Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 вересня 2021 р. Справа№200/7481/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про: визнання протиправною бездіяльність Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з лютого 2017 року, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату пенсії, та виплатити заборгованість за період, починаючи з 2017 року.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з лютого 2017 року, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату пенсії, та виплатити заборгованість за період, починаючи з 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона перебуває на обліку у Покровському ОУПФУ Донецької області, як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком. Позивач зазначає, що їй припинено виплату пенсії з лютого 2017 року, проте відповідного рішення про припинення виплати пенсії вона не отримувала. Позивач вважає такі дії Покровському ОУПФУ Донецької області протиправними, оскільки вчинені з порушенням вимог Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року позивачу поновлено строк звернення до суду з даним позовом, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року замінено первинного відповідача у справі Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області на правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа, і отримувала пенсію за віком.
Відповідач зазначає, що відповідно до підпунктів порядку 4 та 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам передбачає щомісячний обмін інформацією з Єдиної інформаційної бази внутрішньо переміщених осіб з Управлінням соціального захисту населення Мирноградської міської радою. Відповідно до пп. 2 п. 12 Порядку № 365 соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання перебування згідно з актом обстеження матеріально - побутових умов сім'ї. Відповідач вказує на те, що виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення та видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509. У разі, якщо в Єдиній інформаційній базі даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції довідка відкликана, або закінчився термін дії довідки, або за наслідками перевірки прийнято рішення про невідповідність відомостей про місце проживання, виплата пенсії припиняється після надходження повідомлення відповідного органу соціального захисту населення або інформації з Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. З метою вимог п. 3, 4 Порядку № 365 виплату пенсії позивачу припинено з лютого 2017 року, в зв'язку з неспівпаданням персональних даних позивача з Єдиним реєстром внутрішньо переміщених осіб.
Відповідач вказує, що відповідно до Порядку № 365 призначення (поновлення) пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється на підставі особистої заяви особи та рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених виконавчими органами міських рад. Відповідач наголошує, що з особистою заявою про поновлення виплати пенсії за фактичним місцем проживання позивач не звертався до управління, розрахунок заборгованості з моменту припинення виплати пенсії не проводився.
З огляду на викладене відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 8-11).
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зареєстровано в якості юридичної особи 27.06.2002 року за № 12661200000008761, включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за № 13486010.
9 жовтня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 925 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України».
Пунктом 2 вищезазначеної Постанови № 925 вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях шляхом приєднання до головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях за переліком згідно з додатком.
Відповідно до зазначеного Переліку територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізуються шляхом приєднання Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є правонаступником Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, та є належним відповідачем у даній справі.
Судом встановлено, що позивачу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначена пенсія за віком, що не заперечується сторонами (а.с. 6-7).
ОСОБА_1 була взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Донецька до АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 23.11.2015 року № 1441018022 (а.с. 12).
Місто Донецьк включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку у Покровському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримувала пенсію за віком, проте, як зазначає позивач, виплата пенсія була припинена з лютого 2017, в зв'язку з не підтвердженням місцем фактичного проживання.
Згідно довідки про розмір нарахованої та фактично виплаченої пенсії, виданої відділом обслуговування громадян № 6 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, встановлено, що ОСОБА_1 з березня 2016 року нараховувались пенсійні виплати, однак не виплачувались виплачуються (а.с. 41-42).
Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії з березня 2016 року.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту - Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за /днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.
Згідно ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Суд звертає увагу, що жоден з вищезазначених випадків щодо позивача управлінням не застосований та не доведений.
Крім того, вищезазначеною статтею передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Однак відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплати пенсії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву посилається на те, що пенсія позивачу була призупинена у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.
Однак, суд не погоджується з даною позицією відповідача, оскільки, реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
Суд зазначає, що відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти її права на отримання пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
В обґрунтування своєї бездіяльності відповідач послався на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, якого передбачає, що комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання (перебування), зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.
Водночас, зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2016 року мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".
Крім того, аргументи відповідача про те, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2016 року, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" було правомірним, суд вважає помилковими.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у зразковій справі № 805/402/18-а від 03.05.2018 року, яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.
В силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-VI, оскільки з 01 березня 2016 року позивачеві не виплачується пенсія без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати її пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов'язання відповідача поновити виплату йому пенсії з часу припинення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Враховуючи те, що пенсійні виплати позивачу припинено у березні 2016 року, а також враховуючи те, що пенсійні виплати позивачу нараховують з березня 2016 року нараховують, однак не виплачуються, суд приходить висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року, та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 березня 2016 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 908 грн.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року, та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 березня 2016 року - задовольнити.
Визнати протиправними дії Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) з 01 березня 2016 року, та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 березня 2016 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Повний текст рішення складено та підписано 20 вересня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Уразі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Олішевська