Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 вересня 2021 р. Справа№200/10339/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
13 серпня 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби в період з 20.04.2014 по 09.10.2018 речове майно, відповідно до статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2018 року (рік звільнення);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби в період з 20.04.2014 по 09.10.2018 речове майно, відповідно до статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2018 року (рік звільнення).
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що в період з 20.04.2014 по 09.10.2018проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення наказом командира військової частини від 09.10.2018 № 214.
Зазначає, що за період проходження військової служби не був в повній мірі забезпечений належним йому речовим майном та в день звільнення не отримав грошову компенсацію за невикористане речове майно за період військової служби.
14.04.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив виплатити йому грошову компенсацію за невикористане речове майно, на яку отримав відповідь № 40/57/27/3-1642 від 19.05.2021, відповідно до якої заява не підлягає задоволенню через відсутність правових підстав для здійснення нарахування та виплати грошової компенсації.
Просить суд задовольнити позов.
Відповідачем на адресу суду надано відзив на адміністративний позов позивача, у якому він заперечує проти задоволення заявлених вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, з посиланням на Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, та Інструкцію з організації речового забезпечення в Національній гвардії в України в мирний час та особливий період, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475, зазначає, що порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно здійснюється з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби та загибелі військовослужбовця. Особи, які вже звільненні з військової служби, статусу військовослужбовців не мають.
Також відповідач зауважує, що позивач під час проходження військової служби або під час звільнення не звертався з рапортом або заявою про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно. Також зазначає, що позивачем порушений строк звернення до суду з позовною заявою, адже остаточний розрахунок з ним було проведено на момент його виключення зі списків військової частини 09.10.2018, з якого він і повинен був дізнатися про його порушене право/а.с.20-23/.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №200/10339/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи /а.с.15-16/.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 , що виданий 30.01.2018, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 /а.с.10 /.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій Головного управління Національної гвардії України №52 від 24.06.2015.
ОСОБА_1 з 20 квітня 2014 року по 09 жовтня 2018 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.10.2018 № 214 старшину ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у зв'язку з закінченням контракту в запас ЗС України наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2018 № 114 о/с, було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 09 жовтня 2018 року.
14 квітня 2021 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з заявою, якою просив надати належний розрахунок грошової компенсації за невикористане речове майно за період служби з 20.04.2014 по 09.10.2018; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористане ним речове майно за період служби з 20.04.2014 по 09.10.2018.
У відповідь на вказану заяву військовою частиною НОМЕР_1 позивачу було надано відповідь від 19.05.2021 № 40/57/27/3-1642, що оскільки до звільнення у запас позивачем не було подано відповідного рапорту командиру частини про виплату грошової компенсації за невикористане речове майно, у військової частини НОМЕР_1 на даний час відсутні правові підстави для здійснення її нарахування та виплати.
Не погодившись із правомірністю такої відмови, позивач звернувся до суду з позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі частини другої статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII).
На підставі статті 1 Закону № 2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
На підставі пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 “Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно”. Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
Аналіз вищенаведених нормативно-правових актів свідчить, що в разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Застосування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення “у разі звільнення з військової служби”, а не, наприклад, “при звільненні з військової служби”, дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17.
Згідно абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Матеріали справи свідчать, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 09 жовтня 2018 року, проте, при звільненні зі служби компенсація за неотримане речове майно позивачу не виплачена.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 178, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
У зв'язку з цим, у позивача наявне право на отримання компенсації за не отримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня поточного року, в якому буде проведено виплату.
В цій частині судом враховані правові висновки щодо застосування норм права, що викладені в пункті 54 Постанови Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16, у якому зазначено, що з боку військової частини порушено право позивача на отримання компенсації за не отримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату, і аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 23.08.2019 по справі №2040/7697/18 та в постанові Верховного Суду від 14.11.2018 по справі №809/1488/16.
Щодо посилання відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
За характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.
Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за не отримане речове майно, таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику”, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за не отримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття “заробітна плата” й “оплата праці”, які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
Відповідно до п. 2.2.11 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України 13.01.2004 N 5, вартість безкоштовно наданого працівникам форменого одягу, обмундирування, що може використовуватися поза робочим місцем та залишається в особистому постійному користуванні, або сума знижки у разі продажу форменого одягу за зниженими цінами до фонду додаткової заробітної плати.
Таким чином, доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом є безпідставними, оскільки на спірні правовідносини поширюються приписи ч. 2 ст. 233 КЗпП.
Згідно зі статтею 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі не вирішується.
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби в період з 20.04.2014 по 09.10.2018 речове майно, відповідно до ст. 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2018 року (рік звільнення).
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби в період з 20.04.2014 по 09.10.2018 речове майно, відповідно до ст. 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2018 року (рік звільнення).
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження. Повне судове рішення складено та підписано 29 вересня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов