Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 вересня 2021 р. Справа№200/9003/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Дав Транс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
20 липня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Дав Транс», в якій позивач просить стягнути на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, у розмірі 65403,13 грн. та пеню у розмірі 1111,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач у порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» і Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 31.01.2007 року № 70 не виконав нормативи по створенню робочих місць по працевлаштуванню інвалідів. Таким чином, відповідач мав сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2020 році. Згідно розрахунку, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2020 році становить у розмірі 65403,13 грн. Оскільки відповідачем суму адміністративно-господарських санкцій не сплачено, йому була нарахована пеня у розмірі 1111,80 грн. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом. Крім того, відповідач у 2020 році неналежно інформував Краматорський міський центр зайнятості, а саме звіти за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії осіб з інвалідністю)» надавав службі зайнятості не протягом 2020 року, а лише одноразово 30.06.2020 р.
На думку позивача, сам факт наявності звітів форми № 3-ПН не є безумовним доказом реальності виконання відповідачем обов'язку встановленого ч. 3ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
26 липня 2021 року відкрито провадження у справі, керуючись статті 12, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
14 червня 2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що Порядком № 316 не передбачено періодичності подання роботодавцем звіту за Формою № 3-ПН, а також не встановлені конкретні вимоги та строки для цього. Крім того, згідно листа Краматорського міського центру зайнятості від 07.06.2021 року за № 01-14/1374, до товариства було направлено 4 особи з інвалідністю, одна з яких була працевлаштована, відмов в працевлаштуванні з боку товариства не було.
На думку представника відповідача підприємством були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.
У зв'язку з чим, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши подані заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, код ЄДРПОУ: 13492430, місцезнаходження: 87528, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Серова, 1а, у спірних правовідносинах виступає у якості суб'єкта владних повноважень, який звернувся до адміністративного суду на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.
Відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Дав Транс» є юридичною особою, яка зареєстрована та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 34364539, місцезнаходження юридичної особи: 84313, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, буд. 10, оф.1109.
26 лютого 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Дав Транс» направило Донецькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, форми №10-ПОІ (річна).
За даними звіту середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 30 осіб, з них:
середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 1 осіб;
кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 осіб;
фонд оплати праці штатних працівників, - 2057 тис. грн.;
середньорічна заробітна плата штатного працівника, - 68567 грн. (а.с. 10).
Позивач нарахував ТОВ «Транспортна компанія «Дав Транс» адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 65403,13 грн., що підтверджується відповідним розрахунком (а.с. 11).
Згідно з розрахунком суми пені на заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році сума пені за період з 16.04.2021 року по 09.07.2021 року становить 1111,80 грн. (а.с. 12).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також застосовує норми спеціального законодавства.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 2 статті 19 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 1 статті 20 Закону №875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Згідно частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону №875-XII.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України від 5 липня 2012 року №5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 «Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі - Порядок №70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше десяти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця.
Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону №875-XII.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
На виконання пункту 2 Порядку №70 наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 №591, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.10.2020 за №1007/35290, затверджено форми звітності форми звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю».
Відповідач виконав обов'язок щодо подання звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форми №10-ПОІ .
Також, відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону №5067-VI роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку надання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі - Порядок №316), форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Отже, звітність за формою № 3-ПН подається до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), і лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. При цьому періодичності подачі такої звітності не встановлено, оскільки вона подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 у справі №824/379/17-а та від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у 2020 році надавався звіт форми № 3-ПН про наявність вакансій, в тому числі для інвалідів (а.с. 39). Тобто, відповідач належним чином інформував Центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому Центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Юридична відповідальність у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 18 Закону №875-XII, а саме не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 у справі № 808/2646/15.
Згідно листа Краматорського міського центру зайнятості від 07.06.2021 року №01-14/1374 протягом 2020 року на заявлені ТОВ «Транспортна компанія «Дав Транс» вакансії для інвалідів було направлено 4 особи з інвалідністю, одну з яких було працевлаштовано. Відмов в працевлаштуванні з боку підприємства не було (а.с.17).
Таким чином, безпідставних відмов з боку відповідача щодо працевлаштування інвалідів судом не встановлено.
Окрім того, відповідачем публікувалися оголошення на сайті work.ua про наявність вакансій, в тому числі для осіб з інвалідністю (а.с. 45-51).
На підставі наведеного суд дійшов висновку, що відповідачем виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, установлених статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», належно поінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому інвалідів для працевлаштування, однак причини не працевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, у зв'язку з чим в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 28.04.2020 у справі №824/643/18-а.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Дав Транс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідач просить суд стягнути з позивача на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Відповідно до частин 1-4 статті 134 вказаного Кодексу витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Європейський суд із прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
21 липня 2021 року між ТОВ «Транспортна компанія «Дав Транс» та адвокатом Шитовим Ігорем Юрійовичем було укладено договір АН №1040864 про надання правничої (правової) допомоги.
Витрати на правову допомогу документального підтверджені: рахунком-фактурою АН №1040864/1 від 30.07.2021 року, платіжним дорученням № 665 від 04.08.2021 року про сплату юридичних послуг на суму 10000,00 грн. (а.с. 58-61).
Разом з цим, суд дійшов висновку стосовно зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки предмет спору у цій справі не є складним, предмет правового регулювання - а саме правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць не потребує складних правових досліджень (загалом судова практика у аналогічних спорах є сталою).
Приймаючи до уваги вищенаведене в сукупності, суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає, що сума яка заявлена до стягнення на оплату витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих послуг адвокатом, а тому на користь відповідача має бути стягнуто 2000 грн. понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, що складає 3% від суми позову та є співмірним з обсягом наданих послуг і виконаних робіт.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
У задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ: 13492430, місцезнаходження: 87528, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Серова, 1а) до товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Дав Транс» (код ЄДРПОУ: 34364539, місцезнаходження: 84313, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, буд. 10, оф.1109) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ: 13492430, місцезнаходження: 87528, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Серова, 1а) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Дав Транс» (код ЄДРПОУ: 34364539, місцезнаходження: 84313, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, буд. 10, оф.1109) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв