Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 вересня 2021 р. Справа№200/8875/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
16 липня 2021 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просить суд:
- визнати неправомірними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 27.12.2016 по 24.05.2018 із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 17.10.2017 по 16.04.2021 із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 25.05.2018 по день ухвалення рішення судом, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення - 303,02 грн.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у період з 27.12.2016 по 24.05.2018 проходив військову службу у військовій частині 305 Національної Гвардії України. Проте, у період військової служби відповідачем не виплачувалась індексація заробітної плати позивача, виплата якої передбачена ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Враховуючи положення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, місяць, у якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим.
Відтак, позивач вважає, що з 27.12.2016 по 24.05.2018 він має право на проведення індексації його грошового забезпечення, виходячи з базового місяця - січень 2008 року.
Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його звільнення зі служби, то вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку
Просить суд задовольнити позов.
Відповідачем на адресу суду надано відзив на адміністративний позов позивача, у якому він заперечує проти задоволення заявлених вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, з огляду на те, що врахування базового місяця «січень 2008 року» для проведення індексації буде неправомірним та порушувати вимоги постанови КМУ №1013, якою було внесено зміни до постанови КМУ №1078.
Також відповідач вказує, що нарахування індексації грошового забезпечення та визначення базового місяця належить виключно до дискреційних повноважень військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. У зв'язку із відсутністю у Національній гвардії України власного затвердженого порядку індексації грошового забезпечення та відповідних роз'яснень щодо визначення базового місяця, зважаючи, то індексація нараховується у межах бюджетних асигнувань, з метою дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення з урахуванням пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів всієї Військової частини.
Крім викладеного, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України зазначає, що беручи до уваги постанову КМУ від 30.08.2017 №704, базовим місяцем для нарахування індексації заробітної плати є березень 2018 (місяць підвищення окладів військовослужбовців).
Відповідач вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних позивачу сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним/а.с.30-33/.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 3 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №200/8875/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України надати суду належним чином завірену читабельну довідку про фактично нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період його служби з 27.12.2016 по 24.05.2018 та письмові пояснення щодо механізму нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період служби з 27.12.2016 по 24.05.2018 із наведенням чіткого розрахунку за кожний місяць окремо у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження у справі. /а.с. 23-24/.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданого 01 червня 2000 року Іванкіським РВ ГУМВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 /а.с. 3-4/.
Позивач є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 31.07.2020 /а.с.7/.
ОСОБА_1 з 27грудня 2016 року по 24травня 2018 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 24.05.2018 №111 молодшого сержанта ОСОБА_1 , переміщеного наказом командувача Національної гвардії України від 26.04.2018 №54 о/с для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_5 (м. Київ), було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 24 травня 2018 року /а.с.6/.
Представник позивача адвокат Латиш К.О. звернулася до відповідача з адвокатським запитом від 11.05.2021, в якому просила, зокрема, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби в військовій частині НОМЕР_1 із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року.
Листом від 08.06.2021 №40/35/32-950 «АЗ» військова частина НОМЕР_1 повідомила адвоката ОСОБА_2 , що останнім базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 є березень 2018 року. Право на отримання індексації настало в грудні 2018 року.
Вважаючи права та охоронювані законом інтереси щодо проведення індексації грошового забезпечення за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, відзиву, спірними питанням у справі єне нарахування і не виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 27.12.2016 по 24.05.2018.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував обставини справи, норми чинного законодавства та виходить з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з п. 2 Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п. 4 Порядку сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Як зазначено відповідачем, що останній за період з 27.12.2016 по 24.05.2018 включно не нарахував і не виплатив на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, пославшись на відсутність бюджетного фінансування.
З урахуванням встановлених судом обставин справи та положень діючого законодавства, суд вважає, що відмова у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 27.12.2016 по 24.05.2018 включно є протиправними діями відповідача, оскільки сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Відсутність бюджетного фінансування на її виплату не є підставою для її ненарахування, що узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Враховуючи викладене позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 27.12.2016 по 24.05.2018, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 27.12.2016 по 24.05.2018, підлягають задоволенню.
Водночас, з приводу позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення в спірний період із розрахунку базовий місяць січень 2008 року, суд зазначає наступне.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, законмає з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 27.12.2016 по 24.05.2018 із розрахунку базовий місяць січень 2008 року, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 27.12.2016 по 24.05.2018 із розрахунку базовий місяць січень 2008 року, не підлягають задоволенню, зважаючи на той факт, що визначення цих обставин належить до виключної компетенції відповідача і суд не має повноважень визначати базовий місяць та суму індексації грошового забезпечення, оскільки це є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.
Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини. У даній справі таке нарахування відповідачем здійснено ще не було. Отже, враховуючи положення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", нарахування індексації грошового забезпечення, визначення базового місяця та суми такого нарахування належить до повноважень відповідача, які є дискреційними. Підстави для зобов'язання останнього здійснити нарахування та виплату індексації позивача з урахуванням базового місяця «січень 2008 року» відсутні.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з 25.05.2018 по день ухвалення рішення судом, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення - 303,02 грн суд зазначає наступне.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина ж друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й у випадку вирішення спору про розмір несплачених сум при звільненні в судовому порядку.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 в справі №810/451/17.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
В даному випадку позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці при звільненні (несплату індексації грошового забезпечення) звернувся до суду із відповідним позовом, за наслідком чого суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 24.05.2018, отже, обов'язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний саме 24.05.2018.
Виходячи з того, що 24.05.2018 обов'язок повного розрахунку з позивачем відповідачем не виконаний, період затримки розрахунку з 25.05.2018 при звільненні становить 1240 днів (з 25.05.2018 по 27.09.2021 включно - день прийняття рішення у цій справі).
Спеціальними у спірних правовідносинах законодавчих актів щодо військовослужбовців не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.
З огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.
Аналогічні правові висновки наведені Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі №804/3722/17.
Так, суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року (справа № 821/1083/17) та від 13 травня 2020 року (справа №810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі №227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.
З огляду на те, що індексація грошового забезпечення відповідачем ще не нарахована і не виплачена, і, відповідно, суд позбавлений можливості проведення належного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню іншим шляхом, а саме: зобов'язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на кристь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2018 по 29.09.2021.
Згідно зі статтею 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі не вирішується.
Керуючись ст. ст.139,244-250,255,262,295,297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса листування: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 27.12.2016 по 24.05.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 27.12.2016 по 24.05.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2018 по 29.09.2021 включно.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження. Повне судове рішення складено та підписано 29 вересня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов