29 вересня 2021 року Справа № 160/11198/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
08.07.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якій, з урахуванням уточнення від 12.07.2021 року, просить:
- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні на підставі наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №1070к від 24.12.2020 року;
- зобов'язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат у сумі 55317,34 грн.;
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 31.01.2020 року по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до наказу прокуратури Дніпропетровської області від 24.12.2020 року №1070к позивача звільнено на підставі підпункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Проте, під час розрахунку не здійснено виплату вихідної допомоги при звільненні, яка має становити дві середні місячні заробітні плати. Вказує, що така виплата не передбачена Законом України "Про прокуратуру", проте, якщо нормами спеціального закону не врегульовано таке питання, в цих правовідносинах підлягають застосуванню норми КЗпП України та Закону України «Про державну службу». Враховуючи невиконання відповідачем обов'язку з виплати вихідної допомоги при звільненні, настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У зв'язку з цим, позивач звернулась до суду з цим позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/11198/21 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
19.07.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання, у якому просить розглядати справу в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 року клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи №160/11198/21 в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення.
26.08.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника Дніпропетровської обласної прокуратури надійшла заява, у якій просить розглядати справу в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 року заяву представника Дніпропетровської обласної прокуратури про розгляд справи №160/11198/21 за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.
15.09.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що правові підстави для виплати позивачу вихідної допомоги відсутні, оскільки така виплата не передбачена Законом України "Про прокуратуру" у разі звільнення прокурора на підставі підпункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Вказує, що за наслідками проходження позивачем атестації кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження атестації, та наказом прокурора Дніпропетровської області від 24.12.2020 року №1070к позивача звільнено з посади. Посилається на те, що норми Закону України "Про прокуратуру" є пріоритетними перед нормами КЗпП України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадку, якщо нормами спеціального закону не врегульовано спірних правовідносин або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.
21.09.2021 року позивачем надано відповідь на відзив, у якій вказано про те, що відзив є законодавчо необґрунтованим та підтримано правову позицію, викладену у позовній заяві.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року працювала на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області.
Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 24.12.2020 року №1070к позивача звільнено з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020 року на підставі рішення кадрової комісії №1.
Цим же наказом відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Дніпропетровської області доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Здійснюючи розрахунок при звільненні, прокуратура Дніпропетровської області позивачу не виплатила вихідну допомогу, розмір якої, на думку позивача, має становити дві середні місячні заробітні плати.
Судом встановлено, що з 15.09.2020 року юридична особа прокуратура Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 02909938) має назву Дніпропетровська обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 02909938), без зміни коду юридичної особи.
Наказом Генерального прокурора № 410 від 03.09.2020 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» перейменовано юридичну особу «Прокуратура Дніпропетровської області» у «Дніпропетровська обласна прокуратура» без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що вказує на те, що Дніпропетровська обласна прокуратура та прокуратура Дніпропетровської області є однією і тією ж установою зі зміненою назвою.
Наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 - 11.09.2020 року визначено днем початку роботи обласних прокуратур
У зв'язку з невиплатою вихідної допомоги та непроведення внаслідок цього з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі є питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі №804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16, від 27 січня 2021 року у справі.
Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні.
Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав.
Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами.
Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Водночас приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме:
- статтю 32 доповнено частиною 5 такого змісту:
"Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус";
- статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту:
"Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус";
- частину дев'яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".
Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Таким чином, частиною 5 статті 51 Закону № 1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, в постанові від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20.
Згідно із ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697.
За приписами п. 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Згідно з п. 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, зокрема прокурори Генеральної прокуратури України мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону № 1697 прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону прокурор звільняється з посади зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
За приписами пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених статтями 36, 38-41 КЗпП визначена статтею 44 КЗпП України, відповідно до якої при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Позивача звільнено з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої ст.51 Закону України «Про прокуратуру».
Отже, при звільнені за ініціативою роботодавця, а саме при реорганізації, ліквідації, скороченні штату працівнику, що звільняється, має бути виплачена вихідна допомога як соціальна гарантія при звільненні.
Оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), то позивач набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України,
Саме такий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20.
Проте, суд звертає увагу на те, що в позовних вимогах позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на її користь вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат, посилаючись на постанову КМУ від 08.02.1995 року №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.
При цьому вихідна допомога виплачується в розмірі не менше середнього місячного, тримісячного або шестимісячного заробітку.
Так, згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку;
- у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат;
- внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку;
- у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Отже, є необґрунтованою вимога позивача про виплату їй вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, оскільки статтею 44 КЗпП України чітко передбачено, що така вихідна допомога виплачується у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Відтак, позовні вимоги щодо розміру вихідної допомоги підлягають частковому задоволенню - у розмірі середнього місячного заробітку позивача, що існував на день її звільнення.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 31.01.2020 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, вихідна допомога при звільненні, на яку мав право позивач, має бути виплачена у день звільнення позивача з органів прокуратури, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст.117 КЗпП України.
Суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 08.02.1995 №100 з врахуванням змін, що визначені у постанові Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» (далі постанова № 1213). Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно із пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.
Згідно з довідкою №21, виданою Дніпропетровською обласною прокуратурою, заробіток ОСОБА_1 за жовтень 2020 року становив 21218,01 грн.; за листопад 2020 року - 22278,92 грн. Усього: 43496,93 грн. Середня заробітна плата становить: 22278,90 грн. Середньоденна заробітна плата 1060,90 грн.
Однак, враховуючи те, що питання про правомірність/неправомірність виплати вихідної допомогли прокурору при звільненні в разі непроходження атестації та звільненні за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» було спірним та вирішено лише в судовому порядку, суд вважає, що в цьому випадку буде справедливим зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні прокурора до одного розміру середнього місячного заробітку позивача, що існував станом на день її звільнення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 908 грн., що документально підтверджується квитанцією від 17.06.2021 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 454 грн.
Керуючись статтями 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпропетровської обласної прокуратури (пр. Дмитра Яворницького, буд. 38, м. Дніпро, 49044, код ЄДРПОУ 02909938) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні на підставі наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №1070к від 24.12.2020 року.
Зобов'язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати станом на день її звільнення.
Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 один розмір середнього місячного заробітку ОСОБА_1 , що існував на день її звільнення, в рахунок компенсації за затримку розрахунку при звільненні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський