Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 вересня 2021 р. Справа№200/10832/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Логойди Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому, вважаючи свої права порушеними, просив:
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на його користь несплачену компенсацію за не використані дні додаткових відпусток у розмірі 29050 грн.;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 червня 2020 року по день фактичного розрахунку у розмірі 25 363 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що станом на день звільнення зі служби в поліції відповідач протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2016 - 2020 роки служби, яка за підрахунками позивача становить 29050 грн.
Вважав, що відповідач має понести відповідальність у виді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, сума якого за його підрахунками за період з 01 червня 2020 року (день звільнення) по день фактичного розрахунку (01 серпня 2021 року - день подачі позову) з урахуванням принципу співмірності становить 25 363 грн.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що позивач проходив службу в поліції, і така служба не є військовою службою, а тому Закони України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на неї не поширюються.
Крім того, ч. 13 ст. 17 «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що поліцейським на весь період їх служби надається відстрочка від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності. Отже, вони не підлягають і мобілізації. А тому оголошений президентом України особливий період не є підставою для проведення компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових у спірних правовідносинах.
Також п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що відпустка окремим категоріям громадян - учасникам бойових дій є пільгою. При цьому законодавством не встановлено, що особа має право монетизувати наявні у неї пільги, за умови їх невикористання (тобто отримати за їх невикористання грошову компенсацію).
Під час проходження служби в поліції з питання надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач щодо спірного періоду з відповідними рапортами не зверталася, відповідно така відпустка йому не надавалася. Грошове забезпечення поліцейських та будь-які надбавки і доплати для поліцейських регулюються лише спеціальними нормативно-правовими актами для поліцейських, які не передбачають нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Відповідно до норм Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток, тому така відпустка не переноситься на наступні періоди, не подовжується у випадку хвороби, не ділиться на частини та не замінюється грошовою компенсацією. Крім того, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (крім осіб, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи) законодавством не передбачена.
Тому вважав, що відсутні підстави для задоволення позову в частині компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Вимога позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від вказаної позовної вимоги, а тому також такої не підлягає задоволенню. Крім того, вважав, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даною вимогою.
Просив в задоволенні позову відмовити.
Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, після чого в період з 30 грудня 2016 року по 29 травня 2020 року проходив службу в поліції.
Так, наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 30 грудня 2016 року № 443 о/с позивача з 30 грудня 2016 року призначено на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Лиманського відділення поліції Слов'янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 29 травня 2020 року № 221 о/с з 01 червня 2020 року позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням.
До проходження такої служби йому було надано статус учасника бойових дій (рішення комісії Міністерства внутрішніх справ з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасниками війни) від 24 червня 2016 року № 7/I/V/65; посвідчення серії НОМЕР_1 від 22 серпня 2016 року).
Під час проходження служби в поліції позивач мав право на додаткову відпустку учасника бойових дій, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Таку відпустку за спірний період служби - з 2016 року по 2020 рік позивач не використав.
Грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний спірний період позивачу не нарахована, та, відповідно, під час звільнення позивача зі служби не виплачена (вказані обставини підтверджуються довідками відповідача від 10 серпня 2021 року № 1106 та від 10 серпня 2021 року № 3040/12/03-2021).
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за спірний період, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Проходження служби в поліції регулюється Законом України «Про Національну поліцію» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону).
Відповідно до ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (п. 1 ст. 4 Закону).
Відповідно до ст. 162 вказаного Закону, зокрема, учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію», яка регулює питання обчислення тривалості відпусток, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
Згідно з ч. 8 ст. 93 Закону поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
Частиною 11 ст. 93 Закону визначено, що за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
Відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідно до п. 8 розд. III Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 11 жовтня 2018 року у справі №806/829/17, від 24 жовтня 2018 року у справі №806/277/16.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року в справі №826/8185/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Як вже зазначалося, до щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством (п. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки»), зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплаті компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
Вказані норми в сукупності свідчать про те, що, у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 162 Закону України «Про відпустки» та ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У даному випадку положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 29 квітня 2021 року в справі № 200/602/20-а.
Оскільки право позивача на компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку.
Разом з тим, нарахування такої компенсації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. І оскільки така компенсація позивачу не нараховувалася, тому суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.
З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за спірний період з 2016 року по 2020 рік, а похідні позовні вимоги (задоволення яких відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України залежить від задоволення основної вимоги) задоволенню іншим шляхом - шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за спірний період (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вирішуючи спір в частині компенсації за невикористану додаткову відпустку особі, яка проходила службу в поліції, судом враховані правові висновки, що викладені у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі №826/8185/18, від 29 квітня 2021 року в справі № 200/602/20-а, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені
Вказані позовні вимоги позивач пов'язував з компенсацією за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, яка йому не нараховувалася, та, відповідно, не виплачувалася.
Оскільки спеціальними нормами права, які регулюють питання проходження служби та виплати грошового забезпечення таким особам, як позивач, питання порядку проведення остаточного розрахунку при звільненні та відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільнені не врегульовані, тому підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 2 розд. ІІ вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Абзацом 2 п. 3 розд. ІІІ Порядку визначено, що суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 розд. IV Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, у виді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виплата грошового забезпечення поліцейських регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції».
Пунктом 2 вказаної Постанови визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.
Зі змісту вказаного Порядку, який є спеціальним для вирішення спірних правовідносин та діяв на час звільнення позивача, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обчислюється та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Отже, обчислення середнього заробітку поліцейських проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260.
Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 805/2706/17-а, від 24 липня 2019 року у справі №805/3167/18-а, від 26 листопада 2019 року у справі №806/2176/17.
Оскільки при проведенні розрахунку при звільненні сума спірної компенсації за невикористану відпустку позивачу як учаснику бойових дій не виплачена з вини відповідача, тому він має нести відповідальність, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд в постанові від 18 липня 2018 року в справі № 825/325/16 дійшов висновку, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості (заробітну плату з урахуванням індексації), істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи (принципи розумності, справедливості та пропорційності, про який пізніше зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17).
Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаних постановах Верховного Суду, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, то з огляду на обставини справи суд вважає їх передчасними, оскільки компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій відповідачем позивачу ще не нарахована, і, відповідно, для проведення належного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені суд позбавлений можливості визначити істотність частки суми такої компенсації як суми заборгованості перед позивачем порівняно із середнім заробітком позивача.
Крім того, ще не настав день фактичного розрахунку, що унеможливлює визначення судом днів затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на наведене такі позовні вимоги не підлягають задоволенню як передчасні.
Разом з тим позивач не позбавлений права звернення до суду з такими позовними вимогами після нарахування та виплати йому відповідачем компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, якщо при цьому відповідач самостійно не виплатить позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені.
Вирішуючи спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року в справі № 200/602/20-а, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду з позовом є неприйнятними, оскільки даний спір стосується порушення законодавства про оплату праці, адже спірна компенсація за невикористану відпустку є складовою належної працівникові заробітної плати (грошового забезпечення). А відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, звернення до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату спірної грошової компенсації строком звернення не обмежується.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Отже, застосування меншого строку у разі порушення законодавства про оплату праці, на що посилався відповідач, мало би дискримінаційний характер в залежності від виду діяльності (роботи) особи, що є недопустимим.
Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені є похідним позовними вимогами, задоволення яких залежить від задоволення основних позовних вимог (п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оскільки щодо основних позовних вимог суд дійшов висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, тому, відповідно, строк звернення до суду з похідними позовними вимогами також дотриманий.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просив позивач, є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (ст. 1291 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) про стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2020 рік.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2020 рік.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 29 вересня 2021 року.
Суддя Т.В. Логойда