ОСОБА_3 24 грудня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу ВТВ № 419589, реєстровий номер 2084, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Чернишовим С.О.
З посиланням на норми ст. 60, 70 Сімейного кодексу України, ст. 1226 ЦК України позивачі вважають, що вказана квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому вони мають право на спадкування 1/2 частину цієї квартири, яка належала їх померлому батькові ОСОБА_4 .. З врахуванням викладеного, просять суд визнати за ними та ОСОБА_3 право власності у порядку спадкування на відповідну частину вищевказаної квартири.
Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи із наступного. Відповідачка познайомилась зі своїм чоловіком ОСОБА_4 наприкінці 2004 року. З 2005 року, вони почали проживати із ОСОБА_4 разом у цивільному шлюбі в її квартирі за АДРЕСА_4 , тому що власного житла він не мав і проживав на державній дачі Державного управління справами Президента України. 31 січня 2007 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюбу, виданим 31 січня 2007 року серії НОМЕР_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. За життя він не склав заповіт, і спадкоємцями першої черги після смерті чоловіка ОСОБА_4 є його діти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_3 ..
Дійсно, між позивачами та відповідачем виник спір щодо спадкового майна, оскільки позивачі вважали, що усе майно, яке відповідачка придбала із своїм померлим чоловіком ОСОБА_4 у шлюбі є тільки його особистою власністю і відповідачка як дружина не має права на 1/2 частину цього майна.
Саме з цих підстав позивач ОСОБА_2 у 2017 році звернувся до Обухівського районного суду Київської області зі позовом про визнання майна, яке було придбане на ім'я його батька ОСОБА_4 у шлюбі з ОСОБА_3 особистою приватною власністю ОСОБА_4 ..
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю спадкодавця ОСОБА_4 було відмовлено.
Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
З врахуванням цих обставин, усе майно, яке відповідачка придбала із моїм померлим чоловіком ОСОБА_4 у шлюбі за їх спільні кошти, в тому числі і майно, право власності на яке було зареєстроване на ім'я чоловіка на час його смерті, є їхньою із ним спільною сумісною власністю подружжя. Відповідно ОСОБА_3 є власником 1/2 частини цього майна, а 1/2 частина цього майна, яка належала на праві спільної сумісної власності її померлому чоловікові ОСОБА_4 є спадковим майном, яке підлягає розподілу між відповідачкою та позивачами, як спадкоємцями першої черги.
Що стосується квартири АДРЕСА_2 . 24 грудня 2012 року за договором купівлі-продажу на ім'я ОСОБА_3 була придбана квартира АДРЕСА_2 . 30 листопада 2013 року вищевказана квартира була відчужена відповідачкою за договором купівлі-продажу нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, реєстровий номер 3445, ОСОБА_5 .
Відповідно до п. 1.9. вищевказаного договору, цей договір був укладений за згодою її чоловіка ОСОБА_4 , справжність підпису якого засвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н.Р. 28 листопада 2013 року за № 3574.
Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і або державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Отже продаж вищевказаної кватири відбувалася за відома та згодою померлого чоловіка відповідачки ОСОБА_4 , яка була нотаріально посвідчена.
Ці обставини підтверджуються: договором купівлі-продажу від 30 листопада 2013 року, реєстровий номер 3445 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, на час смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вищевказана квартира за АДРЕСА_2 була відчужена вказаним подружжям і не належала їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Стаття 1261 ЦК України встановлює, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частиною 1 ст. 1267 ЦК України встановлено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини ч. 1 ст. 1270 ЦК України встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Статтею 1297 ТІК України встановлено обов'язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Відповідно до п. 4. 15, 4.18 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
У Постанові № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Таким чином, спірна квартира не є спадковим майном, оскільки не належала батьку позивачів з дружиною на праві спільної сумісної власності на час смерті ОСОБА_4 ..
Не надано належних доказів стороною позивачів і стосовно іншої, на їх думку, спадкової квартири АДРЕСА_3
Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Згідно з вимогами ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив та батьки. Згідно з вимогами ч. З ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців 30 дня відкриття спадщини не заявив про відмову від неї, в згідно з ч. 5 цієї статті, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до п. 4.14. глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.
Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкоємцеві (п. 4.15. глави 10 розділу II вищезазначеного Порядку). Отже, спадкоємці зобов'язані надати нотаріусу документи, які підтверджують вказані факти.
З вказаного вбачається, що належного звернення позивачів до нотаріуса саме з цього приводу не було, постанова нотаріусом про відмову в видачі свідоцтва про право на спадщину стосовно цього майна не виносилася, все було з дотриманням норм чинного законодавства України.
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Згідно ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності. вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно до ст. 1296, 1297 цього ж Кодексу спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
З врахуванням викладених норм Цивільного кодексу України, слід прийти до висновку, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту порушеного права, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку, а право власності спадкоємця на спадкове майно оспорюється або не визнається іншою особою та при відсутності правовстановлюючого документа на спадкове майно.
Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності непорушно, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, власник може бути позбавлений права власності або обмежений в його здійсненні тільки у випадках і в порядку, встановленому законом, примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване тільки як виняток по мотивах суспільної необхідності на підставах і в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з п. 4.15 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5, «Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.».
Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Ст. 15 ЦК України також передбачає право кожної особи на захист своїх цивільних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 цього ж кодексу - право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, вказуючи в якості одного зі способів захисту цивільних прав та інтересів визнання права. Ст. 392 ЦК України також передбачено право власника майна на пред'явлення позову про визнання його права власності.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тобто, позивачі або інші особи повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права відповідача. Однак, жодних доказiв зазначеними особами до суду не надано.
Не може суд прийняти до уваги позицію позивачів стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та визнання права власності на частину квартиру в порядку спадкування за законом відмовити.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження вході судового засідання, в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону та не підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15, 16, З, 5, 15, 16, 321, 328, 392, 1217, 1218, 1220, 1223, 1224, 1226, 1258, 1259, 1261-1265, 1269, 1270, 1282, 1297 ЦК України, ст. 57, 60, 65, 70 СК України, ст. 46 Закону України «Про нотаріат», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та визнання права власності на частину квартиру в порядку спадкування за законом відмовити.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Повний текст рішення складено 29 вересня 2021 року.
Суддя -