29 вересня 2021 року Справа № 160/12211/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
20.07.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), у якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та скасувати рішення, оформлене листом від 02.07.2021 року, щодо відмови в перерахунку позивачу пенсії за вислугу років відповідно до довідки №18-223 вих-20 від 18.03.2020 року, виданої прокуратурою Дніпропетровської області про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 13.12.2019 року здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (в редакції від 14 жовтня 2014 року), яка набрала чинності з 13.12.2019 року, на підставі довідки прокуратури Дніпропетровської області від 18.03.2020 року №18-223 вих-20, у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 року №7-(ІІ) 2019 та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021, виходячи з розрахунку 90% від середнього заробітку за відповідною посадою, без максимального обмеження суми пенсії, з виплатою різниці між нарахованою після перерахунку та фактично отриманою пенсією одноразово та однією сумою.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не виконується постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року у справі №160/15768/20, а саме, відповідачем безпідставно повторно відмовлено позивачу у перерахунку пенсії на підставі довідки прокуратури Дніпропетровської області від 18.03.2020 №18-223 вих-20. Таке рішення відповідача оформлене листом № 0400-010305-8/88171 від 02.07.2021.
Ухвалою суду від 21.07.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
11.08.2021 представником відповідача надано відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що з 13.12.2019 підлягає застосуванню частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" у первинній редакції, відповідно до якої призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій - працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. При цьому частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 в редакції, що застосовується з 13.12.2019, визначає лише умову проведення перерахунку пенсії, а саме: підвищення заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Вказана норма не встановлює механізм (порядок) проведення такого перерахунку. Відповідач, також, зазначає, що предметом даного спору є перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури, а питання щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку пенсії і обмеження максимальним розміром, на думку відповідача, є похідним і повинно вирішуватися після з'ясування наявності підстав для здійснення відповідного перерахунку пенсії. Крім того, відповідач стверджує, що на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 у справі №160/15768/20 відповідачем було здійснено перерахунок пенсії позивача з 13.12.2019. За таких підстав відповідач вказав, що провадження у справі підлягає закриттю відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 КАС України.
19.08.2021 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.
Згідно з ч.ч.5, 8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримував пенсію за вислугу років, призначену на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати посади прокурора прокуратури.
21.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про перерахунок пенсії за вислугу років згідно довідки про заробітну плату від 18.03.2020 року №18-223 вих-20, виданою прокуратурою Дніпропетровської області.
Листом від 23.09.2020 року за №0400-0306-8/85471 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачу в перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до довідки від 18.03.2020 року №18-223 вих-20, виданою прокуратурою Дніпропетровської області.
Відповідач мотивував відмову тим, що перерахунок пенсій, призначених згідно Закону України «Про прокуратуру», пенсіонерам, які працюють на посадах прокурорів, який проводиться у зв'язку з індивідуальними змінами, що впливають на збільшення заробітної плати, проводиться починаючи з 13 грудня 2019 року індивідуальними змінами, що впливають на збільшення заробітної плати, якими є: призначення на вищу посаду; збільшення вислуги років; присвоєння почесного звання чи наукового ступеня; за кожні два роки з дати призначення / попереднього перерахунку пенсії; після звільнення з роботи. Оскільки у позивача відсутні вищевикладені умови, право на перерахунок пенсії відсутнє.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 року у справі №160/15768/20 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в перерахунку ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до довідки №18-223 вих-20 від 18.03.2020 року, виданої прокуратурою Дніпропетровської області. Визнано протиправним та скасовано рішення, оформлене листом від 23.09.2020 року за №0400-0306-8/85471, про відмову в перерахунку ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до довідки №18-223 вих-20 від 18.03.2020 року, виданої прокуратурою Дніпропетровської області. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 13.12.2019 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (в редакції від 14 жовтня 2014 року), яка набрала чинності з 13.12.2019 року, на підставі довідки прокуратури Дніпропетровської області від 18.03.2020 року №18-223 вих-20, виходячи з розрахунку 90% від середнього заробітку за відповідною посадою позивача, у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 року №7-(ІІ) 2019 та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», без максимального обмеження суми пенсії, з виплатою різниці між нарахованою після перерахунку та фактично отриманою пенсією одноразово та однією сумою.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 року у справі №160/15768/20 скасовано. Визнано протиправним та скасовано рішення, оформлене листом від 23.09.2020 року за №0400-0306-8/85471, про відмову в перерахунку ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до довідки №18-223 вих-20 від 18.03.2020 року, виданої прокуратурою Дніпропетровської області. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 13.12.2019 року здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII на підставі довідки прокуратури Дніпропетровської області від 18.03.2020 року №18-223 вих-20 з виплатою різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії за вислугу років. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Як вбачається із матеріалів пенсійної справи позивача, відповідач на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року у справі №160/15768/20 здійснив перерахунок пенсії позивача спочатку визначивши з 14.06.2021 року загальний відсоток розрахунку пенсії від заробітної плати у розмірі 90%, а з 02.07.2021 - 60%.
Визначаючи відсоток розрахунку пенсії відповідачем взято (як під час розрахунку 14.06.2021 року так і 02.07.2021 року) розмір заробітної плати у загальній сумі 45663,34 грн. відповідно до довідки прокуратури Дніпропетровської області від 18.03.2020 №18-223 вих-20.
