27 вересня 2021 року Справа № 160/9580/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік у сумі 24763,20 грн.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити, позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 липня 2018 року, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за весь час затримки з 31 липня 2018 року по день фактичного розрахунку.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з серпня 1998 року по грудень 2011 року та з червня 2013 року по липень 2018 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що є учасником бойових дій, протягом 2015-2018 відповідач не надав йому додаткової відпустки із збереженням заробітної плати та не виплатив компенсацію за невикористані дні відпустки. У травні 2021р. позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, у т.ч. щодо виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки для учасників бойових дій, що передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», однак відповідачем відмовлено у видачі вказаної компенсації, оскільки за період проходження служби, позивач не звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_2 із проханням виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. У зв'язку з зазначеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів, а саме, зокрема: - надати заяву про поновлення пропущеного строку із зазначенням поважності пропуску таких строків із наданням підтверджуючих доказів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2021р. позовну заяву в частині позовних вимог про стягнення індексації та середнього заробітку залишено без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення встановленого частиною п'ятою статтею 122 КАС України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 року відкрито провадження у вказаній в адміністративній справі та призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.
Вказаною ухвалою суду, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, а також роз'яснено, що згідно ч.4 ст.159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Вказану ухвалу суду від 27.07.2021р. та копію позову з додатками відповідачем було отримано - 19.08.2021р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Станом на 27 вересня 2021 року відзив на позовну заяву відповідачем не подано. Будь-яких доказів на підтвердження поважності ненадання відзиву на позовну заяву, відповідачем не надано.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, проаналізувавши чинне законодавство суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_3 , виданого 21.11.1997р.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 30 липня 2005 року.
Згідно Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №240 від 31.07.2018р., Майора ОСОБА_1 , начальника відділення персоналу штабу, звільненого наказом Командувача військ оперативного командування "Схід" від 14 червня 2018 року № 107 з військової служби у запас відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" підпункту "і" (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), з правом носіння військової форми одягу, з 31 липня 2018 року виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Центрально-Міського РВК Дніпропетровської області.
ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із зверненням від 12.05.2021р. в якому зазначив, що з серпня 1998 року по грудень 2011 року та з червня 2013 року по липень 2018 року він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Просив, зокрема, нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2008 року по 2011 рік та з 2013 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на 1 липня 2018 року.
За результатами розгляду вказаного звернення, військова частина НОМЕР_1 листом №1537 від 25.05.2021р. повідомила позивача, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14 травня 2015 року № 426-VIII Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР було доповнено статтею 16-2. Відповідно до цієї статті учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Виходячи із зазначеного, компенсація даної відпустки виплачується починаючи із 2015 року. Також повідомлено що за період проходження служби ОСОБА_1 не звернувся із рапортом щодо компенсації даної відпустки.
Надаючи оцінку спірним обставинам та приймаючи рішення по суті спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України від 05.11.1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) є такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У відповідності до статті 16-1 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Приписами статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги - використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У відповідності статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Крім того, суд враховує наступне. Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Дана справа відповідає ознакам зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм викладених у постанові Верховного Суду по справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19), яка набрала законної сили 21 серпня 2019 року.
Суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Судом встановлено, що на час прийняття наказу військової частини НОМЕР_1 №240 від 31.07.2018р. (по стройовій частині) про звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини, відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зважаючи на викладене, суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу - 31.07.2018р.
Крім того, суд враховує норми частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до якої подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.
Враховуючи те, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, відзив на позовну заяву не подано без поважних причин, суд вважає за необхідне, кваліфікувати такі дії відповідача як визнання позову.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права в частині стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік у сумі 24763,20 грн., суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, відповідно до частини 1статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами статті 245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
З системного аналізу вищевказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
З огляду на наведене, суд вважає за необхідне з метою ефективного захисту права позивача
Оскільки розрахунок грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки не проводився та є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, то саме на відповідача покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію.
З метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, з урахуванням положень ч.2 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015р. по 2018р. виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу - 31.07.2018р.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та ним не були понесені судові витрати, судовий збір стягненню не підлягає.
Керуючись ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015р. по 2018р. виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу - 31.07.2018р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015р. по 2018р. виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу - 31.07.2018р.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова