Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 вересня 2021 р. Справа№200/7988/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Черникової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Нахімова, буд. 86, код ЄДРПОУ 40109058) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
29 червня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач, ГУНП в Донецькій області), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу суми грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2021 рік) додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції, та за 84 календарних дні невикористаних додаткових відпусток із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки (з розрахунку 14 календарних днів на рік), за 4 календарних дні невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік і за 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік (усього 19 календарних днів), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2021 рік) додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій у сумі 8 074,22 грн., виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції - 576,73 грн./день, та за 84 календарних дні невикористаних додаткових відпусток із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки (з розрахунку 14 календарних днів на рік) у сумі 56 675,64 грн., за 4 календарних дні невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік і за 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік (усього 19 календарних днів) у сумі 12 817,59 грн., виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 674,61 грн./день;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу матеріальної допомоги для оздоровлення за 2021 рік на підставі рапорту від 9 лютого 2021 року у розмірі, визначеному керівником органу поліції;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для оздоровлення за 2021 рік на підставі рапорту від 9 лютого 2021 року у розмірі, визначеному керівником органу поліції.
Просить зобов'язати відповідача подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 31 березня 1997 року по 06 листопада 2015 року проходив службу на різних посадах в органах внутрішніх справ МВС України, з 07 листопада 2015 року пор 30 квітня 2021 року - в Національній поліції України. Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 30 квітня 2021 року звільнений зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 ЗУ «Про Національну поліцію». При звільненні відповідачем, не виплачені додаткові відпустки, як учаснику бойових дій. За 2021 рік просить виплатити позивачу грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2021 рік) додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій у сумі 8 074,22 грн.; за 2015-2020 роки (з розрахунку: 14 календарних днів за рік, складає 84 дні х 674,61 грн. (середньоденний заробіток) = 56 675,64 грн., за 4 календарних дні невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік і за 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік (усього 19 календарних днів) у сумі 12 817,59 грн. Окрім того, відповідачем не виплачена матеріальна допомога за 2021 рік на підставі рапорту від 09 лютого 2021 року у розмірі, визначеному керівником органу поліції. У зв'язку з чим, просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати нарахувати та виплати відповідні суми (а. с. 1-18).
Ухвалою суду від 01 липня 2021 року позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви (а. с. 53-54).
13 липня 2021 року позивачем подана заява на усунення недоліків позовної заяви (а. с. 58-61).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року позовна заява прийнята до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а. с. 63-64).
25 серпня 2021 року відповідачем до суду наданий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.
Щодо наявності підстав, для отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відповідач у відзиві зазначив, що згідно діючого законодавства, грошова компенсації за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Позивачем за період з 2015 по 2020 роки включно, не були використані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, з рапортами 2015 - 2020 роки про надання додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, позивач не звертався, у зв'язку з чим, відповідач просить застосувати правові висновки Верховного суду від 07.12.2018 р. у справі № 815/6476/15, оскільки саме положеннями Закону України «Про відпустки» визначається право особи на грошову компенсацію у разі невикористання відпустки. Тому вважає, що невикористані дні такої додаткової відпустки не діляться на частини, не переносяться та не компенсуються.
Щодо ненарахування та виплати матеріальної допомоги для оздоровлення, відповідач у відзиві зазначив, що пунктом 13 розділу ІІ Порядку № 260 «Умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», затвердженого Наказом від 06.04.2016 р. № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», передбачено, що поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік надається матеріальна допомога для оздоровлення в розмірі посадового окладу. Допомога для оздоровлення надається поліцейському за його рапортом, погодженим керівником фінансового підрозділу, в межах асигнувань на зазначені цілі. Отже, право роботодавця за наявності асигнувань, здійснити виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, а не як обов'язок. Також відповідач зазначає, що виділені асигнування на грошове забезпечення 2021 року не дозволяють здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення поліцейським у спірний період. У зв'язку з чим, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а. с. 69-73).
10 вересня 2021 року позивачем надана відповідь на відзив. Позивач у відповіді зазначив, що посилання відповідача на правові висновки, які викладені у постановах Верховного суду від 31 березня 2020 року у справі № 820/2122/18 та від 07 серпня 2019 року у справі № 820/5122/17, безпідставні, оскільки у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях, зокрема, у вказаних відповідачем справах № 820/5122/12, № 808/2122/18, визнав правильний висновок, який був викладений у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 826/8185/18 з «пунктом 57, аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.» Отже, позивач вважає, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Також зазначає, що з огляду на зміст та конструкцію статті 45 Закону України «Про відпустку», додаткова відпустка, як учаснику бойових дій є іншою додатковою щорічною відпусткою, передбаченою законодавством.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач у відповіді на відзив зазначає, що 09 лютого 2021 року керівником Головного управління було розглянуто його рапорт про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік та прийнято рішення про його задоволення, про що свідчить відповідна резолюція. У зв'язку з чим, позивач зауважує, що в обґрунтування своїх доводів відповідач до відзиву долучив довідку УФЗБО ГУНП в Донецькій області від 11 серпня 2021 року №1116, згідно з якою середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення у сумі 536,10 грн. (із розрахунку 16 082,98 грн./30 діб) обчислено з розміру місячного грошового забезпечення, до складу якого не враховано індексацію грошового забезпечення.
Водночас у довідці УФЗБО ГУНП в Донецькій області від 11 серпня 2021 року № 1118 про нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 при звільненні, також долученій відповідачем до відзиву, зазначено, що у квітні 2021 року позивачу за фактично відпрацьований час (за 30 діб) було нараховано та виплачено індексацію - 1 218,99 грн.
Факт нарахування та виплати індексації (1 218,99 грн.) позивачу у складі його грошового забезпечення у сумі 17 301,97 грн. за фактично відпрацьований час у квітні 2021 року (до 30.04.2021 р. включно), також підтверджується грошовим атестатом підполковника поліції ОСОБА_1 від 13 травня 2021 року №80 (копію долучено до позовної заяви, оригінал - у ГУ ПФУ в Донецькій області), архівною відомістю про грошове забезпечення за січень - травень 2021 року і розрахунковим листом за квітень 2021 року (копії долучено до позовної заяви, оригінали - у відповідача) та довідкою від 11 серпня 2021 року № 1117 про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з квітня по травень 2021 року ОСОБА_1 долученою відповідачем до відзиву. Зазначає, що факт нарахування та виплати індексації ( 1 218,99 грн. та 1 218,99 грн.) у лютому та березні відповідно, позивачу у складі грошового забезпечення, підтверджується архівною відомістю про грошове забезпечення за січень - травень 2021 року і розрахунковими листами за січень - березень 2021 року), які повинні бути включені в розрахунок середньоденної та середньо місячної заробітної плати. На підстав чого, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а. с. 116-124).
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, з 19 жовтня 2007 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданий Іллічівським РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області 23 грудня 2015 року, РНОКПП НОМЕР_1 (а. с. 19-21).
Відповідно довідки № 1411-15275 від 16.12.2014 р. про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 (а. с. 22)
Згідно Витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 30 квітня 2021 року № 268 о/с по особовому складу, ОСОБА_1 , заступник начальника відділу розкриття злочинів проти власності на незаконних заволодінь транспортними засобами управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 30 квітня 2021 року звільнено зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про націоналу поліцію" (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непрацездатність до служби в поліції). (а. с 80-81).
Рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 15 травня 2015 року № 6/1/V/2, ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій (а. с. 27).
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 06 липня 2015 року (а. с. 28).
30 квітня 2021 року позивач звернувся із заявою до відповідача про надання інформації, щодо використання ним додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів, як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки, та її виплати відповідно (а. с. 29-30).
Листом від 19 травня 2021 року за вихідним № Б-71/26/02-2021, відповідач повідомив відповідача про те, що згідно з обліками управління кадрового забезпечення, додаткову відпустку, як учасник бойових дій за період з 2015 - 2021 роки позивач не використовував, рапортів щодо надання додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за вказаний період позивачем не подавались. Зазначив, що підстави для виплати позивачу грошової компенсації, невикористаної відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки, відсутні (а. с. 31-33).
Відповідно до довідки, виданої Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області від 20 травня 2021 року за вихідним № 1993/12/03-2021 вбачається, що за данними обліків інформаційно-пошукової системи регіонального рівня, кількість діб невикористаних чергових відпусток підполковника поліції ОСОБА_1 за період служби з 07.11.2015 р. до 30.04.2021 р., станом на день звільнення складала: 4 доби щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік; 15 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік; 15 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік. Щорічні чергові відпустки за 2016, 2017, 2019 роки використані позивачем у повному обсязі (а. с. 35).
27 травня 2021 року позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив, відповідно отриманої ним довідки від Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 20 травня 2021 року за вихідним № 1993/12/03-2021 (а. с. 35), прийняти рішення про нарахування та виплату суми грошової компенсації за 4 невикористані доби щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік, та за 15 невикористаних діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік (усього 19 діб), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення (а. с. 40-41).
З листа від 07 червня 2021 року за вихідним № Б-94/26/02-2021, відповідач повідомив позивача, що виплата поліцейським грошової компенсації за невикористані відпустки в минулих роках не передбачена умовами спеціального законодавства. При звільненні позивачу була нарахована компенсація за невикористану відпустку за 2021 рік у кількості 15 діб в сумі 8 309,51 грн. із відрахуванням обов'язкових податків і зборів та перераховано на особистий картковий рахунок позивача (а. с. 42-43).
27 травня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату суми матеріально допомоги, для оздоровлення, згідно рапорту від 09 лютого 2021 року (а. с. 45).
Згідно з копії представленого позивачем рапорту вбачається, що позивачем поданий рапорт на ім'я начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області Семенишину М.О. про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік. В даному рапорті, проставлена резолюція начальником П.В. Свір «клопочу по суті рапорту», та в лівому верхньому куті рапорту зазначена резолюція: «у ФЗБО у встановленому порядку 09.02.21» (а. с 46).
Листом від 09 червня 2021 року за вихідним № Б-95/26/02-2021, відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до пункту 13 розділу ІІІ наказу МВС України від 06.04.2016 р. № 260, поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може видаватись матеріальна допомога на оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення. Вважає, що поданий позивачем рапорт, нормами спеціального законодавства, надає можливість, а не обов'язковість виплати матеріально допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Також повідомляє про те, що на даний час, виділенні асигнування на грошове забезпечення не дозволяють здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення поліцейським. Також у листі відповідач зазначає, що після звільнення позивача, вищезазначена виплата не уявляється можливою (а. с 47-48).
Не погодившись із вищезазначеними діями відповідача, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби в поліції), Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби в поліції), Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260 у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби в поліції).
Закон № 504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодесу Законів про Працю України.
Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 9-1) у зв'язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Частиною першою статті 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки (частина друга статті 92 Закону № 580-VIII).
Статтею 93 Закону № 580-VIII визначено порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських, зокрема:
- тривалість відпусток поліцейського обчислюється щодобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються (частина перша);
- тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки (частина друга);
- за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів (частина третя);
- тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби (частина четверта);
- відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році (частина п'ята);
- чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (частина сьома);
- поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку (частина восьма);
- поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року (частина дев'ята);
- за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (частина десята);
- відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (частина одинадцята).
Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розділом ІІІ Порядку № 260 врегульовано окремі питання виплати грошового забезпечення.
Абзацом сьомим пункту 8 розділу ІІІ «Окремі питання виплати грошового забезпечення» Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзац восьмий пункту 8 розділу ІІІ «Окремі питання виплати грошового забезпечення» Порядку № 260).
З вищевикладеного слідує, що правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, зокрема, до яких, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України та Закону № 504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19 та від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20.
З наведених підстав суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача, що за спеціальним законодавством, якими є Закон № 580-VIII та Порядок № 260, поліцейські мають право на отримання виключно компенсації за невикористану в році звільнення зі служби відпустку.
Наданими до матеріалів справи довідками підтверджено, що позивачем у 2015-2021 роках не використані додаткові відпустки у кількості 14 діб на рік.
Проте, всупереч положень статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП України, відповідач при звільненні позивача зі служби в поліції не нарахував та сплатив останньому компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, як основної, так і додаткової.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби.
При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзац восьмий пункту 8 розділу III Порядку № 260).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 4 Порядку 100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні,надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за результатами щорічного Оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання
брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам
будівельних організацій,що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях,
оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні
виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів,
що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних
засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством ї путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов'язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх
відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; к) доходи(дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати; м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;н) винагороди державним виконавцям;о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260, питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, Закону № 504/96-ВР, Порядку № 100.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 826/8185/18.
Також при розгляді вказаної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19, що у рамках спірних правовідносин пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Так, середньоденне грошове забезпечення поліцейського визначається діленням грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата (звільнення із служби), на число календарних днів за цей період.
Згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 30 квітня 2021 року №268 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 30 квітня 2021 року (а. с. 26).
Отже, останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення (квітень), це лютий та березень 2021 року.
Суд не бере до уваги представлені відповідачем: довідку від 11 серпня 2021 року за вихідним № 1115 про середній розмір грошового забезпечення позивача, отриманого за два повні місяця, що передували звільненню та довідку від 11 серпня 2021 року № 1116 про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, встановленого на день звільнення, оскільки відповідачем при здійсненні даного розрахунку не включена індексація за лютий та березень 2021 року у розмірі 1 218,99 грн., яка відповідно до Порядку №100 входить до складу грошового забезпечення позивача (а. с. 102).
У зв'язку з чим, суд вважає необхідним здійснити розрахунок середньоденного заробітку позивача самостійно.
Відповідно до архівної відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення за період з січня 2021 троку по травень 2021 року (а. с. 36) та розрахункових листів за лютий і березень 2021 року (а. с. 37), грошове забезпечення за 28 календарних днів лютого 2021 року з урахуванням положень пунктів та 4 розділу III Порядку №100 складає 19 317,24 грн., у тому числі: посадовий оклад - 3 000,00 та оклад за спеціальним званням - 2 200,00 грн., надбавка за стаж служби в поліції (50%) - 2 600,00 грн., надбавка до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень (15%) - 450,00 грн., надбавка за специфічні умови проходження служби в поліції (60%) - 4 680,00 грн., премія щомісячна 39,971%) - 5 168,25 грн., індексація - 1 218,99 грн., а за 31 календарний день березня 2021 року - 20 484,69 грн., у тому числі: посадовий оклад - 3 000,00 грн., оклад за спеціальним званням - 2 000,00 грн., надбавка за стаж служби в поліції (50%) - 2 600,00 грн., надбавка до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень (15%) - 450,00 грн., надбавка за специфічні умови проходження служби в поліції (60%) - 4 680,00 грн., премія (49%) - 6 335,70 грн., індексація - 1 218,99 грн. (а. с. 36).
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю його звільнення, становить: (19 317,24 грн. + 20 484,69 грн.) /59 календарних днів = 674,61 грн./день.
З огляду на зазначене, розмір грошової компенсації за 4 календарних дні невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік і за 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік (усього 19 календарних днів) складає: 19 днів х 674,61 грн./день = 12 817,59 грн.
Відповідно розмір грошової компенсації за 84 календарних дні невикористаних додаткових відпусток із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки із розрахунку 14 календарних днів на рік) складає: 84 дні х 674,61 грн./день = 56 675,64 грн.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік на підставі рапорту від 9 лютого 2021 року у розмірі, визначеному керівником органу поліції, суд зазначає наступне.
Пунктом 13 Розділу ІІ Порядку №260 визначено, що поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.
Для визначення максимального розміру матеріальної допомоги на оздоровлення або матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань застосовується місячний розмір грошового забезпечення, нарахованого поліцейському за місяць, що передує місяцю, у якому приймається рішення про таку виплату, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії.
Виплата поліцейським матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі їх рапортів у розмірі, визначеному керівником органу поліції.
Аналогічні положення містяться у підпункті 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», яким надано право керівникам органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення надавати поліцейським один раз на рік: матеріальну допомогу для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.
Отже, з системного аналізу наведених норм права виходить, що матеріальна допомога для оздоровлення та/або матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається поліцейському за двох умов:
1) подання поліцейським рапорту на отримання відповідної допомоги;
2) наявність відповідних бюджетних асигнувань на зазначені цілі.
Як зазначено вище, позивач звернувся до відповідача із рапортом про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік, де прийнято рішення про його задоволення, про що свідчить відповідна резолюція: «клопочу по суті рапорту начальник полковник поліції П.В. Свір» та резолюцією в лівому верхньому куті (у ФЗБО у встановленому порядку 09.02.2021» (а. с. 46).
Отже, позивачем поданий вищезазначений рапорт про надання матеріальної допомоги на оздоровлення на 2021 рік до свого звільнення (30 квітня 2021 року) та погоджений з керівництвом.
В довідці від 11 серпня 2021 року за вихідним № 1120, відповідач зазначає, що нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення здійснюється в межах виділених асигнувань та повідомляє, що виділені асигнування на грошове забезпечення не дозволяють здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення поліцейським (а. с. 109-110).
З наведеного вбачається, що позивачем для отримання матеріальної допомоги вчинено всі необхідні дії, тобто подано рапорт, а відповідач розпочавши розгляд цього рапорту, не закінчив його прийняттям необхідного рішення про відмову чи задоволення виплати матеріальної допомоги, чим допустив протиправну бездіяльність.
Доводи військової частини щодо відмови у виплаті матеріальної допомоги, у зв'язку із відсутністю належного бюджетного асигнування суд до уваги не приймає, оскільки не підтверджені відповідачем жодними належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову в частині виплати допомоги на оздоровлення, відповідач суду не надав.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20 (№ Пз/9901/14/20).
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог про встановлення судового контролю за виконанням рішення, зобов'язавши відповідача, подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду (ст. 382 КАС України), суд зазначає, що в силу положень частини 1 статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зазначене є правом суду, а не обов'язком, водночас, позивачем не наведено обставин, які б викликали у суду сумнів у тому, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для застосування приписів статті 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України Відповідно суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання про стягнення судових витрат.
Керуючись статтями 2, 3, 5-9, 12, 15, 18, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 94, 139, 241-243, 245, 246, 263, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Нахімова, буд. 86, код ЄДРПОУ 40109058) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області (юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Нахімова, буд. 86, код ЄДРПОУ 40109058), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) суми грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2021 рік) додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції, та за 84 календарних дні невикористаних додаткових відпусток із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки (з розрахунку 14 календарних днів на рік), за 4 календарних дні невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік і за 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік (усього 19 календарних днів), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Нахімова, буд. 86, код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2021 рік) додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій у сумі 8 074,22 грн., виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції - 576,73 грн./день, та за 84 календарних дні невикористаних додаткових відпусток із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки (з розрахунку 14 календарних днів на рік) у сумі 56 675,64 грн., за 4 календарних дні невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік і за 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік (усього 19 календарних днів) у сумі 12 817,59 грн., виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 674,61 грн./день.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області (юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Нахімова, буд. 86, код ЄДРПОУ 40109058), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) матеріальної допомоги для оздоровлення за 2021 рік на підставі рапорту від 9 лютого 2021 року у розмірі, визначеному керівником органу поліції.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Нахімова, буд. 86, код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік на підставі рапорту від 9 лютого 2021 року у розмірі, визначеному керівником органу поліції.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно приписів підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення Донецького окружного адміністративного суду подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений та підписаний 28 вересня 2021 року.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.О.Черникова