Після чого, 02.07.2021 відповідач листом №0400-010305-8/88171 повідомив позивача про необхідність останньому звернутися до відділу Пенсійного фонду України для необхідності визначення реалізації права позивача на виконання судового рішення.
Позивач вважає, що своїм листом №0400-010305-8/88171 від 02.07.2021 року відповідач фактично відмовився виконувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року у справі №160/15768/20, не повідомляє, яку суму відсотків від розміру заробітної плати взято для розрахунку розміру пенсії.
Позивач вважає, що призначена пенсій має нараховувати 90% від суми місячної заробітної плати.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у тому числі й рішення органу місцевого самоврядування, що є предметом цього спору.
Положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18 (адміністративні провадження №К/9901/16194/19; К/9901/16864/19).
Позивач, оскаржуючи рішення відповідача оформлене листом від 02.07.2021 року за №0400-010305-8/88171, дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем відмовлено позивачу у перерахунку пенсії на підставі довідки №18-223 вих-20 від 18.03.2020 року, виданої прокуратурою Дніпропетровської області про розмір заробітної плати.
Як вбачається із змісту листа від 02.07.2021 року за №0400-010305-8/88171 відповідач повідомив позивача про виконання рішення та просив його з'явитися до відповідного відділу Пенсійного фонду України.
При цьому, як вже зазначалося судом, відповідачем здійснено перерахунок позивачу пенсії на підставі довідки №18-223 вих-20 від 18.03.2020 року, виданої прокуратурою Дніпропетровської області про розмір заробітної плати.
Так, у відповідності о наданої відповідачем до суду розрахункової відомості, сформованої станом на 02.07.2021 року, в період з 01.03.2021 року по 30.06.2021 року основний розмір пенсій від середнього заробітку складає 27398,00 грн., що дорівнює 60% від заробітної плати працівникам органів прокуратури, визначеного на підставі довідки №18-223 вих-20 від 18.03.2020 року, а саме: 45663,34 грн. (розмір заробітної плати працівникам органів прокуратури) *60% = 27398,00 грн.
За таких обставин суд робить висновок, що позовні вимоги частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та скасувати рішення, оформлене листом від 02.07.2021 року, щодо відмови в перерахунку позивачу пенсії за вислугу років відповідно до довідки №18-223 вих-20 від 18.03.2020 року, виданої прокуратурою Дніпропетровської області про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та зобов'язання відповідача з 13.12.2019 року здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (в редакції від 14 жовтня 2014 року), яка набрала чинності з 13.12.2019 року, на підставі довідки прокуратури Дніпропетровської області від 18.03.2020 року №18-223 вих-20, у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-(ІІ) 2019 та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 13.12.2019 року здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (в редакції від 14 жовтня 2014 року), яка набрала чинності з 13.12.2019 року, на підставі довідки прокуратури Дніпропетровської області від 18.03.2020 року №18-223 вих-20, у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 року №7-(ІІ) 2019 та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021, виходячи з розрахунку 90% від середнього заробітку за відповідною посадою, без максимального обмеження суми пенсії, з виплатою різниці між нарахованою після перерахунку та фактично отриманою пенсією одноразово та однією сумою, суд зазначає наступне.
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законами України від 09.07.2003 №1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-VI), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Станом на дату призначення позивачу пенсії питання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури було врегульоване положеннями ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, частина перша якої (в редакції чинній на час призначення пенсії) встановлювала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Частиною 12 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (в редакції чинній на час призначення пенсії) передбачалося, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Водночас вказаний закон втратив чинність згідно із Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, крім частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1 зокрема.
Суд звертає увагу на те, що спір у цій справі стосується правомірності обмеження пенсії за вислугу років позивача максимальним розміром, що становить десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.
Вперше обмеження максимального розміру пенсії були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI (далі - Закон №3668-VI).
Статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8.07.2011 року за №3668-VI (надалі - Закон №3668-VI) встановлено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення», «;Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
У відповідності до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону №1058-IV та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам встановлюється законодавством незалежно від дати призначення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання). Якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Наведені норми кореспондуються з положеннями абзацу 6 ч.15 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, відповідно до якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Суд вказує, що положення абзацу 2 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI не скасовують обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначають, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.
Отже, суд зазначає, що наведені в п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).
Положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону №3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв'язку з цим положення п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв'язку між собою.
У цьому контексті слід звернути увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів» (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
Так, у вказаному рішенні Конституційний Суд України вказав, що зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках.
Встановивши у законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості (абзаци перший, другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Тобто, встановлюючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.
Тлумачення п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01.10.2011 і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом №3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01.10.2011, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Отже, суд не знаходить у такому різному ставленні правомірної, об'єктивно обґрунтованої мети.
При цьому норми п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набрання чинності Законом №3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набрання чинності цим Законом.
Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст.2 Закону №3668-VI).
Норми ст.2 Закону №3668-VI кореспондуються з положеннями ч.15 ст.86 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст.2 Закону №3668-VI, у тому числі Закону України «Про прокуратуру», та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
При цьому суд зазначає, що за такого правового регулювання та встановлених обставин, відмова відповідача у перерахунку і виплаті пенсії позивачу без обмеження граничного розміру пенсії є законною і обґрунтованою та не призвела до зменшення розміру пенсії останнього, яку він отримував до цього. Відтак, така відмова за своєю суттю не є звуженням обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про відмову у задоволенні позовної заяви.
Відповідно до норм ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати позивачеві не відшкодовуються.
Керуючись ст. ст.139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський