Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 вересня 2021 р. Справа№200/3471/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Аляб'єва І.Г.,
при секретарі судового засідання Козирєвій О.О.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Ковальової А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (далі - ТУ ДБР), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 26.02.2021 №43-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР;
- поновити позивача в органах Державного бюро розслідувань на посаді начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 02.03.2021 або на посаді, що є рівнозначною з посадою начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР;
- стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 02.03.2021 по день фактичного поновлення на роботі та вказане рішення звернути до негайного виконання.
Позов обґрунтований тим, що скорочення посади державної служби з 01.03.2021, яку обіймав позивач, здійснено без додержання вимог ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань. Зазначає, що наказ про звільнення видано всупереч гарантій встановлених підпунктом 4 пункту 3 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», а наказ про звільнення підписано не уповноваженою особою; при звільнені порушено право на працю, та не запропоновано аналогічну посаду в реорганізованому органі.
Крім того, позивач стверджує, що станом на момент звільнення вважався увільненим від виконання службових обов'язків у зв'язку зі вступом на військову службу в особливий період, що надає гарантії, передбачені статтею 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Відповідач проти задоволення позову заперечив, про що подав відзив на позов. Зазначає, що звільнення позивача зі служби за скороченням штатів проведено на підставі та в межах Конституції України, законів України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, а оскаржуваний наказ підписано повноваженою особою.
Ухвалою суду від 05.04.2021 відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 26.05.2021 продовжено на 30 днів строк підготовчого провадження у справі.
Ухвалою суду від 09.06.2021 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішення у справі №200/10899/20-а.
Ухвалою суду від 26.08.2021 провадження у справі поновлено.
Ухвалою суду від 08 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
До судового засідання, призначеного на 13.09.2021 з'явився позивач, який підтримав позовні вимоги, та представник відповідача, який проти задоволення позову заперечив.
Дослідивши обставини справи суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
З 25.06.2019 року позивач обіймав посаду начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР (т.1, а.с.34).
28 жовтня 2020 року позивач та Міністерство оборони України уклали контракт про проходження військової служби в Донецькому зональному відділі Військової служби правопорядку Східного територіального управління Військової служби правопорядку (т.1, а.с.35-38).
Наказом начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 28.10.2020 №38-РС ОСОБА_1 призначено стрільцем роти охорони та ППС (т.1, а.с.39-40).
Наказом начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 06.11.2020 №39-РС скасовано як нереалізований наказ від 28.10.2020 №38-РС.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року (яке набрало законної сили) частково задоволено позов ОСОБА_1 до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку, зокрема визнано протиправним та скасовано наказ начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 06.11.2020 №39-РС в частині скасування як нереалізованого наказу начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 28.10.2020 №38-РС щодо укладання контракту про проходження громадянином України ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, призначення на посади та присвоєння військового звання та в частині визнання таким, що не набув чинності контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 28.10.2020 Міністерством оборони України в особі начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку з громадянином ОСОБА_1 .
Наказом ТУ ДБР від 29.10.2020 позивача увільнено від виконання посадових обов'язків на час проходження військової служби під час дії особливого періоду (після проведення інвентаризації) (т.1, а.с.41-43).
13.11.2020 ТУ ДБР письмово повідомило позивача про наступне вивільнення у зв'язку із змінами у штатному розписі з 01.02.2021(т.1, а.с.49).
Наказом Державного бюро розслідувань від 23.02.2021 №125дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Краматорську» затверджено та введено в дію з 01.03.2021 зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслiдувань, розташованого в м.Краматорську на 2021 рік, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 25.01.2021 №47 ДСК (а.с.158).
Наказом ТУ ДБР від 26.02.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі п.п.2,5 ч.3 ст.13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п.1 ч.1 та ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу» (у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок змін у штатному розписі).
Здійснивши оцінку обставин справи та надавши їм юридичної кваліфікації, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Статтею 1 Закону України від 12.11.2015 № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон «Про ДБР») в первісній редакції було визначено, що Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Законом України від 03.12.2019 № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон № 305) до цієї статті внесено зміни, згідно яких ДБР стало державним правоохоронним органом.
Відповідні зміни внесені і до статті 14 Закону «Про ДБР», у зв'язку з чим змінено статус посад, в тому числі і тієї, яку обіймала позивач - з посади державної служби на посаду, яка підлягає заміщенню особами рядового і начальницького складу.
Водночас, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305 визначено, що працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Дослівний зміст наведеної норми дозволяє її двояке трактування, зокрема: чи розповсюджується відповідна гарантія на працівників безстроково, чи обмежена моментом визначення посад посадами рядового і начальницького складу.
Проте, системний аналіз змісту Закону № 305 дозволяє прийти до висновку, що у згаданій нормі йдеться про безстроковий характер відповідної гарантії.
Протилежне розуміння вказаної норми нівелює її необхідність, оскільки, навіть у разі відсутності подібної норми, право на зайняття посади державним службовцем до визначення її посадою рядового і начальницького складу є безсумнівним.
Крім того, суд звертає увагу на незмінність посадових обов'язків за відповідною посадою як до, так і після визначення її такою, що підлягає заміщенню особами рядового та начальницького складу.
Так, до суду не надано доказів зміни правового статусу, обсягу завдань i основних функцій слідчого відділу, в якому працював позивач.
З вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність реального скорочення посади позивача.
Вартим уваги є і той факт, що позивачем при прийнятті на роботу пройдено багатоетапний конкурс, чим підтверджено здібності та навички для зайняття відповідної посади. За таких обставин призначення щодо нього нового конкурсу лише через два роки після проходження попереднього не відповідає вимогам розсудливості та обґрунтованості.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «...підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».
Тобто виходячи з принципу «належного урядування» державні органи зобов'язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у цьому випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).
У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України). Аналогічний припис закріплено у частині першій статті 6 КАС України. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (частина друга статті 6 КАС України).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен бути якісним, щоби виключити будь-який ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, які вплинуть на їхні конвенційні права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» (C.G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07).
Суд вважає, що звільнення особи, кваліфікація якої підтверджена конкурсом на зайняття відповідної посади, лише через 2 роки після його проведення з формальних причин зміни належності відповідної посади до іншої категорії (та без зміни посадових обов'язків) не відповідає принципу належного урядування та правової визначеності.
Крім того, оскаржуваний наказ є незаконним також з підстави його невідповідності вимогам статті 119 КЗпП.
Відповідно до ч.2 цієї статті за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Враховуючи, що позивач уклав контракт та був прийнятий на військову службу, його звільнення є порушенням наведеної статті.
Посилання ТУ ДБР на те, що контракт визнано неукладеним, а на військову службу позивача все ж не прийнято, суперечить встановленим судом обставинам справи, а також висновкам Донецького окружного адміністративного суду, викладеним у рішенні від 30.03.2021 у справі №200/10899/20-а.
Посилання відповідача на те, що не була завершена інвентаризація, з проведенням якої пов'язується увільнення від посади, суд також не приймає до уваги.
Як встановлено судом, з моменту призначення інвентаризації, ТУ ДБР не вжито жодних дій щодо її проведення. Натомість, неспростованими залишились твердження позивача про те, що він неодноразово направляв для затвердження матеріали інвентаризації, але вказане питання не було вирішено.
Щодо посилання відповідача на те, що в Україні не діє особливий період, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 1 Закону № 3543-X11, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
За визначенням цієї ж статті, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ i організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовані період після закінчення воєнних дій.
Згідно ст. 1 Закону № 3543-Xll, демобілізація полягає у комплексі заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно - рятувальної служби цивільного захисту на організацію i штати мирного часу.
У постанові від 27 березня 2020 року (справа №806/1286/17) Верховний Суд висловив наступну правову позицію: «… частина Донецької та Луганської областей, Автономна Республіка Крим залишаються тимчасово окупованою територією, де відбуваються збройні протистояння і проводиться антитерористична операція.
Водночас, у вказаний період , як і на час розгляду справи у суді, відсутні укази Президента України направлені на здійснення заходів, спрямованих на планомірне переведення функціонування держави B умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу».
З викладеного Верховний Суд дійшов висновку про дію в Україні особливого періоду.
Суд також звертає увагу, що про дійсність особливого періоду вказано і в наказі про увільнення позивача від роботи.
Таким чином, суд приходить до висновку про незаконність оскаржуваного наказу про звільнення та необхідність поновлення позивача.
Розглядаючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Ч.2 ст.235 КЗпП України, закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до абз. 1-3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100(далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
При цьому, згідно з п. 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з листом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12.08.2020 № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» кількість робочих днів з 01.03.2021 по 13.09.2021 становить 133 робочих дня.
Середньоденна заробітна плата позивача становить: 3 488,05 грн (т.3, а.с.72)
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача складає: 463 910,65 грн без відрахування податків і зборів), який підлягає стягненню з Державного бюро розслідувань.
Одночасно, суд зазначає, що вимоги позивача про поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню саме з 01.03.2021, а не з 02.03.2021р., як помилково зазначив позивач в прохальній частині адміністративного позову.
Відповідно до частин 1, 4 статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. Таким чином, позивача слід поновити на посаді та виплатити середні заробіток з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 01.03.2021.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 05.12.2019р. у справі № 428/8276/16-а, адміністративне провадження № К/9901/23966/18.
Керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську (код ЄДРПОУ:42331094, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Героїв України, будинок №21) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську від 26.02.2021 №43-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську.
Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) в органах Державного бюро розслідувань на посаді начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську з 01.03.2021.
Стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську (код ЄДРПОУ: 42331094, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Героїв України, будинок №21) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.03.2021 по 13.09.2021 в сумі 463 910 (чотириста шістдесят три тисячі дев'ятсот десять) гривень 65 (шістдесят п'ять) копійок.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 01.03.2021 на посаді начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (код ЄДРПОУ 42331094 юридична адреса: вул. Героїв України, 21, м.Краматорськ, Донецька область, 84333) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини рішення складені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 13 вересня 2021 року.
Повний текст судового рішення виготовлений 28 вересня 2021 року.
Суддя І.Г. Аляб'єв