29 вересня 2021 року Справа № 160/10439/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Дистриб'юшн» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
29.06.2021 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Дистриб'юшн» (далі - відповідач), в якому просить:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Дистриб'юшн» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 696 504,96 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2021 року було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 26.07.2021 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 06.09.2021 року у Дніпропетровського обласного центру зайнятості витребувано інформацію щодо подання відповідачем у 2020 році звітності.
13.09.2021 року представник відповідача звернувся до суду з відзивом на позов та з клопотанням про поновлення процесуального строку на подачу відзиву.
Ухвалою суду від 20.09.2021 року клопотання представника відповідача задоволено, продовжено ТОВ «Альфа Дистриб'юшн» строк для надання відзиву.
28.09.2021 року на виконання вимог ухвали суду від 06.09.2021 року Дніпропетровським обласним центром зайнятості надані витребувані документи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем в порушення вимог, визначених ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не сплачено в строк до 15.04.2021 року адміністративно-господарські санкції у сумі 696 504,96 грн. за 12 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами.
13.09.2021 року представником відповідача подано письмовий відзив на позов, в якому представник просила відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі спеціальні робочі місця та поінформовано органи зайнятості про наявність вільних робочих місць, що підтверджується звітами №3-ПН, а тому, на думку відповідача, відсутня вина в недодержанні нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, як одна з обов'язкових умов відповідальності, у зв'язку з чим адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа Дистриб'юшн» покладено обов'язок щорічно подавати до відділення Фонду соціального захисту інвалідів відомості про зайнятість і працевлаштування інвалідів.
19.02.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Дистриб'юшн» подано звіт № 10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік, в якому зазначено про створення 16 робочих місць для інвалідів.
За звітом відповідача форми № 10-ПОІ у 2020 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 404 особи; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві - 4 особи; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 16 осіб.
У рядку 6 звіту форми №10-ПОІ відповідачем визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - «0», тобто адміністративно-господарські санкції на підприємство нараховуватись не повинні.
Згідно з розрахунком суми позову наданим позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Дистриб'юшн» не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 969 504,96 грн. за не працевлаштування 12 інвалідів в 2020 році.
Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 року № 875-ХІІ.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 року (далі Закон - № 875-XII) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Частиною 3 ст. 20 вищевказаного Закону № 875-XII визначено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно ст. 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Так, відповідно до статті 18-1 Закону № 875-ХІІ особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 року затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії), яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості».
Наведене свідчить про те, що обов'язок товариства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
З аналізу положень Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що на підприємстві лежить лише обов'язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.
Під час розгляду справи судом встановлено, що згідно звіту форми 10-ПОІ у Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Дистриб'юшн» середньооблікова чисельність штатних працівників в 2020 році складала 404 особи, штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 4 особи, а згідно із ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2020 році визначена для відповідача - 16 місць.
Тобто, не виконано норматив у працевлаштуванні 12 осіб-інвалідів.
Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 (далі - Порядок № 316).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Отже, роботодавець, створивши робоче місце для інваліда та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію.
У пункті 3 розділу II звіту №3-ПН вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення»), і за необхідності в пункті 4 зазначаються категорії таких громадян, зокрема "інваліди".
З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.
Суд наголошує, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа №806/1368/17.
Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.
Тобто, на момент розгляду справи, законодавець не покладав на підприємства обов'язок подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше через три робочі дні з дати відкриття вакансії.
Судом встановлено, що на адресу Дніпровського міського центру зайнятості відповідачем направлялись звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів у 2020 році.
При цьому, суд зазначає, що обов'язок підприємства по створенню робочих місць інвалідів не супроводжується обов'язком щодо їх працевлаштування.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права, відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі №812/1140/18, відповідно до якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.
Відповідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач виконав обов'язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для інвалідів, покладений на нього законодавством, повною мірою. Зокрема, відповідач створив робочі місця для інвалідів та інформував центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для інвалідів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році.
Доказів, які б свідчили про те, що товариство відмовило у прийнятті на роботу особам з інвалідністю протягом 2020 року, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» органами до суду не надано.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативну робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю з ТОВ «Альфа Дистриб'юшн» у розмірі 696 504,96 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для вирішення питання стосовно повернення судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 52, код ЄДРПОУ 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Дистриб'юшн» (49021, м. Дніпро, вул. Лісопильна, буд. 10, оф. 27, код ЄДРПОУ 43124278) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець